Постанова № 5729095, 29.05.2009, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2009 р. Справа № 13/740-08

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі Байбак О.І.

за участю представників сторін:

позивача - Конорєв В.О.

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача вх. № 1014С/3-7 на рішення господарського суду Сумської області від 24.03.09 по справі № 13/740-08

за позовом Малого приватного виробничо-торгівельного підприємства "ВМ", м. Суми

до СПД ФО Євтушенко ОСОБА_3, м. Суми

про стягнення 17500,00 грн. та зобов'язання вчинити певні дії -

встановила:

В грудні 2008 р. позивач МПВТП „ВМ”, м. Суми звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача СПД ФО ОСОБА_4 5500 грн. збитків у формі упущеної вигоди, 12000 грн. неустойки за несвоєчасне повернення торгівельних місць, а також зобовязати відповідача повернути позивачу торгівельні місця № 10 та № 70 в стані, в якому останній їх одержав від позивача в оренду. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач не виконав умови укладених між сторонами договорів оренди № 10 та № 70 щодо повернення торгових місць після сплину строку дії договору та без належних правових підстав продовжує утримувати вказані місця. Крім того, позивачем було заявлено до стягнення судові витрати.

Рішенням господарського суду Сумської області від 24.03.09 р. (суддя Лиховид Б.І.) по справі № 13/740-08 позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача повернути позивачу торгівельні місця № 10 та № 70 в стані, в якому їх було одержано. Стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. державного мита, 38,57 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 326,92 грн. витрат на послуги адвоката. В задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач після спливу терміну дії укладених між сторонами договорів № 10 та № 70 безпідставно не повернув позивачу торгівельні місця, та без належних правових підстав продовжує їх утримувати; що позов в частині стягнення збитків у формі упущеної вигоди задоволенню не підлягає оскільки позивач не мав наміру продовжувати надавати відповідачу спірні торгівельні місця у зв'язку з плановим закриттям ринку на реконструкцію та проведення будівельних робіт, тобто в даному випадку відсутній прямий зв'язок між діями відповідача та заявленими позивачем збитками; що позов в частині стягнення 12000 грн. неустойки за несвоєчасне повернення торгівельних місць на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України задоволенню не підлягає, оскільки спірні договори за своєю правовою природою є договорами про надання послуг, що в свою чергу унеможливлює застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 785 ЦК України та стягнення неустойки в розмірі подвійної оплати та ін.

Позивач з рішенням в частині відмови в задоволенні позову не погоджується, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення в даній частині скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення дійшов суперечливого висновку щодо застосування до спірних правовідносин ст. 785 ЦК України, а саме, рішення в частині задоволення позову суд мотивував ч. 1 даної статті, тоді як відмовляючи в задоволенні решти позову суд зазначив про те, що спірні договори за своєю правовою природою нібито є договорами про надання послуг, що в свою чергу начебто унеможливлює застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 785 ЦК України. При цьому, позивач з посиланням на вимоги ст. 8 Закону України „Про оренду землі”, вимог гл. 58, 63, ст. 190, 759 ЦК України зазначає, що договори № 10 та № 70 за своєю правовою природою є договорами оренди, що в свою чергу свідчить про можливість застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 785 ЦК України та правомірність вимог позивача щодо стягнення передбаченої даною статтею неустойки. Крім того, позивач зазначає, що господарський суд безпідставно відмовив в задоволенні позову в частині стягнення збитків, оскільки їх розмір було розраховано з урахуванням суми орендної плати, передбаченої умовами спірних договорів та ін.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд прийняте по справі рішення в частині задоволення позову скасувати, а в іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись при цьому на те, що умовами спірних договорів не було передбачено обовязку відповідача повернути торгівельні місця; що самі договори № 10 та № 70, на думку відповідача, не є договорами оренди та є нікчемними; що позивач не має правових підстав передавати торгівельні місця в користування або оренду іншим господарюючим субєктам та ін.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 27.12.2006 року сторонами укладено договори № 10 та №70, відповідно до умов яких, позивач зобов'язувався передати, а відповідач прийняти у платне строкове користування торгівельні місця № 10 та № 70 на території ринку, розміщеного за адресою: м. Суми, вул. Леваневського, 2ж, розмір яких складає 5,0 кв. м. кожне, для торгівлі продовольчими товарами.

Зазначені договори відповідно до п. 7.1.1. припинили дію 26.12.2007 р., однак відповідач торгівельні місця позивачу не повернув, та продовжує займатися на них підприємницькою діяльністю. Зазначене підтверджується матеріалами справи (акт від 26.11.08 р. а.с. 25), та не заперечується представником відповідача під час розгляду справи (протокол с/з від 25.05.09 р.). При цьому, представник відповідача також зазначив, що місця відповідач займав на підставі умов договорів № 10 та № 70, інших відповідних договорів з позивачем він не має, і після спливу терміну дії договору будь-якої оплати на користь позивача за користування місцями він не вносив в звязку з відсутністю відповідних підстав.

