Рішення № 57301612, 28.03.2016, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/17575/15-ц

провадження № 2/753/1083/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2016 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Даниленко В.В.,

секретаря Пасько І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (ПАТ «ВіЕйБі Банк) до ОСОБА_4 про визнання трудового договору недійсним, , суд -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання трудового договору недійсним.

Позивач просить визнати недійсним трудовий договір від 01.10.2014 року укладений між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_4

В обґрунтування позову вказує наступне.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014 року №733 «Про віднесення ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.11.2014 року №123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк», згідно з яким з 21.11.2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №128 з 24.11.2014 року повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» передано Славкіній М.А.

Відповідно до ч.1ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цьогоЗакону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (ст. 34 цього Закону).

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України №188 від 19.03.2015 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.03.2015 року №63 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» з 20.03.2015 року та призначення Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» М.А. Славкіну.

Відповідно до ч.1ст.21 КЗпП Українитрудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

31.10.2008 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» оформлено наказ №440-п про прийняття на роботу ОСОБА_4 на посаду провідного спеціаліста Відділу організаційно-кадрової роботи Управління адміністрування персоналу Департаменту управління персоналом. 04.11.2011 року оформлено наказ №1150-п про переведення ОСОБА_4 на посаду провідного спеціаліста Управління адміністрування персоналуДепартаменту управління персоналом з 07.11.2011 року. Згідно з наказом №1242-п від 01.12.2011 року ОСОБА_4 переведено на посаду головного спеціаліста Управління адміністрування та оплати праці персоналуДепартаменту персоналу та праці. Згідно з наказом №88-п від 04.03.2013 року ОСОБА_4 переведено на посаду начальника Управління адміністрування та оплати праці персоналуДепартаменту персоналу та праці з 05.03.2013 року.

Згідно із ч.3ст.24 КЗпП Україниукладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

З ОСОБА_4 ПАТ «ВіЕйБі Банк» уклав трудовий договір від 31.10.2008 року, що було оформлено відповідно до вимогКЗпП Українинаказом №440-п від 31.10.2008 року, у зв'язку із переведенням працівника до вказаного трудового договору були внесені зміни, що оформлені наказами№1150-п від 04.11.2011 року, №1242-п від 01.12.2011 року, №88-п від 04.03.2013 року.

Відповідно до ч.1ст.29 Закону України «Про оплату праці»при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до наказів №440-п від 31.10.2008року та №88-п від 04.03.2013 року ОСОБА_4 встановлено посадовий оклад згідно зі штатним розписом, з чим вона була ознайомлена.

Відповідно до штатного розпису, витяг доданий до позовної заяви, начальнику Управління адміністрування та оплати праці персоналуДепартаменту персоналу та праці встановлено посадовий оклад в розмірі 8554 гривень та індивідуальну надбавку в розмірі 3666 гривень.

Таким чином, ОСОБА_4відповідно до умов укладеного з нею трудового договору було встановлено основну заробітну плату у розмірі посадового окладу (8554,00 грн.) та додаткову заробітну плату у розмірі індивідуальної надбавки (3666,00 грн.), в сумі - 12 220грн.

01.10.2014 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_4 було укладено трудовий договір який є предметом спору.

Згідно цього договору ОСОБА_4приймається на посаду начальника Управління адміністрування та оплати праці персоналуДепартаменту персоналу та праці із щомісячною оплатою праці 12220 грн. (пункт 4.1 Трудового договору), з додатковою заробітною платою у розмірі 36 660 грн. (пункт 4.2 Трудового договору).

Відповідно до п.6.10 Договору цей Договір є підставою для видання наказу про прийняття Працівника на роботу.

Однак жодного наказу на підставі цього трудового договору не видавалося, а ОСОБА_4виконувала свою роботу на підставі трудового договору, оформленого вищевказаними наказами про прийняття на роботу та про переведення.

Також, у п.4.1 оспорюємого Договору зазначено основну заробітну плату для ОСОБА_4 в розмірі 12220 грн., проте, вона вже і так отримувала таку заробітну плату згідно з штатним розписом і встановленим окладом, а не згідно із Трудовим договором від 01.10.2014 року. Нарахування по Трудовому договору від 01.10.2014 року відповідачу не проводились.

Згідно з п.2.3 Колективного договору, додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці.

Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням завдань і функцій. У п.2.4 Колективного договору визначена структура оплати праці працівників Банку, в межах затвердженого Радою кошторису витрат щодо персоналу: а) основна заробітна плата: місячні оклади; б) додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати: індивідуальні надбавки до основної заробітної плати; персональні надбавки до основної заробітної плати (за інтенсивність праці, збільшення планового навантаження, високі досягнення в праці, професіоналізм, особливі заслуги, трудові досягнення та інше);

доплати за суміщення професій (посад), розширення зони обслуговування або збільшення обсягів робіт, виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника; доплати за роботу в нічний час; доплати за роботу в вечірній час; доплати за ненормований робочий день для водіїв легкових автомобілів; надбавки за класність водіям автотранспортних засобів; доплати за науковий ступінь (у разі якщо діяльність співробітника за профілем співпадає з існуючим ступенем); інші доплати та надбавки, передбачені Колективним договором та Положенням про оплату праці працівників Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (що є додатком до Колективного договору).

У витязі із штатного розпису ОСОБА_4 чітко вказано оклад (основна заробітна плата), індивідуальна надбавка (яка і є додатковою заробітною платою для конкретного працівника) та фонд заробітної плати по цій посаді. Інших доплат, надбавок та виплат не вказано.

Згідно п.5.4.1.6 Колективного договору від 25.05.2007 року, Голова Правління Банку визначає основні принципи встановлення й зміни розміру додаткової заробітної плати.

Зазначені принципи встановлюються відповідно до кадрової політики Банку, і затверджуються у відповідному розпорядчому або нормативному документі.

Такого документу про встановлення додаткової заробітної плати для ОСОБА_4 не було.

Також, згідно з п.2.7.1 Колективного договору, розмір заробітної плати встановлюється в залежності від складності та умов виконання роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів праці та фінансового-господарської діяльності Банку в цілому.

Відповідно до п.1.18. Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 року №2, яким затверджено Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, однією з підстав для визнання нікчемності правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку щодо яких Уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію зобов'язана протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку є: банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим. 03.10.2014 року Національним банком України прийнято Постанову №631/БТ «Про віднесення ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії проблемних». У цій Постанові вказується на високий ризик ліквідності Банку та загрозу втрати платоспроможності, а також наголошено, що Банк здійснює ризикову діяльність, що призвело до несвоєчасного виконання зобов'язань Банком перед клієнтами та кредиторами та про невідповідність діяльності Банку вимогам банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ. Враховуючи це, НБУ встановив ряд обмежень для ПАТ «ВіЕйБі Банк», в тому числі, пунктом 2 цієї Постанови Банку заборонено здійснювати виплати бонусів, премій та інших додаткових матеріальних винагород керівництву Банку та виділення коштів на спонсорство, доброчинність та фінансову допомогу.

ПАТ «ВіЕйБі Банк» перебуває у стані ліквідації з 20.03.2015 року відповідно до Постанови Правління НБУ №188 від 19.03.2015 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та рішення ФГВФО від 20.03.2015 року №63.

Кредиторські вимоги пред'являються у формі письмової заяви та копій відповідних документів направляються на ім'я та за адресою уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку.

До заяви додаються копії будь-яких документів, що підтверджують вимоги вкладника або іншого кредитора банку до банку щодо його майнових зобов'язань.

На підставі отриманих кредиторських вимог уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку формує загальний реєстр акцептованих вимог кредиторів, визначає суми заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення, відповідно до вимогстатті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Керуючись ч. 1, 8ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»(в редакції до 01.09.2015 року), уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другоїстатті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку (фактично, після 24.04.2015 року), вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

Відтак, враховуючи, що ОСОБА_4 не з»явилась як кредитор у вищевказаний термін, вимоги щодо виплати їй будь-яких коштів вважаються погашеними.

Враховуючи вищенаведене, позивач вказує що документ, датований 01.10.2014 року, не є трудовим договором у розумінні трудового законодавства України.

Відповідно до ч.5ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно дост.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у задоволенні позовних вимог, надала до суду письмові заперечення.

Вислухавши представниківсторін, дослідивши письмові докази у справі, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні встановлено що відповідач ОСОБА_4 мала трудовий договір з позивачем, оформлений наказом начальника Департаменту управління персоналом №440-п від 31.10.2008 року(а.с.15).

