Рішення № 57309254, 11.04.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2016 р.Справа № 922/5417/14

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Шарко Л.В.

судді: Доленчук Д.О. , Светлічний Ю.В.

при секретарі судового засідання Васильєвой Л.О.

розглянувши справу

за позовом Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав", м Київ до ФОП ОСОБА_1, м. Харків про та за зустрічним позовом до про стягнення 70427,34 грн. ФОП ОСОБА_1 (м. Харків) Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (м. Київ) визнання недійсним договоруза участю представників:

позивача (за первісним позовом, відповідача за зустрічною позовною заявою) - Гур'єв А.А., довіреність б/н від 02.11.2015 року,

відповідача (за первісним позовом, позивача за зустрічною позовною заявою) - ОСОБА_3, довіреність б/н від 08.12.2015 року;

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року позивач звернувся з позовом до відповідача, згідно з яким просила стягнути на свою користь 28000,00 грн. заборгованості, 1535,71 грн. інфляційних втрат, 1203,15 грн. 3 % річних та 1946,42 грн. пені.

Підприємець у грудні 2014 року звернувся із зустрічним позовом, у якому просив визнати недійсним договір від 01.07.2011 № КРБ-52/07/11, який укладений сторонами, з огляду на те, що він був укладений під впливом обману з боку позивача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.02.2015 у справі № 922/5417/14 (суддя Денисюк Т.С.) у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним договір від 01.07.2011 № КРБ-52/07/11, укладений Об'єднанням та Підприємцем.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 (колегія суддів у складі: суддя Слободін М.М. - головуючий, судді Гончар Т.В., Гребенюк Н.В.) рішення місцевого господарського суду від 09.02.2015 у справі № 922/5417/14 скасовано в частині задоволення зустрічного позову та прийнято в цій же частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову відмовлено. В частині відмови у задоволенні первісного позову згадане рішення суду залишене без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.11.15р. касаційну скаргу приватної організації "Українська ліга авторських та суміжних прав" задовольнити частково, рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 у справі № 922/5417/14 в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог скасувати та в цій же частині передати справу на новий розгляд до господарського суду Харківської області. В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 у справі № 922/5417/14 залишити без змін.

На підставі протоколу автоматизованої системи документообігу суду від 13.11.15р. справу призначено для розгляду судді Шарко Л.В.

Ухвалою суду від 16.11.15р. призначено справу №922/5417/14 до розгляду у судовому засіданні.

14.12.15р. представник позивача надав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 70427,34 грн., з яких: основний борг в сумі - 40000,00 грн., 3% річних в сумі - 2496,81 грн., інфляційні втрати в сумі - 23251,98 грн., пеня в сумі - 4678,55 грн.

Ухвалою суду від 18.12.16р. заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду та подальший розгляд справи ведеться з її урахуванням.

15.02.16р. на підставі Протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів було призначено для розгляду справи колегію суддів у складі: головуючий суддя Шарко Л.В., судді Светлічний Ю.В., Доленчук Д.О.

15.02.15р. відповідач звернувся до суду з зустрічною позовною заявою, в якій просить суд визнати договір від 01.07.2012 року №КРБ-52/07/11, укладений між мною та Відповідачем, недійсним внаслідок того, що він був укладений з порушенням вимог діючого законодавства України, а саме - Закону України "Про авторське право та суміжні права", а також тому, що під час його укладання та виконання Відповідач не мав права на укладання договорів такого типу внаслідок відсутності у нього відповідних повноважень.

Ухвалою суду від 15.02.16р. прийнято зустрічну позовну заяву за позовом ФОП ОСОБА_1 (м. Харків) до Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (м. Київ) про визнання недійсним договору для спільного розгляду з первісним позовом, оскільки колегія суддів прийшла до висновку про наявність інших підстав позову, які відрізняються від підстав зустрічної позовної заяви, що була подана ФОП ОСОБА_1 при первісному розгляді даної справи.

26.02.16р. представник відповідача за зустрічним позовом надав заяву про застосування строку позовної давності, в якій зазначається, що зустрічна позовна заява підписана 03.02.2016 року, тобто з дати підписання Договору № КБР-52/07/11 від 01.07.2011 року минуло вже більше 4-х з половиною років, що не відповідає положенням статті 257 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Таким чином, відповідача за зустрічним позовом просить суд застосувати до зустрічних позовних вимог строк позовної давності.

