Постанова № 57309543, 14.04.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2016 р. Справа№ 910/30927/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Кравченко Т.Т.

від відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МК "Столиця" на рішення Господарського суду м. Києва від 29.01.2016 (суддя Отрош І.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МВВ Інструментс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МК "Столиця"

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «МВВ Інструментс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «МК «Столиця» про стягнення грошових коштів за договором поставки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2016 позов задоволено частково.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 29.01.2016 в частині задоволення позову та прийняти нове, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "МВВ Інстументс".

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи, апеляційну скаргу було передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Дідиченко М.А., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МК "Столиця" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.03.2016.

Ухвалою суду від 24.03.2016 розгляд апеляційної скарги був відкладений, відповідно до ст. 77 ГПК України, до 14.04.2016.

Представник позивача в судове засідання на вказану дату з`явився та надав усні пояснення стосовно предмету спору.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду скарги повідомлявся належним чином, що підтверджується витягом з офіційного сайту УДППЗ «Укрпошта» про вручення адресату судового повідомлення, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, визначившись, що наявні матеріали справи та подані сторонами докази достатні для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи та неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду спору по суті, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

10.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МВВ Інструментс» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МК «Столиця» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 10/03/15.

Відповідно до умов договору продавець бере на себе зобов'язання передати покупцю товар (ліки, інші вироби медичного призначення), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах даного договору. Товар передається покупцеві з метою використання його для власних потреб (без мети подальшого збуту).

Відповідно до п. 2.1 договору кількість та перелік товарів (ліків, інших виробів медичного призначення) узгоджується між продавцем та покупцем заздалегідь шляхом передачі покупцем продавцю заявки на поставку товарів.

Пунктом 2.2 договору сторони визначили, що прийом-здача товару здійснюється за місцезнаходженням продавця уповноваженими на те представниками обох сторін за накладними на протязі трьох робочих днів з дати подання заявки покупцем.

Згідно із п. 2.4 договору загальна вартість товару вказується у накладних, які підписуються сторонами.

На виконання умов договору позивачем за період з 26.03.2015 по 10.07.2015 поставлено відповідачу товар на загальну суму 615436,72 грн.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач мотивує свої вимоги тим, що відповідачем порушені умови договору купівлі-продажу, відповідач не у повному обсязі оплатив поставлений позивачем товар за видатковими накладними, сплативши грошові кошти у загальному розмірі лише частково на суму 92436,72 грн.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, мотивує свої заперечення тим, що умовами договору було визначено, що товар поставляється покупцеві для власних потреб без подальшого збуту, що порушує права покупця як власника придбаного товару.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 267 Господарського кодексу України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що за період з 26.03.2015 по 10.07.2015 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 615436,72 грн., що підтверджується долученими позивачем до позовної заяви належним чином засвідченими копіями видаткових накладних.

В той же час, місцевим судом вірно зазначено в оскаржуваному рішенні про те, що хоча й вказані видаткові накладні не містять посилань на укладений між сторонами договір купівлі-продажу від 10.03.2015, факт поставки позивачем відповідачеві товар саме на виконання вказаного договору купівлі-продажу № 10/03/15 підтверджується наступним.

Як вбачається з тексту оскаржуваного рішення та підтверджується наявними матеріалами справи, поставка продавцем товару покупцю здійснювалась на підставі заявок останнього, здійсненого в електронному вигляді.

Відповідачем ані у відзиві на позовну заяву, ані в апеляційній скарзі не заперечувався факт поставки позивачем товару саме на виконання вказаного договору від 10.03.2015, в обсягах, за цінами , асортиментом та номенклатурою, не спростовувався факт, що надані позивачем видаткові накладні не стосуються укладеного між сторонами договору, а також не надавалось доказів існування між сторонами інших договірних відносин у спірний період саме на поставку товару, що є предметом договору купівлі-продажу від 10.03.2015.

До того ж, відповідачем здійнювалась часткова оплата товару, та у платіжних доручення зазначалось призначення платежу саме на виконання спірного договору № 10/03/15.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).

Згідно з п. 3.2 Договору № 10/03/15 купівлі-продажу від 10.03.2015 оплата за товар проводиться покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 20 робочих днів з моменту отримання товару.

Доказом підтвердження факту та дати поставки товару продавцем покупцю підтверджується видатковими накладними, які підписані та скріплені печатками уповноважених представників як продавця так і покупця.

Таким чином, Господарський суд міста Києва дійшов обгрунтованого висновку висновку, що відповідач повинен був оплатити товар, поставлений позивачем за видатковими накладними від 26.03.2015 в строк до 24.04.2015 (включно), за видатковими накладними від 24.04.2015 - в строк до 27.05.2015 (включно), за видатковими накладними від 29.04.2015 - в строк до 02.06.2015 (включно), за видатковими накладними від 08.05.2015 - в строк до 09.06.2015 (включно), за видатковими накладними від 12.05.2015 - в строк до 10.06.2015 (включно), за видатковими накладними від 14.06.2015 - в строк до 12.06.2015 (включно), за видатковими накладними від 21.05.2015 - в строк до 19.06.2015 (включно), за видатковими накладними від 28.05.2015 - в строк до 26.06.2015 (включно), за видатковими накладними від 03.06.2015 - в строк до 02.07.2015 (включно), за видатковими накладними від 05.06.2015 - в строк до 06.07.2015 (включно), за видатковими накладними від 09.06.2015 - в строк до 08.07.2015 (включно), за видатковими накладними від 15.06.2015 - -в строк до 14.07.2015 (включно), за видатковими накладними від 23.06.2015 - в строк до 22.07.2015 (включно), за видатковими накладними від 30.06.2015 - в строк до 28.07.2015 (включно), за видатковими накладними від 10.07.2015 - в строк до 07.08.2015 (включно).

