Ухвала суду № 57294238, 20.04.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1838/16 Справа № 205/5497/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Романюк М.М.

Категорія 27

20 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Романюк М. М.

суддів Котушенко С.П., Красвітної Т.П.

при секретарі Порубай М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Озеленитель" на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 02 грудня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Озеленитель" до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Земельний капітал" про визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з зазначеним вище позовом 30 липня 2015 року. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що 31 березня 2015 року між сторонами був укладений трьохсторонній договір про відступлення права вимоги, за яким ПАТ КБ "Земельний капітал" (первісний кредитор) передав, а ОСОБА_2 (новий кредитор) прийняв на себе право вимоги, яке належить первісному кредитору і став кредитором за кредитним договором №966 від 30 травня 2007 року, укладеним між ПАТ "КБ "Земельний капітал" та ПАТ "Озеленитель" (боржник).

Посилаючись на те, що за правовою природою даний договір є договором факторингу з огляду на наявну у договорі умову оплатності, а оскільки ОСОБА_2, діючи як фактор, не був субєктом підприємницької діяльності, не мав спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на надання фінансових послуг, просить визнати спірний договір недійсним.

Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 02 грудня 2015 року у задоволенні заявлених вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення заявлених вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів, дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та безпідставності.

З даним висновком судова колегія погоджується виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 31 березня 2015 року між ПАТ "КБ "Земельний капітал", ОСОБА_2 та ПАТ "Озеленитель" було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого, первісний кредитор ПАТ КБ "Земельний капітал" передав новому кредитору ОСОБА_2 право вимоги за кредитним договором №966 від 30 травня 2007 року, укладеному між ПАТ "КБ "Земельний капітал" та ПАТ "Озеленитель".

Відповідно до п.1.2 зазначеного вище договору, передане право вимоги становить 1708377 грн. 14 коп.

Пунктом 2.1 визначено суму за відступлення права вимоги, яка становить 800000 грн.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Також, законодавством передбачені порядок та підстави зміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

З системного аналізу розділу І книги Пятої ЦК України, яка регулює загальні положення про зобовязання, зокрема положення щодо сторін у зобовязанні можна дійти висновку, що відступлення права вимоги означає договірну передачу зобовязальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором, при цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

А фінансова послуга в свою чергу - це операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Правова позиція з даного питання висловлена в постанові Верховного Суду України №6-301 цс15 від 06 липня 2015 року.

З урахуванням того, що розмір винагороди за відступлення права вимоги є меншим дебіторської заборгованості, що відступається, підстав вважати, що ця операція здійснювалася з метою отримання прибутку, що є найвагомішою складовою для визначення суті укладеного правочину, немає, тобто виконана операція не може вважатися фінансовою послугою, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання договору недійсним. До того ж, сторони при укладанні оскаржуваного договору керувалися положеннями статтей 512-519 ЦК України, якими передбачений порядок, підстави та умови заміни кредитора у зобов'язанні, та були згодні з умовами угоди, засвідчивши її власними підписами, яка між іншим має назву "договір про відступлення права вимоги".

Приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Відповідно до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст.307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Озеленитель" відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 02 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.М.Романюк

Судді: С.П.Котушенко

ОСОБА_3