Ухвала суду № 57294910, 20.04.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №286/424/16-ц Головуючий у 1-й інст. Невмержицький С. С.

Категорія 27 Доповідач Григорусь Н. Й.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.

суддів Кочетова Л.Г., Худякова А.М.

секретаря

судового засідання ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 11 березня 2016 року

встановила:

В лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду, в обґрунтування якого зазначив, що в жовтні та листопаді 2014 року між ним та ОСОБА_3 були укладені договори позики на загальну суму 2800,00 доларів США та 200,00 Євро, які остання зобов'язалась повернути до 01.06.2015 та 01.09.2015 відповідно, на підтвердження чого були складені розписки. Проте борг не було повернуто, тому просив стягнути з відповідача заборгованість за договорами позики, а також судові витрати.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 11 березня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2800,00 доларів США та 200,00 Євро. В разі неможливості це зробити стягнути вказану заборгованість у гривневому еквіваленті в сумі 76998,00 грн. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Відповідачем ОСОБА_3 подана апеляційна скарга, в якій вона просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове - про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема не взято до уваги, що нею повернуто борг у повному обсязі, що підтвердили свідки під час проведення позслідування. Крім того, суд безпідставно не зупинив провадження у справі на час проведення перевірки за її зверненням до правоохоронних органів.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобові повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виходячи з положень статей 6, 626-631, 526 ЦК України, укладений договір є обов'язковим для належного виконання сторонами, відповідно до його умов, вимог Цивільного Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 23.10.2014 і 20.11.2014 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені у простій письмовій формі договори позики, за умовами якого остання зобов'язалась повернути позикодавцю грошові кошти в сумі 2200 доларів США, 200,00 Євро і 600,00 доларів США до 01.06.2015 та 01.09.2015 відповідно.

На підтвердження умов договорів позики та факту отримання грошових коштів ОСОБА_3 власноруч написала розписки, оригінали яких долучені до матеріалів справи в суді першої інстанції (а.с. 16, 17).

Частиною 1ст. 627 ЦК Українипередбачено, що відповідно дост. 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Факт написання розписки апелянт не оспорює. Отже, укладаючи вищевказаний договір, сторони домовилися про еквівалент позики у доларах США та Євро, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 524, ч. 2ст. 533ЦК України.

У строк, визначений умовами договору, відповідач грошові кошти не повернула.

25.11.2015 позивачем на адресу відповідача надіслано лист-нагадування про необхідність повернення боргу (а.с. 7), проте останній залишений без реагування.

Заперечуючи проти позову відповідач ОСОБА_3 зазначила, що фактично повернула всі одержані за борговими розписками кошти грошима та пиломатеріалами. Проте дані обставини не підтвердженіналежними та допустимими доказами.

Так, частинами 1, 2 ст. 545 ЦК України передбачено, що прийнявши виконання зобовязання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розпискупро одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржниквидав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливостіповернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом вказаних норм, покази свідків напідтвердженняповерненнячастини коштів неє належними та допустимими доказами.

Оскільки оригінали боргових розписок знаходилися у позивача та надані суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач не виконала свій обов'язок щодо повернення коштів.

Не заслуговують на увагу доводи відповідача ОСОБА_3 про обовязок суду зупинити провадження у справі до проведення перевірки за її заявою від 01.03.2016 року, оскільки п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України передбачено, що суд зобовязаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства. Звернення ОСОБА_3 із заявою до правоохоронних органів не є безумовною підставою для зупинення провадження у справі в розумінні вищезазначених вимог закону.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки надані позивачем докази є належними та допустимими, підтверджують факт укладення між сторонами 23.10.2014 і 20.11.2014 договорів позики на загальну суму 2800,00 доларів США та 200,00 Євро, що еквівалентно 76998,00 грн.

Враховуючи, що зобов'язання за вищевказаними договорами відповідачем у визначений строк не виконано, кошти за розписками не повернуто, суд першої інстанції правильно задовольнив позов, стягнувши з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг та судові витрати.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 11 березня 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього ж часу може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді