Ухвала суду № 57283177, 06.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" квітня 2016 р. м. Київ К/800/34461/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Кобилянського М.Г.,

суддів: Амєліна С.Є., Ємельянової В.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Володимир-Волинського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення неправомірно одержаної допомоги по безробіттю

за касаційною скаргою Володимир-Волинського міськрайонного центру зайнятості на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2013 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 неправомірно одержану допомогу по безробіттю в сумі 5416,66 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року позов задоволено повністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року постанову суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, помилково виходили з того, що дана справа підлягає судовому розгляду в порядку адміністративного судочинства з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Пунктом 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненнями суб'єктів владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України дозволяє колегії суддів дійти висновку, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.

За пунктом 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

За змістом статті 177 Цивільного кодексу України гроші є об'єктами цивільних прав.

Отримавши допомогу по безробіттю, громадянин ОСОБА_1 набув право власності на неї, та йому як власникові цих грошових коштів належать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження.

Позов заявлений про стягнення грошових коштів, що стали власністю ОСОБА_1 і, на думку колегії суддів, не підпадає під дію пункту 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, висловленою в постановах Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року (справи № 21-1884а15, № 21-2209а15), які відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для всіх судів України.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги Володимир-Волинського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення неправомірно одержаної допомоги по безробіттю підлягають розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Частиною першою статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, оскільки суди помилково прийняли до свого провадження і розглянули справу, яка не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, ухвалені в цій справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

Керуючись статтями 157, 210, 220, 222, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Володимир-Волинського міськрайонного центру зайнятості задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року скасувати.

Провадження в адміністративній справі за позовом Володимир-Волинського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення неправомірно одержаної допомоги по безробіттю закрити.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

ГОЛОВУЮЧИЙ Кобилянський М.Г.

СУДДІ Амєлін С.Є.

Ємельянова В.І.