Ухвала суду № 57305732, 15.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4003/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

15.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: Артеменка І.А.,

Суддів: Суворова В.О.,

ОСОБА_2,

при секретарі: Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_3 про забезпечення позову по справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський», ОСОБА_4 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-

встановила:

У березні 2014 року позивачка ОСОБА_3 (уточнюючи свої позовні вимоги) звернулася до суду з позовом до КП ЖКС «Чорноморський», ОСОБА_4, в якому просила визнати незаконними та скасувати накази № 32-КУ від 14.02.2014 року про її звільнення за ст. 38 КЗпП України, та за ч. 3 ст. 40 КЗпП України, поновити її на роботі, стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, моральну шкоду в розмірі 30000 грн., та покласти на ОСОБА_4 обовязок покрити шкоду, заподіяну позивачеві КП ЖКС «Чорноморський» у звязку з оплатою позивачу сум середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона з 01.10.2010 року по 14.02.2014 року працювала в КП ЖКС «Чорноморський» на посаді начальника юридичного відділу.

14.02.2014 року позивач була вимушена подати заяву про звільнення за власним бажанням, у звязку з чим наказом № 32-КУ від 14.02.2014 року вона була звільнена на підставі ст. 38 КЗпП України, хоча в дійсності, як зазначає позивач, наміру звільнятися у неї не було.

Заява про звільнення за власним бажанням була підписана позивачем під тиском обставин, які створювалися Київською районною адміністрацією Одеської міської ради та КП ЖКС «Чорноморський», та виражалися в надуманих і необґрунтованих результатах перевірки діяльності юридичного відділу та накладенні незаконних дисциплінарних стягнень, у вигляді доган, що унеможливлювало плідну подальшу працю на даному підприємстві. Звільнення позивача за власним бажанням було вимушеним, бо на неї чинився тиск з боку керівництва декілька місяців, причиною чому стало її погане самопочуття. До позивача предявлялися вимоги, які не відповідали її функціональним обовязкам та діючому законодавству. Як зазначає позивач, наказ про звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України вручено було під підпис про ознайомлення, в якому позивач зазначила, що не погоджується зі звільненням.

Після цього позивачу було запропоновано написати заяву про звільнення за власним бажанням, і позивач, зрозумівши, що їй все одне доведеться піти, вимушена була написати заяву про звільнення за власним бажанням.

Позивачка була ознайомлена із наказом про звільнення за власним бажанням, заповнила особисту справу, та розписалася про отримання трудової книжки, яку вона не отримала, а отримала лише копію наказу про звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Як зазначала ОСОБА_3, вона не має можливості працевлаштуватися в звязку із неповерненням трудової книжки та невизначеним становищем щодо підстав звільнення, чим порушено право позивача на працю.

Крім цього, позивачці також завдано моральну шкоду, яка полягає в переживаннях і стражданнях, повязаних із безпідставними діями відповідача та неможливістю надати своїм дітям нормальний рівень життя і навчання, а також із приниженням честі, гідності та ділової репутації. Моральну шкоду ОСОБА_3 оцінила у 30000 грн..

На підставі зазначеного просила позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_3 оскаржила зазначене рішення в апеляційному порядку.

Одночасно з апеляційної скаргою ОСОБА_3 було подане клопотання про забезпечення позову шляхом накладання арешту на розрахункові рахунки КП ЖКС «Чорноморський» в межах суми позовних вимог у розмірі 175547,45 грн..

Свої вимоги заявник обґрунтовує тим, що у звязку з початком дії з 01.07.2015 року ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 року № 417-VIII і знищенням монополії комунальних підприємств житлово-комунальних сервісів позивачка вважає, що відповідач КП ЖКС «Чорноморський» може бути ліквідований, а ОСОБА_4 позбавлений місця роботи у звязку з ліквідацією ЖКС, що ускладнить або навіть зробити неможливим виконання рішення суду по даній справі.

Ознайомившись зі змістом заяви та проаналізувавши заявлене клопотання, колегія суддів дійшла висновку, що воно не підлягає задоволенню, оскільки посилання позивачки на можливу ліквідацію КП ЖКС «Чорноморський» є лише її припущенням, а в матеріалах справи такі докази відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Відповідно до ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до розяснень, які містяться в п. 1 та п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», за змістом п. 1 ст. 151 ЦПК України єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. При цьому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, накладання арешту на розрахункові рахунки КП ЖКС «Чорноморський» може призвести до перешкоджання діяльності відповідача.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у звязку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого субєкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

На підставі зазначеного колегія суддів дійшла висновку, що клопотання про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 151, 301 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про забезпечення позову по справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський», ОСОБА_4 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, відмовити.

Ухвала колегії суддів є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області:

ОСОБА_5

ОСОБА_2

ОСОБА_6