Рішення № 57304402, 14.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/6319/14-ц 14.04.2016 14.04.2016 14.04.2016

Провадження №22-ц/784/790/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 489/6319/14-ц

провадження № 22ц/784/790/2016 Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_1

категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції: ОСОБА_2

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14 квітня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лівінського І.В.,

суддів: Данилової О.О., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання Лівшенко О.С.,

за участі: представника позивачки ОСОБА_3,

представника відповідачки ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

представника відповідачки ОСОБА_4

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2016 року

за позовом

ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и л а:

В вересні 2014 року ОСОБА_5 звернулась з позовом до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики.

Позивач зазначала, що 25 лютого 2014 року вона передала відповідачці в позику 6200 доларів США та 600 євро, які остання зобовязалась повернути до 31 серпня 2014 року.

26 травня 2014 року позивачкою в рахунок погашення боргу, було списано з рахунку ПП «Манеор» 25000 грн., що було еквівалентно 2000 доларів США.

Посилаючись на те, що відповідачка не виконала свої зобовязання, позику в повному обсязі не повернула, позивачка, просила стягнути з відповідачки заборгованість в розмірі 4200 доларів США та 600 євро.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2016 року позов задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики в сумі 4200 доларів США, що еквівалентно 114318 грн. 12 коп. та 600 євро, що еквівалентно 17933 грн. 28 коп. Також суд розподілив судові витрати.

В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_4, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, неповне зясування судом обставин по справі, порушення судом норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що згідно з розпискою між сторонами укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_5 передала, а ОСОБА_6 отримала 6200 доларів США та 600 євро.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Така правова позиція висловлена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13.

Таким чином, факт підписання відповідачкою розписки є доказом отримання нею від позивачки позики в сумі 6200 доларів США та 600 євро.

За правилами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За умовами зазначеними в розписці відповідачка повинна була повернути отриманні гроші до 31 серпня 2014 року, однак свої зобовязання виконала лише частково, в розмірі 2000 доларів США.

Тому, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачка не виконала свої зобовязання про повернення позивачці грошових коштів в розмірі 4200 доларів США та 600 євро, в передбачені договором строки.

Твердження апеляційної скарги про те, що гроші за вказаною розпискою не передавались, є необґрунтованими.

За змістом ст. 1051 ЦК України при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може ґрунтуватись на свідченнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.

Разом з тим, відповідачка не надала суду доказів безгрошовості спірного договору позики.

Доводи апеляційної скарги про те, що боргові зобовязання за спірною розпискою виникли у позивачки з іншою особою ПП «Манеор», засновником якого є відповідачка, суперечать змісту розписки, а тому не можуть братись до уваги.

Разом з тим, визначаючи розмір боргу в іноземній валюті, суд не звернув належної уваги на те, що законним платіжним засобом на всій території держави є грошова одиниця України гривня, а тому іноземна валюта у розрахунках між собою фізичних осіб, в тому числі у позикових зобовязаннях, не застосовується (ст. 192 ЦК України).

За ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи викладене, розмір заборгованості по спірній розписці має визначатись у гривнях, за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу 31 серпня 2014 року.

За даними НБУ України, офіційний курс долару США станом на 31 серпня 2014 року складав 1360,5777 грн. за 100 доларів США, а євро 1792,9693 грн. за 100 євро.

Таким чином, загальна заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки складає 67902 грн. (4200 * 13,605777 + 600 * 17,929693).

Оскільки суд першої інстанції стягнув борг в іншому розмірі, рішення підлягає зміні на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України підлягає зміні розподіл судових витрат.

Враховуючи розмір судових витрат позивача в суді першої інстанції (654,59 грн.) та відповідача при подачі апеляційної скарги (1398,67 грн.), а також пропорційність задоволених позовних вимог (51,3%) та частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (48,7%), розміри судових витрат, які присуджуються сторонам, є майже рівними. За такого, судові витрати на користь жодної із сторін не стягуються.

Водночас, оскільки позивачкою не доплачено 668 грн. судового збору після збільшення позовних вимог, то вказана сума підлягає стягненню з позивачки в дохід держави.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника відповідачки ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2016 змінити, виклавши в наступній редакції.

Позов ОСОБА_5 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 67902 грн. боргу.

Стягнути з ОСОБА_5 в дохід держави 668 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий І.В. Лівінський

Судді О.О. Данилова

ОСОБА_7