Ухвала суду № 57285925, 12.04.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року Справа № 876/313/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,

з участю секретаря судового засідання Бедрій Х.П.,

представника відповідача Квасниці Н.Б.,

представника позивача Козловського А.В.,,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю ,,Торгово-промислова компанія" до державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

23 листопада 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) ,,Торгово-промислова компанія" звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі -ДПІ у Сихівському районі м. Львова ) від 06 липня 2015 року за №0000922201, №0000902201 та №0000912201.

Постановою від 24 грудня 2015 року Львівський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив повністю.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ДПІ у Сихівському районі м.Львова подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою доводи податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій підприємства позивача з придбання ТМЦ у контрагента - ТзОВ ,,Інфоліхт", спрямованість цих операцій лише на отримання податкової вигоди шляхом декларування податкового кредиту на підставі первинних документів, які містять юридичну дефектність (підписані не встановленими особами). Крім того, до перевірки не надано належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують реальність виконання операцій з вказаним підприємством, якими опосередковувався рух товару, а саме: транспортування товару, його прийняття за кількістю та якістю, виконання вантажно-розвантажувальних робіт, зберігання товару, сертифікати якості, сертифікати відповідності, технічні паспорти, тощо.

Також суд не звернув належної уваги на протокол допиту свідка ОСОБА_3, який показав, що жодного відношення до створення або придбання на його ім'я підприємства ТзОВ ,,Інфоліхт" не має, не являється його директором та засновником, ніколи не підписував жодних документів, що стосуються діяльності вищезазначеного підприємства, а саме: договорів купівлі - продажу ТМЦ, податкових та видаткових накладних, документів бухгалтерської та податкової звітності, ніколи не здійснював поставок товару, виконання робіт, надання послуг. ОСОБА_3 вважає, що вказане підприємство було створене (придбане) на його ім'я не встановленими особами, які скористались втратою ним паспорта громадянина України.

На підставі викладеного, відповідач стверджує, що господарські операції, які відображені позивачем у наданих суду документах, не мають достатньої доказовості, оскільки фактичного здійснення господарських операцій не було, а тому така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту та валових витрат.

З огляду на викладене, податковий орган вважає правомірними оскаржені податкові повідомлення-рішення, а тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі .

Представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги та просить залишити скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що за наслідками позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ ,,Торгово-промислова компанія" з питань достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів до бюджету при здійсненні взаєморозрахунків із ТзОВ ,,Інфоліхт" за грудень 2014 року, оформленої актом за №609/13-50-22-02-13/13816938 від 17.06.2015 року, ДПІ у Сихівському районі м.Львова 06 липня 2015 року прийняла податкові повідомлення-рішення:

- за №0000922201, яким позивачу зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість в розмірі 97744 грн. 00 коп.;

- за №0000902201, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 499849 грн. 00 коп., в тому числі 266566 грн. 00 коп. основного платежу та 133283 грн. 00 коп. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);

- за №0000912201, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 223614 грн. 00 коп., в тому числі 149076 грн. 00 коп. за основним платежем та 74538 грн. 00 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Висновки податкового органу базуються на тому, що позивач допустив порушення вимог пункту 44.1 ст.44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6, статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню за грудень 2014 року в сумі 149076 грн. 00 коп. Також перевіркою встановлено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду в сумі 97744 грн. 00 коп..

Крім того, на думку податкового органу, позивач допустив порушення вимог підп.14.1.36, підп.14.1.56 п.14.1 ст.14, п.135.1, п.135.2, підп.135.5.4, п.135.5 ст.135, п.137.10 ст.137 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств за 2014 рік в сумі 266566 грн. 00 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач правомірно, у відповідності до вимог податкового законодавства сформував податковий кредит та витрати операційної діяльності при здійсненні господарських операцій з ТзОВ ,,Інфоліхт".

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними.

Так, з матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що 01.12.2014 року ТзОВ ,,Торгово-промислова компанія" (покупець) та ТзОВ ,,Інфоліхт" (продавець) 01.12.2014 року уклали договір поставки товарів за №1412001, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю певний товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору.

Поставка здійснюється на умовах СРТ - склад покупця (відповідно до Правил INCOTERMS в редакції 2000 року).

На виконання умов договору ТзОВ ,,Інфоліхт" поставило позивачу в грудні 2014 року прокат оцинкований та прокат поліестр на загальну суму 1480922,00 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 246820,00 грн., що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи документами: договором поставки товарів за №1412001 від 01.24.2014 р., специфікаціями №1 від 01.12.2014 р. та № 2 від 01.12.2014 р., видатковими накладними за №418 від 10.12.2014 р., № 560 від 12.12.2014 р., № 1357 від 30.12.2014 р.; податковими накладними №16 від 10.12.2014 р., №27 від 12.12.2014 р., №409 від 30.12.2014 р..(т.1 а.с. 58-75).

Факт оплати позивачем вартості поставленої продукції підтверджується копіями платіжних доручень №1015 від 16.12.2014 р. на суму 490500,00 грн., №1058 від 22.12.2014 р. на суму 490500,00 грн., №165 від 17.02.2015 р. на суму 499922,00 грн. (т.1 а.с. 64-66).

