Рішення № 57298875, 19.04.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/12724/15-ц Номер провадження 22-ц/786/931/16Головуючий у 1-й інстанції Андрієнко Г. В. Доповідач ап. інст. Карнаух П. М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

гголовуючого судді Карнауха П.М.,

суддів: Кривчун Т.О., Чумак О.В.

секретаря Ткаченко Т.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 лютого2016 року та додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 15 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист честі та гідності, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 04 лютого 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист честі та гідності, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди відмовлено за безпідставністю.

Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 15 березня 2016 року доповнено рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 лютого 2016 року по справі № 2/554/1285/2016 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист честі та гідності, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди та вказано щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь держави суму недоплаченого судового збору за вимогу про відшкодування моральної шкоди в сумі 890,80 грн.

З рішенням суду першої інстанції та додатковим рішенням не погодилася позивач ОСОБА_2, яка в апеляційній скарзі на рішення суду від 04 лютого 2016 року прохає його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов у повному обсязі.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення від 15 березня 2016 року ОСОБА_2 прохала змінити рішення та стягнути суму недоплаченого судового збору за вимогу про відшкодування моральної шкоди в розмірі 160 грн. замість 890,80 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції від 04 лютого 2016 року в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Місцевим судом вірно встановлено, що у вересні 2015 р. відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до голови наглядової ради ПАТ «Електромотор», голови правління ПАТ «Електромотор», першого заступника начальника регіонального відділення Фонду державного майна України, директора ДП «Електромотор-побут» із заявою про виділення на їх думку, неправомірно, побутової кімнати в гуртожитку, розташованому по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 (а.с. 7).

В зверненні вони зазначили про те, що виділення даної кімнати лише ОСОБА_2 порушує права інших мешканців гуртожитку. Також в зверненні була зазначена портретна характеристика ОСОБА_2, де зокрема зазначено, що вона є «скандальною, конфліктною особою, втрачає контроль над собою, ставить свої інтереси вище за все, високомірна, егоїстична, озлоблена особа та що 13 років пропрацювала черговою на посту в гуртожитку, де весь поверх та не тільки перед іншими мешканцями обливала брудом та пліткувала, придумуючи всіляку нісенітницю, наговорювала, не маючи на те ніяких підстав».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що в письмовому зверненні до керівників підприємств та державного органу відповідачі висловили суб'єктивну оцінку особистих якостей позивачки, при цьому використовували мовно-стилістичні засоби, а заява не містить вказівки на конкретні факти, які можна перевірити, що є оціночним судженням та не потребує спростування та доведеності їх правдивості.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на законі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження свої поглядів і переконань.

Згідно ч.1,2 ст 30 ЗУ «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, або висловлювання , що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів ( вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до ст.277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і погляді відповідачів, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Проаналізувавши заяву, суд першої інстанції дійшов вірних висновків про те, що метою звернення відповідачів з заявою до керівників підприємств та Фонду державного майна України було не поширення щодо позивача будь-якої інформації, а захист права, яке відповідачі вважали порушеним, а саме: виділення ОСОБА_2 в одноосібне користування побутової кімнати у гуртожитку, яка знаходилась у спільному користуванні мешканців поверху гуртожитку.

У вказаній заяві відповідачами була виражена суб'єктивна оцінка особистих якостей позивачки, які є їхнім оціночним судженням з приводу того, що ОСОБА_2 є скандальною, конфліктною особою, втрачає контроль над собою, ставить свої інтереси вище всього, високомірна , егоїстична та озлоблена особа.

Використовуючи у заяві мовно-стилістичні засоби, фразеологізми, відповідачі вказали, що позивач «поливала брудом», «пліткувала», «вигадувала всяку нісенітницю».

Заява не містить вказівки на конкретні факти, які можна перевірити, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вданому випадку мають місце оціночні судження відповідачів щодо ОСОБА_2

Також судом першої інстанції було встановлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 відбувалися сварки на побутовому ґрунті, ОСОБА_5 було завдано тілесних ушкоджень середньої тяжкості, а в суді на розгляді знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_2

Оскільки між позивачем та відповідачем існує конфліктна ситуація, суд дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_5 оцінила ОСОБА_2 як скандальну, конфліктну особу, що втрачає контроль над собою.

Здійснивши аналіз встановлених по справі обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачі висловлювали свої припущення, критичну оцінку певних фактів щодо ситуації, яка склалася навколо позивачки ОСОБА_2, а не твердження про будь-які фактичні дані; висловлювали свої суб'єктивні думки щодо особистих якостей позивача.

Оскільки судом не встановлено доказів на підтвердження того, що висловлювання відповідачів мотивовані цілеспрямованими діями на приниження честі, гідності позивача, та що звернення до компетентних органів завдало позивачці моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні її позову.

Надана ОСОБА_2 виробнича характеристика з підприємства (а.с.5-6) та покази свідків щодо її особистих якостей не спростовують вірних висновків суду про те, що у поданій до керівників підприємств та державного органу заяві відповідачі висловили суб'єктивну думку щодо особистих якостей позивача, при цьому судом не встановлено доказів на підтвердження того, що висловлювання відповідачів мотивовані їхніми цілеспрямованими діями на приниження честі, гідності позивачки, що є оціночним судженням та не потребує спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, викладені в апеляційній скарзі доводи зводяться лише до незгоди з рішенням, відтак не заслуговують на увагу колегії суддів.

З огляду на те, що рішення суду від 04 лютого 2016 року відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги на додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 15 березня 2016 року, колегія суддів приходить до висновку про його скасування з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час подання позову 28.09.2015 р.), судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ст. 8 ЗУ «Про державний бюджет на 2015 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено на рівні 1218,00 грн.

П.п.1.5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено ставки судового збору за подання до суду позовної заяви про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації фізичної особи або юридичної особи, а саме: позовної заяви немайнового характеру - 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, позовної заяви про відшкодування моральної шкоди - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

З матеріалів справи вбачається, що при подачі позову ОСОБА_2 сплатила судовий збір за вимогу немайнового характеру про захист честі та гідності 487,20 грн. та за вимогу про відшкодування моральної шкоди, яку оцінила в 10000,00 грн. - 487,20 грн., що підтверджується наявними у справі квитанціями (а.с.1,2).

В подальшому позивачем ОСОБА_2 на виконання вимог ухвали місцевого суду від 28.09.2015 р. про усунення недоліків (а.с. 10), позивач доплатила судовий збір при подачі позову за вимогу про відшкодування моральної шкоди в розмірі 730,80 грн. та надала оригінал квитанції на підтвердження цього (а.с. 11). Таким чином, судовий збір за подання до суду позовної заяви було сплачено позивачем у належному розмірі відповідно до вимог ЗУ «Про судовий збір».

Разом з тим, апеляційний суд помилково спрямував справу до місцевого суду для ухвалення додаткового рішення про стягнення недоплаченого судового збору за вимогу про відшкодування моральної шкоди, на підставі чого суд першої інстанції постановив додаткове рішення, яке підлягає скасуванню.

Окрім того, з ОСОБА_2 необхідно стягнути 1339,80 грн. судового збору в дохід держави за подання апеляційної скарги, виходячи з приписів п.1.6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», оскільки до сплати підлягало 1875,72 грн. (1705,20х110%=1875,72грн.), а сплачено позивачем лише 535,92 грн. (а.с.45).

Керуючись ст.ст.303,304,307, 308, п.4 ч. 1 ст. 309, ст.ст.314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 лютого 2016 року відхилити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 лютого 2016 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 1339,80 грн. (тисяча триста тридцять дев'ять гривень 80 копійок) недоплаченого судового збору за подання апеляційної скарги на наступні реквізити:

Отримувач коштів: УДКСУ у м. Полтаві Полтавської області

Код отримувача (код за ЄДРПОУ) : 38019510;

Банк отримувача: ГУДКСУ у Полтавській області;

Код банку отримувача: 831019;

Розрахунковий рахунок: 31217206780002;

Код класифікації доходів бюджету: 22030101;

Код ЄДРПОУ суду 02893077.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 15 березня 2016 року задовольнити.

Додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 15 березня 2016 року скасувати.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

ГОЛОВУЮЧИЙ /підпис/ П.М. Карнаух

СУДДІ: /підпис/ Т.О.Кривчун

/підпис/ О.В.Чумак

ЗГІДНО: Суддя Апеляційного

суду Полтавської області П.М.Карнаух