Його згодом було змінено, наказом №1150-п від 04.11.2011 року, згідно якого відповідача було переведено на посаду провідного спеціаліста Управління адміністрування персоналуДепартаменту управління персоналом з 07.11.2011 року (а.с.17).

Згідно з наказом №1242-п від 01.12.2011 року ОСОБА_4 переведено на посаду головного спеціаліста Управління адміністрування та оплати праці персоналуДепартаменту персоналу та праці (а.с.19-20).

Наказом №88-п від 04.03.2013 року ОСОБА_4 переведено на посаду начальника Управління адміністрування та оплати праці персоналуДепартаменту персоналу та праці з 05.03.2013 року (а.с.22).

01 жовтня 2014 року між відповідачем та позивачем було укладено новий Трудовий договір, оформлений окремим письмовим договором, за яким були зміненні умови оплати праці. (а.с.9-10).

Відповідно до п.1.1 Трудового договору: Працівник приймається на роботу до Роботодавця на посаду начальника Управління з підбору та розвитку персоналу Департаменту персоналу та праці для виконання роботи, обумовленої цим Договором та посадовою інструкцією.

Відповідно до п. 4.1 Трудового договору: За виконання обов'язків за цим Договором Працівникові встановлюється і виплачується щомісячно в порядку, встановленому внутрішніми документами Роботодавця, заробітна плата в національній валюті України в розмірі 12 220гривень до оподаткування.

Відповідно до п. 4.2 Трудового договору: Працівникові повинно бути нарахована та виплачена 21 листопада 2014 року додаткова заробітна плата в розмірі 36 660грн.

Відповідно до п. 6.1 Трудового договору: Договір набув чинності з моменту його підписання Сторонами і діє протягом невизначеного строку.

Зміст вказаного Трудового договору, відповідаєст.24 КЗпП України,при його укладанні, виконанні, та подальшому розірванні цього трудового договору за п.1ст.40 КЗпП Україниз ініціативи позивача, відповідач була впевнена що цей трудовий договір спрямований на реальне настання правових наслідків.

Вказаний договір, було укладено відповідно до трудового а не цивільного законодавства.

Трудове законодавство не прирівнює трудовий договір до правочину у розумінніст.202 ЦК України. Нормами чинного трудового законодавства не передбачена можливість визнання трудового договору чи контракту недійсними з підстав, визначених статтями203,215 ЦК України.

Відповідно достатті 21 КЗпП Українипредметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об'єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством.

Суд вважає, що положенняЦК Українищодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання правових відносин, які виникають у зв'язку з укладенням трудового договору від 01.10.2014 року, що є предметом позову.

Укладений договір не є цивільним правочином у розумінністатті 202 ЦК України, на який поширюються передбачені нормами статей203,215 ЦК Українизагальні вимоги щодо чинності правочину, та який може бути визнаний недійсним із передбаченихЦК Українипідстав.

Свою правову позицію щодо визнання трудового договору недійсним неодноразово висловлював Верховний Суд України який зазначав, що встановлення підприємством, установою, організацією в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів у трудових договорах чи інших угодах додаткових, порівняно із законодавством, трудових чи соціально-побутових пільг для працівників, тобто які покращують їх становище, не може бути приводом для визнання таких умов недійсними.

Суд вважає, що встановлення для працівника ОСОБА_4 додаткових умов оплати праці, які покращують її становище, не може бути приводом для визнання трудового договору недійсним.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач до її звільнення виконувала умови трудового договору укладеного з нею 01.10.2014 року.

Позивачем також не враховано того, що трудовий договір на час його звернення до суду в жовтні 2015 року вже був розірваний, згідно наказу №78-п від 26.06.2015 року з підстав передбачених ст.38 КЗпП України(а.с.24-25). В цьому наказі позивач ніяких зауважень з приводу недійсності умов укладеного трудового договору не вказував.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи не підтверджені певними засобами доказування, а тому позов необхідно залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 88 ч. 1 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З огляду на відхилення позовних вимог судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11, 57-61,208,209,212-215,218 ЦПК України, ст.ст.21,24 КЗпП України, ст.ст.202,203,215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (ПАТ «ВіЕйБі Банк) до ОСОБА_4 про визнання трудового договору недійсним, - відмовити.

Стягнути з ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (04119, м.Київ, Дегтярівська, 27т, код ЄДРПОУ 19017842) на користь держави 1218 гривень судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення .

СУДДЯ: