Рішення № 57299593, 15.04.2016, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/1866/15-ц

провадження №2/619/73/16

РІШЕННЯ

іменем України

15 квітня 2016 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської областіу складіголовуючого - суддіБолибок Є.А.за участюсекретаря судового засіданняМолотко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олена Анатоліївна, ОСОБА_6, про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, та визнання права власності, зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, -

встановив:

ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, ОСОБА_6, в якому просив провести поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, та визнати за ним право власності на ? частину житлового будинку з господарського-побутовими будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В обґрунтуванні позову ОСОБА_3 зазначив, що він з відповідачем перебували у шлюбі в період з 10 серпня 1985 року по 18 листопада 2008 року. В період шлюбу за сумісні кошти вони побудували житловий будинок з надвірними будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, а також було придбано будинок з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. При розірванні шлюбу у судовому порядку питання про розподіл спільно нажитого нерухомого майна було вирішено мирним шляхом та за згодою, написано заяви нотаріусу про те, що згадані вище будинки з надвірними будівлями хоча і були придбані за кошти, які особисто належать кожному з них, а тому і зареєстровані на ім'я кожного. У добровільному порядку було вирішено з відповідачкою питання про розподіл спільно нажитого майна і вона на власний розсуд розпорядилась половиною житлового будинку, який рахується за нею, але є спільною власністю. В даний час виникла необхідність розділу майна, придбаного ними в період існування сім'ї, за спільні кошти.

До початку розгляду справи по суті ОСОБА_4 подала зустрічний позов, в якому після уточнень просила провести поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, та стягнути з ОСОБА_3 38379,44 грн. вартості половини спільного майна - автомобіля «ЗАЗ 1102» р/н НОМЕР_2 та трактора «Т-16МГ» р/н НОМЕР_1, у порядку поділу майна. В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_4 зазначила, що зазначені транспортні засоби були придбані за спільні кошти у період зареєстрованого шлюбу. З урахуванням того, що автомобіль та трактор передані у користування іншим особам, просила стягнути половину вартості зазначеного майна.

У судовому засіданні ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_9 позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити з підстав, які зазначені у позовній заяві. Проти задоволення зустрічного позову заперечували.

У судовому засідання ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_10 зустрічні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити з підстав, які зазначені в уточненій зустрічній позовній заяві. Проти задоволення первісного позову заперечували.

У судове засідання третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. не з'явилась подала до суду заяву, відповідно до якої просила розглядати справу у її відсутність та прийняти рішення на розсуд суду.

У судове засідання третя особа ОСОБА_6 не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. Так як до суду не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, відповідно до ч.3 ст. 36 ЦПК України справа розглядається без участі зазначеної третьої особи.

Судом встановлені обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_3 від 18.11.2008 року, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Дергачівського районного управління юстиції у Харківській області, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано.

Рішенням Дергачівського районного суду міста Харкова від 21 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11 листопада 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_4 про поділ майна подружжя задоволено повністю та визнано за ОСОБА_11 право власності на ? частину житлового будинку та надвірних будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за №4244, посвідченого приватним нотаріусом Коробець О.М., ОСОБА_13 в особі представника ОСОБА_14 передає у власність, а ОСОБА_4 прийняла у власність житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 23 січня 2009 року, зареєстрованого в реєстрі за №268, посвідченого приватним нотаріусом Самощенко О.А., ОСОБА_4 передає у власність, а ОСОБА_6 приймає у власність ? частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно листа Слатинського КПТІ «Інвентаризатор» №22 від 30.06.2015 року, житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано за ОСОБА_4 в ? частині на підставі договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за №4244 та ОСОБА_6 в ? частині на підставі договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 23 січня 2009 року, зареєстрованого в реєстрі за №268.

Згідно листа УДАІ ГУ МВС України в Харківській області №10377 від 24.09.2015 року, автомобіль «ЗАЗ 11022», 1994 року випуску, р/н НОМЕР_2 був зареєстрований 07 вересня 2000 року за ОСОБА_3

Згідно листа Державної інспекції сільського господарства в Харківській області №04-27/3320 від 25.09.2015 року, трактор «Т-16МГ», 2002 року випуску, р/н НОМЕР_1 був зареєстрований 01 листопада 2007 року за ОСОБА_3

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази в сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів з наступних мотивів.

У судовому засіданні сторони визнали, що вони перебували у шлюбі в період з 10 серпня 1985 року по 18 листопада 2008 року.

Відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Таким чином, зазначений факт не підлягає доказуванню.

Пленум Верховного Суду України в п.23 своєї постанови №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», роз'яснив судам, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст.58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

Згідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як вбачається з наданих суду доказів, житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, був придбаний у період зареєстрованого між сторонами шлюбу та зареєстрований на ім'я ОСОБА_4

Також автомобіль «ЗАЗ 11022», 1994 року випуску, р/н НОМЕР_2, та трактор «Т-16МГ», 2002 року випуску, р/н НОМЕР_1, були придбані в період зареєстрованого між сторонами шлюбу та зареєстровані на ім'я ОСОБА_3

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ч.1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Таким чином, зазначене майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України, суд не бере до уваги посилання ОСОБА_4 на те, що ОСОБА_3 в нотаріальній конторі письмово зазначив, що вона придбала спірний будинок за особисті кошти, оскільки нею не доведено та надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження походження зазначених коштів.

Таким чином, зазначена заява не є доказом того, що ОСОБА_3 не має права на спірний будинок.

Пленум Верховного Суду України у п.11 своєї постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року №14, роз'яснив судам, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

За змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України та ч.2 ст.72 СК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові №6-178цс15 від 01 липня 2015 року, яка є обов'язковою для судів відповідно до вимог ст.3607 ЦПК України.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.2 ст.72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується сторонами, 23 січня 2009 року під час укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обговорювали питання поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У зв'язку з викладеним суд вважає, що сторони саме 23 січня 2009 року дізналися або могли дізнатися про порушення свого права власності.

У судовому засіданні сторонами подано заяву про застосування позовної давності.

Суд погоджується з твердженням сторін про те, що трирічний строк, в межах якого, відповідно до ч.2 ст.72 СК України, сторони мали право звернутися до суду з вимогами про поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,сплинув.

ОСОБА_4 подано заяву про поновлення строку позовної давності.

Згідно ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

ОСОБА_4 не надано суду належних та допустимих доказів поважності причин пропущення позовної давності, у зв'язку цим вона задоволенню не підлягає.

Згідно частин 3 та 4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так як сплив строк позовної давності та про це до винесення судом рішення заявлено сторонами, то зазначене є підставою для відмову у позовах.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.209 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 59, 60, 61, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в судову палату по цивільних справах Апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Є. А. Болибок