Листами № 30 від 08.01.08 р., № 37 від 22.01.08 р. та № 46 від 17.03.08 р. позивач повідомляв відповідача про своє небажання укладати нові договори оренди торговельних місць в звязку з закриттям ринку на планову реконструкцію , та просив звільнити займані останнім торгівельні місця № 10 та № 70.

Однак, відповідач після припинення дії договорів мав намір укласти нові договори оренди торгових місць, про що направляв позивачу відповідні листи та проект договору, однак позивач від його укладання відмовився.

Незвільненням відповідачем торгівельних місць стало підставою для звернення позивача з повагою до суду по даній справі, яким з посиланням на відповідні норми чинного законодавства також просив стягнути з відповідача збитки у формі упущеної вигоди та неустойку за весь час безпідставного використання спірних торгівельних місць.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач після спливу терміну дії укладених між сторонами договорів № 10 та № 70 безпідставно не повернув позивачу торгівельні місця, та без належних правових підстав продовжує їх утримувати; що позов в частині стягнення збитків у формі упущеної вигоди задоволенню не підлягає оскільки позивач не мав намір продовжувати надавати відповідачу спірні торгівельні місця у зв'язку з плановим закриттям ринку на реконструкцію та проведення будівельних робіт, тобто в даному випадку відсутній прямий зв'язок між діями відповідача та заявленими позивачем збитками; що позов в частині стягнення 12000 грн. неустойки за несвоєчасне повернення торгівельних місць на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України задоволенню не підлягає, оскільки спірні договори за своєю правовою природою є договорами про надання послуг, що в свою чергу унеможливлює застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 785 ЦК України та стягнення неустойки в розмірі подвійної оплати та ін.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, зокрема судом було безпідставно зроблено висновок щодо правової природи укладених між сторонами договорів № 10 та № 70, і як наслідок, безпідставно було відмовлено позивачу в задоволенні позову в частині стягнення неустойки. Таким чином, прийняте по справі рішення підлягає зміні.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимогвідповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. ст. 626-629 ЦК України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Гл. 58 ЦК України регулюються правовідносини з договору найму (оренди).

Зокрема, відповідно до вимог 759-760 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення безпідставно дійшов висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин певних вимог закону, які регулюють правовідносини з договору найму (оренди). Більше того, суд в своєму рішенні дійшов суперечливого мотивування щодо застосування до спірних правовідносин ст. 785 ЦК України, яка регулює правовідносини за договором найму, а саме рішення в частині задоволення позову суд мотивував ч. 1 даної статті, тоді як відмовляючи в задоволенні решти позову суд зазначив про те, що спірні договори за своєю правовою природою є договорами про надання послуг, і це унеможливлює застосування ч. 2 вказаної статті.

Спірні договори дійсно мають певні ознаки договору про надання послуг, однак вказані договори також мають ознаки договорів найму (оренди), і певні ознаки договору про надання послуг не змінюють суті правовідносин сторін за даними договорами. Зокрема спірні договори містять умови про платну передачу обєкту (торгівельних місць з зазначенням їх індивідуальних ознак, зокрема номеру, місця розташування, та площі) в обумовлений договорами строк з визначенням розміру оплати (яка в договорі також визначена як „орендна плата” п. 4.1 договорів) за користування обєктом оренди. Вказане не суперечить зокрема вимогам ст.ст. 6, 759-760 ЦК України, а так само ст. ст. 283-284 ГК України, та дозволяє суду визначити вказані договори саме як договори оренди торгівельних місць.

При цьому, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи відповідача про те, що вказані договори є договорами про надання послуг з підстав, що торгівельне місце не є майном або річчю в розумінні Правил торгівлі на Ринках (зареєстрованих в Мін'юсті 22.03.02 р.), оскільки вказані висновки ґрунтуються на вільному тлумаченні відповідачем норм чинного законодавства України, тоді як вимоги ст. ст. 759-760 ЦК України, 283-284 ГК України не забороняють господарюючим субєктам передавати іншим господарюючим субєктам торгівельні місця саме в оренду або суборенду. До того ж п. 16 Правил торгівлі на ринках містить положення відповідно до яких торгівельне місце може використовуватися на правах оренди.

Відповідно до п. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як свідчать матеріали справи, спірні договори припинили свою дію 26.12.07 р. та пролонговані сторонами не були, в т.ч. в звязку з незгодою позивача. Зазначені обставини з урахуванням вимог п.1 ст. 785 ЦК України зумовили настання обовязку відповідача повернути торгівельні місця позивачу.