Представником позивача за зустрічним позовом надано висновок спеціаліста - Старшого наукового співробітника, кандидата юридичних наук, члена Науково - консультативної ради Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Інститута держави і права ім. В.М.Корецького ОСОБА_4 щодо відповідності чинному законодавству договору №№52/07, укладеного 01.07.2011 р. між ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" та ФОП ОСОБА_5, та правовідносин, які виникли між сторонами у зв'язку з його виконанням.

Ухвалою суду від 02.03.16р. за клопотанням відповідача (позивача за первісним позовом) викликано в судове засідання для надання пояснень Старшого наукового співробітника, кандидата юридичних наук, члена Науково-консультативної ради Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Інституту держави і права ім. В.М. Корецького ОСОБА_4.

Ухвалою суду від 29.03.16р. строк вирішення спору продовжено по 30.04.16р.

11.04.16р. від Печерського районного суду міста Києва надійшов лист в якому зазначено про неможливість проведення судового засідання в режимі відеоконференції у зв`язку з зайнятістю на вказаний час.

11.04.16р. представник відповідача (позивач за зустрічним позовом) надав заяву з документами для долучення до матеріалів справи, які долучено судом до матеріалів справи. Також, в даній заяві, відповідач (позивач за зустрічним позовом) вказав, що у період дії договору ним було сплачено позивачу платежі на суму 5200,00 грн., а саме за шість місяців та частково за сьомий місяць дії договору.

Представник позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) в судовому засіданні 11.04.16р. підтримав первісні позовні вимоги просив суд їх задовольнити. Заперечував проти зустрічних позовних вимог.

Представник відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) в судовому засіданні 11.04.16р. заперечував проти первісного позову. Підтримав зустрічні позовні вимоги, просив суд позовні вимоги задовольнити.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

01.07.2011р. Організацією (на підставі договору доручення №ЛУ-01/20/11 від 20.01.11р.) та Підприємцем був укладений договір № КБР-52/07/11, відповідно до умов п.2.1 якого відповідач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань (далі - Твори), а Організація надає Підприємцю на умовах, визначених цим договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання. Відповідач зобов'язався виплачувати винагороду (роялті) Організації відповідно до договору та закону.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4., 2.5., договору Підприємець зобов'язався перерахувати на поточний рахунок Організації винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього договору, не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця за який здійснюється платіж, а також не пізніше 20-ого числа місяця наступного за звітним кварталом, надавати Організації звіт про публічно виконані твори за формою, наведеною у додатку № 4 до договору, якщо інше не встановлено в додатках до договору. Відповідач зобов'язався надіслати Організації належним чином заповнений та підписаний акт про виплату роялті в 2-ох примірниках за формою, наведеною у додатку № 3, який після перевірки зазначеної в ньому інформації щодо перерахування коштів підписується Організацією, після чого один примірник повертається Підприємцю.

Згідно з п. 3.4. договору Підприємець зобов'язується протягом п'яти днів письмово повідомити Організацію про припинення публічного виконання Творів в закладах відповідача. У разі несвоєчасного повідомлення про настання таких обставин Підприємець зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену сторонами у відповідних додатках, у повному обсязі і за весь період.

Пунктами 4.1, 4.2 договору встановлено, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.07.2012, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій, та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання. У випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної у п. 4.1 дати його припинення, дія договору вважається подовженою на той самий строк і на тих же умовах. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом) із зазначенням вказаних у цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа.

Відповідно до п. 1.2 додатку №2 до договору загальна сума щомісячної винагороди з дня набуття чинності договору становить 800,00 грн. Зазначена сума щомісячно перераховується Підприємцем на розрахунковий рахунок Організації відповідно до умов договору.

Згідно з розрахунками Позивача за первісним позовом, з урахуванням збільшення позовних вимог, заборгованість відповідача за договором складала 70427,34 грн., з яких: основний борг в сумі - 40000,00 грн., 3% річних в сумі - 2496,81 грн., інфляційні втрати в сумі - 23251,98 грн., пеня в сумі - 4678,55 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог позивача за первісним позовом, відповідач подав зустрічний позов, у якому зазначив наступне.

Договір, укладений між ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" та ФОП ОСОБА_6 не відповідає загальним вимогам, додержання яких, згідно ст.203 ЦК України, є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ч.2 ст.43 Закону, збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, і контроль за їх правомірним використанням здійснюються визначеними Установою уповноваженими організаціями колективного управління.

Як вбачається з Договору, Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" не уповноважена Установою на збирання такої винагороди, а здійснює ці дії відповідно до договору доручення №ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011 р., укладеного з єдиною в Україні уповноваженою організацією колективного управління по збору і розподілу винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм та зафіксованих у них виконань - ОП "Українська ліга музичних прав". Тобто представник ФОП ОСОБА_7 вважає, що укладаючи цей договір з ФОП ОСОБА_6 в цій частині (збір винагороди за використання фонограм (відеограм)) в УЛАСП був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності, що, згідно ч.2 ст.203 ЦК України, є необхідною вимогою визнання правочину чинним.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами 1-4 ст. 180 ГК України, передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Пунктом 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України " Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). За змістом частини третьої статті 207 ГК України, господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. У силу припису частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо.

Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору, як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України "Про оренду землі"). При цьому позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, і тому в задоволенні відповідної вимоги має бути відмовлено; в такому разі можуть заявлятися вимоги, передбачені главою 83 ЦК України.

Так, у відповідності до умов п.2.1 договору відповідач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань (далі - Твори), а Організація надає Підприємцю на умовах, визначених цим договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання. Відповідач зобов'язався виплачувати винагороду (роялті) Організації відповідно до договору та закону.

Пунктом 3 Додатку №2 до договору сторони передбачили, що користувач використовує у своїй комерційній діяльності фонограми музичних творів, що є популярними на сьогоднішній день і які постійно сповіщуються в ефірі всеукраїнських мережевих радіостанцій.

Однак, в ані в договорі, а ні в додатках до нього сторони не вказали, які саме музичні твори є "...популярними на сьогоднішній день і які постійно сповіщуються в ефірі всеукраїнських мережевих радіостанцій".

Слід зазначити, що таке формулювання в умовах договору свідчить про відсутність конкретного предмету договору, оскільки не містить чіткого переліку фонограм творів, тобто переліку тих творів, які саме, у відповідності до даного договору, має право використовувати відповідач. Крім того, вказання у предметі договору поняття "...популярні на сьогоднішній день..." є неприпустимим, оскільки суперечать вимогам ч.3 ст. 180 ГК України, яка встановлює вимоги щодо істотних умов договору, а саме те, що сторони зобов'язані погодити предмет договору, але в даному випадку, сторонами не визначений чітко предмет договору.

Таким чином, суд приходить до висновку про неможливість визначити, які саме твори підпадають під визначення предмету договору (а.с. №19 том 1), та які саме твори сторони визначили в додатку №2 до договору №КБР-52/07/11 від 01.07.11р. як "...популярні...", оскільки дане поняття є оціночним.

Враховуючи вищезазначене, в спірному договорі не був визначений чітко предмет договору, тобто немає переліку музичних творів, яких користувач здійснює оприлюднення, що є обов'язковою істотною умовою, та як наслідок, суд приходить до висновку про визнання його неукладеним, оскільки сторони не встановили предмету договору.

Частиною 2 ст. 418 ЦК України передбачено, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Згідно ст. 45, ч. 2, 4 ст. 47 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: а) особисто; б) через свого повіреного; в) через організацію колективного управління. Особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Організація колективного управління майновими правами, як зазначено у абз. 19 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" є організація, що управляє на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку.

Як передбачено положеннями ч. 1 ст. 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права", організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції: а) погоджувати з особами, які використовують об'єкти авторського права і (або) суміжних прав, розмір винагороди під час укладання договору; б) укладати договори про використання прав, переданих в управління. Умови цих договорів повинні відповідати положенням статей 31-33 цього Закону; в) збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону; г) вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому числі звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів.