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог та оскаржуючи постановлене рішення, зазначає, що в п. 1.1 договору зазначено про те, що покупець приймає товар від покупця (ліки, інші вироби медичного призначення) з метою використання його для власних потреб (без мети подальшого збуту), що порушує його права власника такого придбаного товару та, відповідно норми чинного цивільного законодавства України.

В той же час колегія суддів не погоджується із такою позицією апелянта, зважаючи на наступне.

Згідно із положенням ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідачем не було надано судам обох інстанції належних та допустимих доказів заперечення покупця щодо укладання спірного договору саме на визначених умовах, не надано доказів складання протоколу розбіжностей, а також того, що вказаний договір визнаний у встановленому законом порядку недійсним.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Тобто, ТОВ «МК»Столиця», укладаючи та підписуючи спірний договір саме на таких підставах, розумів наслідки вчинення такого правочину, а також не був позбавлений можливості, у випадку непогодження із визначеною п.1.1 договору умовою, укласти подібний договір з іншим контрагентом, оскільки позивач не є монополістом на даному ринку послуг.

В той же час, відповідачем не було вчинено жодних зазначених дій, натомість договір був підписаний без зауважень та заперечень, товар від продавця також приймався без зауважень та в подальшому частково сплачувався відповідачем.

Крім того, вказана умова договору не свідчить про те, що відповідач фактично не здійснював збут придбаного у позивача товару.

Факт сплати відповідачем придбаного товару саме на виконання умов спірного договору, як зазначалось вище, підтверджується платіжними доручення, в яких призначення платежу покупцем зазначено саме як на виконання договору № 10/03/15.

Також місцевим судом правомірно було визначено, що зважаючи на те, що відповідачем у платіжних дорученнях не було чітко зазначено на виконання якої видаткової накладної здійснено перерахування коштів, зарахування позивачем здійснених відповідачем оплат в рахунок погашення найдавнішої заборгованості (відповідно до розрахунку позовних вимог), є обґрунтованим, оскільки такий порядок зарахування не суперечить положенням Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22.

Отже, враховуючи вище зазначене, наявність та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «МК «Столиця» у розмірі 523000 грн. (615436,72 грн. поставлено товару позивачем - 92436,72 грн. частково сплачено відповідачем), підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МВВ Інструментс» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «МК «Столиця» суми основного боргу у розмірі 523000 грн. обґрунтовано були задоволені до стягнення місцевим судом у повному обсязі.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку з оплати поставленого позивачем товару, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 127453,25 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) за загальний період нарахування з 16.04.2015 по 04.12.2015, щодо кожного простроченого платежу за кожною видатковою накладною окремо.

В силу статті 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із п. 5.1 договору, у випадку невиконання договірних зобов`язань винна сторона платить іншій стороні штрафні санкції у розмірі облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), зазначає, що такий розрахунок є арифметично невірним, та таким, що суперечить умовам укладеного між сторонами договору, оскільки по-перше позивачем здійснено нарахування пені з розрахунку подвійної облікової ставки, в той час як п.5.1. сторони визначили обсяг відповідальності за порушення договірних зобов`язань в розмірі облікової ставки НБУ, а по-друге, п. 3.2 договору, сторони визначили, що строк оплати за поставлений товар становить 20 робочих днів з моменту отримання товару, в той час як позивачем невірно визначена дата початку прострочення виконання зобов`язання.

Зважаючи на все викладене, колегією суддів здійснена досконала перевірка розрахунку пені за кожною видатковою накладною, що зроблений судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні суду та зроблений висновок про те, що місцевим судом арифметично вірно, відповідно до вимог чинного законодавства України та положень укладеного між сторонами договору, здійснено перерахунок позовних вимог в частині стягнення пені, а тому правомірно задоволено до стягнення пеня в розмірі саме 59409,79 грн.

Також позивачем заявлена вимога до відповідача про стягнення з останнього 3% річних за прострочення строку оплати вартості поставленого товару в розмірі 7154,15 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, колегія суддів зазначає, що він є необґрунтованим, оскільки позивачем неправильно визначений початок періоду нарахування 3% річних, тобто неправильно визначено дату виникнення прострочення за кожною видатковою накладною (так, відповідно до п. 3.2 договору, строк оплати становить протягом 20 робочих днів з моменту отримання товару, тоді як позивач здійснює розрахунок з урахуванням календарних днів), в той час як місцевим судом обґрунтовано здійснено перерахунок заявленої позовної вимоги та правомірно задоволено до стягнення 3% річних в розмірі 6727,27 грн.

Аапелянтом у своїй апеляційній скарзі не заперечувався порядок та розмір нарахованих пені та 3% річних, не подавався контррозрахунок штрафіних санкцій та не подавалось доказів на відсутності у останнього обов`язку сплати штрафних санкцій.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МВВ Інструментс», а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "МК "Столиця" не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "МК "Столиця" залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МК "Столиця" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2016 у справі № 910/30927/15- без змін.

Матеріали справи № 910/30927/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко