Рішення № 57281919, 11.04.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2016р. Справа№ 914/261/16

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Полюхович Х.М.

за позовом: Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал», м.Львів

до відповідача: Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м.Львів

про: визнання недійсним та скасування рішення Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.11.2015 року №76 р/к у справі №1-02-57/2015

Представники:

позивача: ОСОБА_1 представник (довіреність від 31.12.2015р. №01-7098);

відповідача: ОСОБА_2 представник (довіреність від 28.01.2016р. №13/08-104)

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» до Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.11.2015 року №76 р/к у справі №1-02-57/2015.

Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 29.01.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 16.02.2016р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі від 16.02.2016р. та 01.03.2016р., в тому числі у звязку із неявкою повноважного представника Відповідача та невиконанням ним вимог ухвал Господарського суду Львівської області по даній справі. В судовому засіданні 22.03.2016р. та 05.04.2016р. оголошувалась перерва, про що Сторони повідомлялись під розписку в судовому засіданні. В судовому засіданні 11.04.2016р. оголошувалась перерва в межах робочого дня до 16:30год., про що Сторони повідомлялись в судовому засіданні під розписку.

Представникам Сторін по явці оголошено права та обовязки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалах суду по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи та про оголошення перерв в судовому засіданні) зазначено, що права та обовязки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, 08.04.2016р. та 11.04.2016р. подав клопотання, у яких просить суд долучити до матеріалів справи документи згідно переліку, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав усні пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, в судовому засіданні подав доповнення до відзиву, у яких просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, проти позову заперечив, надав усні пояснення, аналогічні до викладених у відзиві на позовну заяву та доповненнях до відзиву.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Сторін зобовязувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників Сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Адміністративною колегією Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі Адміністративна колегія) прийнято рішення від 26.11.2015 року №76 р/к у справі №1-02-57/2015 (далі Рішення), розгляд якої було розпочато за виявленими ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції в діях Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» (далі Позивач, ЛМКП «Львівводоканал»), а саме, зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з приєднання до мереж централізованого водопостачання та водовідведення у вигляді:

- дії Підприємства (не приведення договору у відповідність до форми Типового договору), що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (частина 1 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»);

- бездіяльності Підприємства (не виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил №630, в частині укладення прямих договорів із мешканцями квартир багатоповерхових будинків), що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (частина 1 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

ЛМКП «Львівводоканал», не погоджуючись з Рішенням, відповідно до положень частини першої статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» оскаржило його у суді.

Обставини справи полягають у наступному.

Розпорядженням Адміністративної колегії від 21.07.2015 року №57 рп/к розпочато розгляд справи №1-02-57/2015 за виявленими ознаками порушення Львівським міським комунальним підприємством «Львівводоканал» законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачені пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Справу розпочато за результатами розгляду заяв від гр.гр. ОСОБА_3 (м.Львів, вул.Сихівська, 10/98), ОСОБА_4 (м.Львів, вул.Караджича, 29А/36), ОСОБА_5 (м.Львів, вул.Караджича, 29А/36), ОСОБА_6 (м.Львів, вул.Караджича, 29А/36) щодо правомірності укладення ЛМКП «Львівводоканал» публічного договору приєднання про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення, а також від ОСББ «Світанок» (м.Львів, вул.Патона, 27/172) щодо відмови від укладення договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення із власниками квартир ОСББ «Світанок» (абзац 1 сторінки 2 Рішення).

Відділенням обєктами аналізу в цій справі визначено ЛМКП «Львівводоканал», що здійснює діяльність на ринку послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, а також ринок послуг з централізованого водопостачання і водовідведення (абзац 5 сторінки 2 Рішення).

На підставі цього Відділенням зроблено правильний висновок про те, що ЛМКП «Львівводоканал» займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з централізованого водопостачання і водовідведення на території міста Львова із часткою 100%, в межах розташування водопровідно-каналізаційних мереж, що знаходяться на його балансі.

Однак, часовими межами ринку послуг з централізованого водопостачання та водовідведення Відділенням визначено період з 01.01.2014р. по 26.11.2015р., протягом якого, на думку Відділення, незмінними залишались структура ринку, співвідношення попиту та пропозиції на ньому.

Натомість, ЛМКП «Львівводоканал» вважає невірним встановлення часових меж ринку з 01.01.2014р. по 26.11.2015р., оскільки, незважаючи на 100% монопольне становище ЛМКП «Львівводоканал» на ринку послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, правове поле, в якому перебувало ЛМКП «Львівводоканал» впродовж цього часу, змінювалось і в різні періоди дії ЛМКП «Львівводоканал», зокрема, щодо не укладення прямих договорів з мешканцями квартир багатоповерхових будинків, навіть з формальної точки зору, не могли визначатись як порушення антиконкурентного законодавства.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» у новій редакції вступив у дію 26.04.2014р., а саме цим законодавчим актом ЛМКП «Львівводоканал», як виробника послуг водопостачання та водовідведення (яким воно було до 26.04.2014р.), визнано і виконавцем послуг з централізованого холодного водопостачання та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), який повинен укладати договори на водопостачання та водовідведення зі споживачами, що проживають у багатоквартирних житлових будинках.

Відділення у оскаржуваному Рішенні визначає порушенням вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції» дії ЛМКП «Львівводоканал» щодо неприведення договору у відповідність до форми Типового договору та не виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил №630, в частині укладення прямих договорів із мешканцями квартир багатоповерхових будинків та вказує на необхідність укладення їх у письмовому вигляді зі всіма споживачами-мешканцями багатоквартирних будинків.

Позиція ЛМКП «Львівводоканал» ґрунтується на наступному.

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень Кабінету Міністрів України, належить, зокрема, забезпечення формування державної політики у сфері житлово-комунальних послуг.

Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії», яким внесено зміни у попередню редакцію Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Кабінет Міністрів України зобовязано протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:

прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями Господарського кодексу України, Закону України «Про захист економічної конкуренції», Законом України «Про Антимонопольний комітет України», Законом України «Про здійснення державних закупівель».

Приписами ст.1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною третьою статті 42 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» однією з основних засад внутрішньої політики в економічній сфері є розвиток конкуренції як основного чинника підвищення ефективності економіки, забезпечення дієвого регулювання діяльності природних монополій, недопущення проявів монополізму на державному та регіональному рівнях.

Частиною 1 статті 25 Господарського кодексу України визначено, що держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку. Аналогічне за своєю суттю поняття відображено і в статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Наведене визначення дозволяє зробити висновок, що конкуренцією є таке змагання суб'єктів господарювання, яке призводить або може призвести до отримання такими суб'єктами певних економічних переваг. При цьому такі переваги забезпечуються завдяки їх власним досягненням. Наслідком такого змагання є те, що споживачі (замовники) отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання (учасники конкурентного змагання) не визначають умов реалізації товару чи послуг на ринку, чи іншим чином не обмежують конкурентне змагання.

Згідно з ч.1 та ч.6 ст.40 Господарського кодексу України державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбачені законом.

Приписами ст.7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» передбачено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має, зокрема, повноваження розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами.

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України приймається від імені територіального відділення Антимонопольного комітету України (згідно з положеннями статей 1, 6, 121 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).

Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до п.4 ч.1ст.7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, зокрема, перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно із ст.5 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Частиною 1ст.48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, накладення штрафу тощо.

Відповідно до ч.2 ст.56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання.

Відповідно до ст.60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

У ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» закріплено визначення економічної конкуренції (конкуренція), згідно з яким це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Згідно з п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у Рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

01.10.2014р. Постановою Кабінету Міністрів України №532 «Про внесення змін до Постанови КМУ №869 від 01.06.2011 року», додатково (до Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення) встановлено Порядок формування тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем). Тобто, окремо визначено порядок формування тарифів для Виробника і для Виконавця послуг: послугу з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) послугу, яку надає Виконавець, і послугу з централізованого водопостачання та водовідведення послугу, яку надає Виробник.

Цим новим Порядком передбачено відшкодування ЛМКП «Львівводоканал», як Виконавцю послуг, у повному обсязі економічно обґрунтованих планових витрат, зокрема, пов'язаних з демонтажем, повіркою та монтажем квартирних засобів обліку води.

Згідно з нормами частини 4 статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі - Нацкомісія) є державним колегіальним органом, що здійснює регулювання діяльності у сфері централізованого водопостачання та водовідведення для обєктів, які обслуговують населені пункти з чисельністю населення понад 100 тисяч осіб.

Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» Нацкомісія здійснює, зокрема:

- розроблення порядків (методик) формування тарифів на комунальні послуги для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг;

- встановлення тарифів на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

20.02.2015р. набрала чинність Процедура встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), яка затверджена Постановою Нацкомісії від 15.01.2015р. №13, без якої неможлива була підготовка ЛМКП «Львівводоканал» розрахунків та документів для встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), тобто для багатоквартирних будинків.

29.05.2015р. ЛМКП «Львівводоканал» звернулось до Нацкомісії із заявою про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), копія якої долучена Позивачем до матеріалів справи. Як вбачається із заяви, ЛМКП «Львівводоканал» звернулось у Комісію задовго до порушення Львівським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України справи №1-02-57/2015, рішення у якій оскаржується ЛМКП «Львівводоканал» у судовій справі №914/261/16.

В силу приписів статті 16 Закону України про житлово-комунальні послуги комунальні послуги (до яких належать послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, а тепер і послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення з використанням внутрішньо будинкових систем) надаються споживачам безперебійно. З огляду на це, ЛМКП «Львівводоканал» не вправі припинити надання послуг населенню через те, що органи виконавчої влади не приводять або не вчасно приводять свої нормативні акти у відповідність до нових норм законодавства. З огляду на це, ЛМКП «Львівводоканал» до встановлення тарифу на послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) продовжувало надавати послуги з централізованого водопостачання та водовідведення споживачам міста Львова, в тому числі і населення по тарифу виробника послуг, що є меншим від тарифу виконавця послуг, відтак, споживачам цих послуг не завдано жодних збитків чи незручностей.

Як зазначалось ЛМКП «Львівводоканал» у позовній заяві, відповідно до положень частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено істотні умови договору на надання житлово-комунальних послуг, серед яких є тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту), порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг, відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору та інші.

Таким чином, за відсутності тарифу на послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) ЛМКП «Львівводоканал» не вправі було укладати договори з мешканцями багатоквартирних будинків.

Крім того, відповідно до частини 7 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір на надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.

У свою чергу, відповідно до положень пункту 1 статті 634 Цивільного Кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Отже, Рішення Адміністративної колегії є таким, що суперечить закону, а в силу приписів частини 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Підтвердженням обґрунтованості позиції ЛМКП «Львівводоканал» є і той факт, що після введення в дію тарифу на послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) з 17.02.2016р. ЛМКП «Львівводоканал» розмістило на офіційному сайті ЛМКП «Львівводоканал» відповідний договір приєднання.

Що ж до висновку ЛОТВ АМК України щодо неприведення договору у відповідність до форми Типового договору (затвердженого Постановою КМУ від 21.07.2005р. №630), то такий зроблений помилково.

На офіційному сайті ЛМКП «Львівводоканал» (lvivvodokanal.com.ua) до 17.02.2016 року було розміщено лише договір на послуги водопостачання та водовідведення для споживачів, що мешкають в приватних будинках (будинках садибного типу).

Позивачем ще в лютому 2015 року, у відповідь на рекомендації Адміністративної колегії ЛОТВ від 20.01.2015р. №13/03-4 рк/к, внесено зміни у редакцію договору, про що було повідомлено ЛОТВ листами від 20.02.2015р. №10-979 та від 26.03.2015р. №20-920, копії яких долучено до матеріалів справи.

Оскільки після направлення цих листів, Відділення не скеровувало на адресу ЛМКП «Львівводоканал» жодних повідомлень з цього приводу та не порушило справи, отже, у редакції договору Відділення не знайшло жодних порушень. ЛМКП «Львівводоканал», в свою чергу, розмістило договір зі зміненою редакцією на офіційному сайті ЛМКП «Львівводоканал» (lvivvodokanal.com.ua).

Водночас, договір зі споживачами приватних будинків, на відміну від багатоквартирних будинків, не є договором приєднання, а укладається в письмовій формі шляхом направлення споживачам примірників договорів.

З огляду на це, права та інтереси споживачів приватних будинків не були порушені.

Заяви, що були направлені у Відділення з приводу нібито невідповідності договору Типовому та які стали підставою для порушення справи, надіслані саме мешканцями багатоквартирних будинків, хоча цей договір не мав до них жодного відношення, про що було зазначено на офіційному сайті підприємства.

Таким чином, права споживачів багатоквартирних будинків ні до несанкціонованого доступу, ні після нього, не були і не могли бути порушені.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що Рішення Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.11.2015 року №76 р/к у справі 1-02-57/2015 прийнято з неповним зясуванням фактичних обставин справи та неправильною їх правовою оцінкою, а відтак позовні вимоги про визнання недійсним та скасування рішення Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.11.2015 року №76 р/к у справі №1-02-57/2015 є законними та обґрунтованими, такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

11.04.2016р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 18.04.2016р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1378,00грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 34, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 11, 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.ст. 25, 40, 42 Господарського кодексу України, ст.ст. 5, 7, 22 Закону України «Про антимонопольний комітет України», ст.ст. 1, 6, 48, 50, 56, 59, 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2.Визнати недійсним та скасувати рішення Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.11.2015 року №76 р/к у справі №1-02-57/2015.

3.Стягнути з Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (79005, Львівська область, м.Львів, вул.І.Франка, буд.61; ідентифікаційний код 20812013) на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» (79017, Львівська область, м.Львів, вул.Зелена, буд.64; ідентифікаційний код 03348471) 1378,00грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.