Для досягнення мети в частині збирання, розподілу і виплати зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до Закону, Закон надає організації колективного управлінням право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди (пункт 6 ст.48 Закону). Зазначеному повноваженню кореспондує обов'язок особи, яка використовує твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм) надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання (п. 4 ст.47 Закону).

Як свідчить абзац перший преамбули Договору, укладаючи Договір позивач за первісним позовом діяв на підставі двох документів: свідоцтва про реєстрацію у якості організації колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права, виданим Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України за №19/2011 від 24.01.2011 року; договору доручення № ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011 року, укладеного з ОП "Українська ліга музичних прав".

При цьому, у спірному Договорі (а.с. № 16 том 1) вказано, що ОП "Українська ліга музичних прав" є єдиною в Україні уповноважено організацією по збору та розподілу винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм та зафіксованих в них виконань.

Слід звернути увагу на те, що до суду надані докази припинення договору доручення (копія листа ОП "Українська ліга музичних прав" від 08.02.2012 року (а.с. №132 том 2)), в якому зазначено про дострокове розірвання договору доручення між УОКУ "Українська ліга музичних прав" та ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав", який є підставою укладання спірного договору.

У вищевказаному листі було сповіщено позивача про припинення дії договору доручення № ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011 року, укладеного з ОП "Українська ліга музичних прав" та ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" та прохання припинити укладати від імені об'єднання підприємств "Українська ліга музичних прав" договори про виплату винагороди, а також отримувати на свій поточний рахунок винагороду (роялті) за відповідними договорами.

Також, ОП "Українська ліга музичних прав" прохала повідомити третіх осіб, з якими позивачем було укладено договори на підставі договору доручення № ЛУ-01/20/11 від 20 січня 2011 року, про розірвання (припинення дії) цього договору доручення (зворотній бік листа а.с. №132 том 2 ).

Втім, представник позивача за первісним позовом не повідомив суд про існування таких обставин та в судовому засіданні підтвердив факт розірвання договору доручення. Доказів до суду щодо поновлення договірних відносин між позивачем та ОП "Українська ліга музичних прав" суду не надано.

Позивач також не надав суду доказів в підтвердження того, що після укладання ним спірного договору об'єм повноважень, наданий йому Свідоцтвом про реєстрацію у якості організації колективного управління, було розширено.

Відповідно до ч. 1 ст. 1008 ЦК України, договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі відмови довірителя або повіреного від договору.

Згідно ч. 2 ст. 1008 ЦК України, довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновків, що на момент звернення до суду позивач за первісним позовом не мав права на отримання винагороди (роялті) за використання оприлюднених музичних творів, оскільки, після припинення договору доручення, укладеного з ОП "Українська ліга музичних прав", УЛАСП вже не був наділений повноваженнями щодо стягнення роялті, і мав або поновити договірні відносини з ОП "Українська ліга музичних прав", або розширити межі своїх повноважень, для чого внести відповідні зміни або доповнення до Свідоцтва про реєстрацію у якості організації колективного управління, але таких доказів суду не було надано.

Щодо вимоги позивача за зустрічним позовом (а.с. №112-115 том 2), то суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для його задоволення, оскільки не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність законних підстав для відмови в задоволенні як первісного позову, так і зустрічного.

Щодо заяви про застосування строку позовної давності до зустрічних позовних вимог від 26.02.16р. (а.с. № 145 том 2) представника відповідача за зустрічним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В процесі судового розгляду даної справи, відповідачами було заявлено про застосування строків позовної давності.

У пункті 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За змістом статей 256, 261 ЦК України, позовна давність є строком пред'явлення позову, як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Втім, суд прийшов до висновку про те, що право позивача за зустрічним позовом не було порушене, а отже відповідно до Постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", колегія суддів відмовляє в задоволенні заяви відповідача за зустрічним позовом про застосування строку позовної давності.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що в задоволенні первісного та зустрічного позовів було відмовлено, судові витрати по даній справі залишаються позивачами у відповідних позовах.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 202, 203, 256, 261, 638, 1008 Цивільного кодексу України; ст.ст. 179, 180 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні первісного позову - відмовити повністю.

В задоволенні зустрічних позовних вимог - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.04.2016 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя Л.В. Шарко Ю.В. Светлічний Д.О. Доленчук