Рішення № 57308959, 13.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2016Справа №910/3035/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідертрансбуд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-будівельна компанія «КАА»

про стягнення 87 457,87 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Титковська О.І.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лідертрансбуд» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-будівельна компанія «КАА», в якому просить суд стягнути з відповідача борг за надані послуги у розмірі 50 200,00 грн. за договором № 01092014/1 від 01.09.2014р., а також - пеню за прострочення оплати у розмірі 5 020,00 грн., втрати від інфляції у розмірі 30 079,96 грн., 3% річних від простроченої заборгованості у розмірі 2 157,91 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем за вищевказаним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2016 р. порушено провадження у справі № 910/3035/16 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 23.03.2016р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

23.03.2016 р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва відповідач подав клопотання про відкладення розгляду даної справи, у зв'язку з хворобою представника, а також, у зв'язку з необхідністю врегулювання спору між сторонами мирним шляхом.

Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, вимог суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу та отримані його представником, що підтверджується підписом останнього на повідомленнях про вручення поштового відправлення.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача, не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 13.04.2016 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.09.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідертрансбуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-будівельна компанія «КАА» укладено договір про надання послуг №01092014, за умовами якого позивач зобов'язується отримати та доставити ввірений йому для перевезення вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а відповідач зобов'язується пред'явити для перевезення вантаж, та сплатити за перевезення вантажу встановлену цим договором плату.

Відповідно до п. 3.1. договору, виконавець і замовник між собою узгодили, що при розрахунках за перевезення вантажів застосовується відрядна форма оплати, за договірними діючими цінами згідно протоколу вільної відпускної ціни, який є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що плата за надані послуги між сторонами нараховується за фактично виконану роботу.

Відповідно до п.п. 3.5 та 3.6 договору, виконавець виставляє рахунки-фактури на протязі місяця за фактично надані послуги та направляє замовнику. До 10-го числа місяця наступного за звітним підписується акт виконаних робіт між сторонами в цілому за місяць. Дані рахунки-фактури за надані транспортні та інші послуги мають оплачуватись замовником платіжним дорученням на протязі 10-ти банківських днів з дня отримання.

За прострочення оплати замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, але не більше 10% від суми заборгованості (п. 4.2 договору).

Відповідно до п. 6.4 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014 р.; якщо за один місяць до закінчення терміну дії договору, жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію договору, його дія автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.

На виконання умов договору № 01092014/1 від 01.09.2014р., позивачем надано, а відповідачем прийнято послуги автокрана КС КТА 25 на загальну суму 50 200, 00 грн., що підтверджується підписаним та скріпленим печаткою обох сторін актом надання послуг № 1311 від 04.09.2014 р.

20.08.2015 р. позивач звернувся до відповідача з претензією №1 про сплату заборгованості у розмірі 79 541,42 грн., з яких основний борг - 50 200,00 грн., пеня - 5 020,00 грн., втрати від інфляції - 23 195,01 грн., 3 % річних - 1 126,41 грн.

Доказів виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг та відомостей щодо надання відповідачем відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем допущено порушення умов договору №01092014/1 від 01.09.2014 р. щодо оплати послуг перевезення, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 50 200,00 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч. 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Виходячи із умов договору 01092014/1 від 01.09.2014 р. строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати послуг перевезення є таким, що настав.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, правом надання відзиву не скористався, доказів на підтвердження належного виконання зобов'язань за договором №01092014/1 від 01.09.2014 р. не надав, обґрунтованих пояснень щодо наявності об'єктивних причин неможливості виконання договірних зобов'язань не навів.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення 50 200,00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 5 020,00 грн. - пені, 2 157,91 - 3 % річних від простроченої суми та 30 079,96 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на те, що ст. 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Тож, приймаючи до уваги, що відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань, оскільки відповідачем не надано суду доказів вжиття ним заходів щодо уникнення прострочення виконання зобов'язань, суд вважає обґрунтованим притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором.

Згідно розрахунку позивача за спірний період розмір пені становить 5 020,00 грн., 30 079,96 грн. - інфляційних втрат та 2 157,91 грн. - 3 % річних.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 3 % річних, пені та інфляційних втрат, судом встановлено, що його розрахунки не перевищують розрахунок суду та відповідають нормам чинного законодавства України.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідертрансбуд» задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-будівельна компанія «КАА» (03113, м. Київ, проспект Перемоги, 68/1, офіс 2, код ЄДРПОУ 37025298 ), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідертрансбуд» (04108, м. Київ, проспект правди, 19/3, офіс 184, код ЄДРПОУ38233256) заборгованість у розмірі 50 200,00 (п'ятдесят тисяч двісті грн. 00 коп.) грн., 5 020,00 (п'ять тисяч двадцять грн. 00 коп.) - пені, 30 079,96 (триста тридцять тисяч сімдесят дев'ять грн. 96 коп.) грн. - інфляційних втрат, 2 157,91 (дві тисячі сто п'ятдесят одну грн. 91 коп.) грн. - 3 % річних та 1 378, 00 (одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп.) грн. - судового збору.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 18.04. 2016 р.

Суддя Пригунова А.Б.