Враховуючи те, що вказані торгівельні місця відповідач до теперішнього часу не повернув, висновки господарського суду про задоволення позову в частині зобовязання відповідача повернути позивачу торгівельні місця № 10 та № 70 в стані, в якому їх було одержано є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Як свідчать матеріали справи, орендна плата за користування одним торгівельним місцем становила 250 грн. на місяць (п. 4.1 договорів). Як вже зазначалося вище, торгівельні місця відповідачем повернуті позивачу не були, та на протязі всього 2008 року відповідач їх продовжував займати, використовуючи їх в своїй господарській діяльності, не сплачуючи на користь позивача жодних платежів. Вказане з урахуванням вимог ст. 610-612, ч. 2 ст. 785 ЦК України зумовлює настання відповідальності відповідача у вигляді сплати на користь позивача неустойки у розмірі 12000 грн., тобто подвійної плати за користування кожним торгівельним місцем, і як наслідок, скасування рішення господарського суду про відмову в позові в даній частині та прийняття судом апеляційної інстанції нового рішення про задоволення позову.

Разом з тим, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи відповідача про те, що договори № 10 та № 70 є нікчемними, і як наслідок такими, що не можуть визначати вартість орендної плати, регулювати відносини з повернення торгівельних місць, тощо, оскільки відповідно до вимог п. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. При цьому позивач не навів доводів (та не надав відповідних доказів в їх обґрунтування) в чому саме полягає невідповідність спірних договорів вимогам закону. До того, ж як свідчать матеріали справи, договори сторонами виконувалися, відповідач на їх підставі займав торгівельні місця та оплачував орендну плату.

Крім того, також безпідставними є доводи відповідача про те, що позивач нібито не має права передавати торгівельні місця в оренду, оскільки як свідчить матеріали справи, позивач користується (орендує) земельною ділянкою на якій розташовані спірні торгівельні місця на підставі умов договору № 25 від 10.01.96 р. (який було пролонговано на підставі рішення господарського суду по справі № 13/131-06) укладеного між позивачем та Сумською міською радою, який у встановленому законом порядку розірваний або визнаний недійсним не був.

Як свідчать матеріали справи, законними та обґрунтованими є висновки господарського суду про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 5500 грн. збитків у формі упущеної вигоди.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України, Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками зокрема є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальним правилом, збитки - це обєктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке повязане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Вони є фактом обєктивної дійсності, що існує незалежно від правової оцінки і від того, чи підлягають збитки, що виникли, відшкодуванню згідно з законом або не підлягають.

Для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків необхідно, щоб порушення зобовязання дійсно спричинило отримання кредитором збитку та можливе лише у разі наявності складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; наявності збитків; причинного звязку між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вини, тощо.

При цьому позивач повинен довести збитки, котрі були заподіяні відповідачем, безпосередній причинний звязок між діями відповідача і заподіянням збитків та їх розмір.

Обовязковою умовою відшкодування шкоди може бути лише доведеність факту завдання шкоди саме діями чи бездіяльністю відповідача.

Як свідчать матеріали справи, зокрема листи позивача № 46 від 17.03.08 р. та не заперечувалося представником позивача під час розгляду справи (протокол судового засідання від 25.05.09 р.) звільнити спірні місця позивач вимагав в звязку з плановою реконструкцією ринку та проведення на ньому відповідних ремонтних робіт. Тобто за наявності вказаних обставин позивач не міг отримувати прибуток від здачі в оренду спірних торгових місць.

Крім того, позивач всупереч вимогам ст. 33 ГПК України не довів того, що в разі звільнення відповідачем вказаних місць вони неодмінно були б здані в оренду іншим господарюючим субєктам або використані іншим чином з метою отримання прибутку.

Вказане зумовлює відмову в задоволенні позову в даній частині та залишення рішення без змін в відповідній частині.

З урахуванням вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 686 грн. витрат на послуги адвоката, 60 грн. держмита по скарзі, та 82 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1, 4 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 24.03.09 р. по справі № 13/740-08 в частині відмови в позові про стягнення 12000 грн. неустойки скасувати та позов в цій частині задовольнити.

Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 (40004, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Малого приватного виробничо-торгівельного підприємства „ВМ” (40035, м. Суми, вул. Заливна, 15, код 14001718) 12000 грн. неустойки, 686 грн. витрат на послуги адвоката, 60 грн. держмита по скарзі, та 82 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ доручити видати господарському суду Сумської області

В іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Повний текст постанови підписано 29.05.09 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Судді Пушай В.І.

Плужник О.В.