На підставі виданих ТзОВ ,,Інфоліхт" податкових накладних товариство позивача віднесло до складу податкового кредиту за грудень 2014 року ПДВ на загальну суму 246820,00 грн.

Витрати на придбання металопрокату в сумі 1480922,00 грн. позивач відніс до операційних витрат за 2014 рік.

На підтвердження факту використання придбаного металопрокату у власній господарській діяльності позивач надав договір про виробництво продукції на умовах давальницької сировини №006, укладений 05.01.2015 року з ТзОВ ,,ТПК-Профіль-ГП", додаткові угоди, накладні, довіреності.

Наявність у позивача необхідної кількості трудових ресурсів та приміщень (виробничі, складські, офісні), які необхідні для прийняття та розміщення придбаного товару, підтверджується відповідними відомостями про нарахування заробітної плати (доходу) застрахованим особам та договорами оренди (суборенди).

Визначаючи позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток, податку на додану вартість та зменшуючи від'ємне значення ПДВ, податковий орган виходив з того, що зазначені вище господарські операції позивача з контрагентом не мали реального характеру.

Свої доводи щодо відсутності факту здійснення цих господарських операцій податковий орган мотивує, зокрема, відсутністю у позивача документів, що засвідчують якість придбаного у контрагента товару (продукції), документів на транспортування товару (товарно-транспортні накладні), інформації про осіб, що здійснювали навантаження та розвантаження товару.

Аргументуючи свої висновки, відповідач посилається також на протокол допиту свідка ОСОБА_3 та інформаційну довідку ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м.Києві від 28.04.2015 року за №3510/7/26-50-22-07 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТзОВ ,,Інфоліхт" щодо підтвердження господарських операцій за гурдень 2014 року, оскільки дане підприємство відсутнє за місцем знаходження.

Згідно зазначеної інформації, яка відображена податковим органом на 25 аркуші акту перевірки, ТзОВ ,,Інфоліхт" віднесло до своїх податкових зобов'язань за грудень 2014 року ПДВ на загальну суму 246820,40 грн. по господарських операціях з ТзОВ ,,Торгово-промислова компанія" по реалізації прокату оцинкованого, поліестеру ( т.1 а.с. 36).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу (ПК) України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності (пункт 198.1).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).

Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд першої інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази та встановив, що господарські операції підприємства позивача з його контрагентом мали реальний характер, оскільки вони підтверджені належними та допустимими доказами, первинними документами бухгалтерського та податкового обліку: договором поставки, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, бухгалтерськими проведеннями.

Відповідність вказаних документів вимогам Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкових накладних - вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України податковим органом не спростовується.

Придбані товари відображені позивачем у бухгалтерському обліку та використані у власній господарській діяльності.

На час здійснення господарських операцій позивач та його контрагенти були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мали свідоцтва платників ПДВ.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання податкового органу на показання свідка ОСОБА_3, які містяться в протоколі допиту свідка від 18.12.2014 року, який є доказом в кримінальній справи, оскільки в силу приписів ст. ст. 69, 70 КАС України належними та допустимими доказами в адміністративній справі є показання свідків, дані ними в судовому засіданні.

Крім того, в матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена заява свідка ОСОБА_3 про те, що він дійсно виконував обов'язки директора ТзОВ ,,Інфоліхт", покладені на нього статутом підприємства (т.1 а.с. 77).

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що сама відсутність товарно-транспортних накладних на перевезення товарів не є беззаперечною підставою для висновків про відсутність господарської операції з поставки товарів, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Факт реального здійснення поставки прокату оцинкованого та поліестеру підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського та податкового обліку, бухгалтерськими проведеннями, платіжними дорученнями, які свідчать про фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача.

Контрагент позивача відобразив вказані господарські операції у власній податковій звітності та відніс суми ПДВ до податкових зобов'язань.

Позивач використав придбаний прокат у власній господарській діяльності, реалізував його та відобразив у податкових зобов'язаннях.

Таким чином, висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій підприємства позивача з його контрагентом базуються лише на припущеннях та на відсутності товарно-транспортних накладних, що не спростовує самого факту реального здійснення цих операцій, а тому суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку щодо протиправності оскаржених повідомлень-рішень.

Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність постанови суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року у справі № 813/6197/15 - без змін.

Стягнути з державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань вказаного суб'єкта владних повноважень судовий збір в сумі 11899 (одинадцять тисяч вісімсот дев'яносто дев'ять ) грн. 90 коп. на рахунок отримувача №31219206781004 УДКСУ у Галицькому районі м.Львова код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38007573, Банк отримувача ГУДКСУ у Львівській області, Код банку отримувача (МФО 825014 Код класифікації доходів бюджету 22030001, ,,Призначення платежу" - судовий збір, код 34668371).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складенні ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді Л.Я. Гудим

О.М. Довгополов

Ухвала в повному обсязі складена 21 квітня 2016 року.