Окрема думка судді № 57307734, 20.04.2016, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА

20 квітня 2016 року

Справа № 910/3132/15-г

Вищий господарський суд України за результатами розгляду справи № 910/3132/15-г за позовом публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі – ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України", відповідач) про стягнення 91 158,83 грн. частково задовольнив касаційну скаргу відповідача та скасував постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2016 року, залишивши в силі рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2015 року.

Керуючись частиною третьої ст. 47 Господарського процесуального кодексу України, висловлюю окрему думку щодо прийнятого рішення.

Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, якою було скасовано рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 65 621, 34 грн. основного боргу, 3 193, 30 грн. інфляційних втрат, 5 916, 71 грн. 3% річних, погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем пропущено позовну давність про стягнення заборгованості за спірним договором поставки продукції від 01.07.2010 р. за № 151-Л/56-Л, незважаючи на підписання сторонами актів звірки від 01.04.2012 р. та від 30.09.2013 р. на загальну суму 535 632,36 грн. (а.с.79-80), оскільки в цих актах відсутнє посилання на вказаний договір та з них не вбачається конкретна сума заборгованості.

На мою думку, такі висновки суду суперечать приписам чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Підписання актів звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2012 р. та станом на 30.09.2013 р. є дією, що свідчить про визнання відповідачем свого боргу і перериває позовну давність (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 24.04.2007 р. № 26/271, № 26/142), оскільки зі сторони відповідача ця дія вчинена в межах своїх повноважень головним бухгалтером і засвідчена печаткою відповідача, позивач надав розшифровку суми заборгованості (а.с.56), вказаної в акті і відповідач ці дані не спростував.

З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності щодо стягнення основного боргу за договором перервався 30.09.2013 р. і розпочав свій перебіг заново і на час подання позовної заяви – 12.02.2015 р. не перервався, а тому суд апеляційної інстанції обгрунтовано стягнув з відповідача 65 621,44грн. основного боргу, 3 193,30 грн. інфляційних втрат та відмовив у стягненні пені та штрафу у зв’язку з відсутністю передбачених ч.2 ст. 231 ГК України підстав.

Отже, на мою думку, касаційну скаргу відповідача необхідно було залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.

Суддя Л.В. Стратієнко