Рішення № 57281880, 12.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2016Справа №910/5480/16За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сула»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техенерго-Клімат»

про стягнення 18800 грн. 58 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Колесник Р.В. - представник за довіреністю № 3/16 від 21.03.2016;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.03.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сула» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техенерго-Клімат» про стягнення 18800 грн. 58 коп., з яких 15650 грн. 00 коп. безпідставно набутих коштів, 1613 грн. 02 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами та 1537 грн. 56 коп. штрафних санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем за відсутності будь-яких договірних відносин між сторонами було помилково перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 15650 грн. 00 коп., які відповідач, незважаючи на вимогу позивача про повернення помилково перерахованих коштів, позивачу не повернув, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із вимогами про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 15650 грн. 00 коп. (на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України). Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1613 грн. 02 коп. (відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України) та штрафні санкції у розмірі 1537 грн. 56 коп. (на підставі ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2016 порушено провадження у справі № 910/5480/16, розгляд справи призначено на 12.04.2016.

У судовому засіданні 12.04.2016 представник позивача подав документи на виконання вимог ухвали суду, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 12.04.2016 не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 21815337 від 28.03.2016, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстру поштових відправлень суду та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якого вбачається, що поштове відправлення 02.04.2016 надійшло до відділення зв'язку.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 12.04.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

05.10.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сула» здійснило перерахування грошових коштів у розмірі 15650 грн. 00 коп. зі свого рахунку 26006000146014, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Акціонерний банк «Хрещатик», на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Техенерго-Клімат» 2600001645734, відкритий в Публічному акціонерному товаристві «Кредобанк», що підтверджується банківською випискою, оригінал якої долучено позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 12.04.2016.

При цьому, призначенням платежу при здійсненні позивачем перерахування грошових коштів у розмірі 15650 грн. 00 коп. було вказано - оплата за лічильник тепловий, сантехобладнання згідно з рахунком № 317 від 01.10.2015.

Звертаючись з позовом до суду, позивач у позовній заяві зазначив, що вказані грошові кошти у розмірі 15650 коп. були перераховані Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сула» помилково, на момент здійснення переказу між сторонами не існувало жодних правовідносин, які були б підставою для перерахування грошових коштів у розмірі 15650 грн. 00 коп. відповідачу.

При цьому, судом встановлено, що 13.11.2015 позивач направив відповідачу вимогу про повернення безпідставно набутих коштів у розмірі 15650 грн. 00 коп. (претензію № 14 від 11.11.2015), що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком, копії яких долучено позивачем до позовної заяви.

Водночас, як зазначає позивач, відповідачем не вчинено жодних дій щодо повернення позивачу помилково перерахованих грошових коштів у розмірі 15650 грн. 00 коп.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок іншої особи за відсутності положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України.

Як встановлено судом, 05.10.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сула» здійснило перерахування грошових коштів у розмірі 15650 грн. 00 коп. зі свого рахунку 26006000146014, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Акціонерний банк «Хрещатик», на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Техенерго-Клімат» 2600001645734, відкритий в Публічному акціонерному товаристві «Кредобанк», що підтверджується банківською випискою, оригінал якої долучено позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 12.04.2016; призначенням платежу при здійсненні позивачем перерахування грошових коштів у розмірі 15650 грн. 00 коп. було вказано - оплата за лічильник тепловий, сантехобладнання згідно з рахунком № 317 від 01.10.2015.

Як пояснив позивач, будь-яких договірних відносин між ним та відповідачем не існувало.

У судовому засіданні 12.04.2016 представник позивача долучив до матеріалів справи копію рахунку-фактури № ТЕ-0000317 від 01.10.2015 на суму 22786 грн. 00 коп., оплата за яким вказана у призначенні платежу у банківській виписці про перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 15650 грн. 00 коп.

Таким чином, суд повинен дослідити обставини щодо укладення/неукладення договору сторонами у справі у спрощений спосіб шляхом виставлення рахунку відповідачем та прийняття його до оплати позивачем (з урахуванням відсутності доказів укладення іншого договору, на підставі якого було виставлено даний рахунок).

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Згідно з ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Суд зазначає, що поняття повнота та безумовність оферти є одночасно необхідними, а існування одночасно двох названих умов до акцепту є достатнім для того, що констатувати, що відповідь на оферту є такою, що дає змогу зробити висновок про згоду акцептанта з офертою та з її умовами. Неповнота та небезумовність відповіді на пропозицію укласти договір не є акцептом, тобто є умовами для констатації факту відмови акцептанта від пропозиції, а з іншого боку неповнота та не безумовність відхиляють початкову оферту. Іншими словами неповнота та не безумовність акцепту є умовами припинення оферти.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до ст. 643 Цивільного кодексу України якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Таким чином, розцінюючи рахунок-фактуру як пропозицію укласти договір на умовах, визначених у ньому, а саме щодо поставки зазначеного у ньому переліку товару за вказаною вартістю, суд повинен встановити обставини щодо повного та безумовного прийняття такої пропозиції позивачем шляхом повної оплати рахунку у визначений у ньому строк (по суті, строк для акцепту).

Як вбачається з рахунку-фактури № ТЕ-0000317 від 01.10.2015 на суму 22786 грн. 00 коп. в ньому зазначено, що рахунок дійсний до сплати до 01.10.2015.

Тобто, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що оферта Товариства з обмеженою відповідальністю «Техенерго-Клімат» на укладення договору на суму 22786 грн. 00 коп. могла бути акцептована Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сула» шляхом сплати позивачем 01.10.2015 грошових коштів у сумі 22786 грн. 00 коп., та у такому випадку між сторонами було б укладено договір.

Як встановлено судом, відповідачем був виставлений рахунок-фактура № ТЕ-0000317 від 01.10.2015 на суму 22786 грн. 00 коп., однак, позивачем були сплачені грошові кошти у розмірі 15650 грн. 00 коп. 05.10.2015 на підставі вказаного рахунку, тобто було частково оплачено рахунок після встановленого строку для прийняття пропозиції, з огляду на що суд дійшов висновку, що пропозиція відповідача укласти договір (оферта) на умовах, зазначених у вказаному рахунку (ціна, предмет), не була прийнята позивачем.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що між сторонами не було укладено договору купівлі-продажу (поставки).

Крім того, у письмових поясненнях, поданих у судовому засіданні 12.04.2016, позивач зазначив, що грошові кошти у розмірі 15650 грн. 00 коп. ним було сплачено відповідачу помилково, оскільки між сторонами не було укладено жодного договору.

Відповідач не спростував належними та допустимими доказами викладені позивачем у позові обставин щодо відсутності правових підстав для перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 15650 грн. 00 коп. та факту помилкового перерахування позивачем вказаних грошових коштів, зокрема, відповідачем не надано суду доказів існування правових підстав перерахування і наявності будь-яких зобов'язань між сторонами, які могли виникнути з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України, в тому числі не надано суду доказів укладення між сторонами будь-якого договору.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, враховуючи, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами викладених позивачем у позові обставин щодо відсутності правових підстав для перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 15650 грн. 00 коп. та факту набуття відповідачем належного позивачу майна (грошових коштів у розмірі 15650 грн. 00 коп.), за відсутності для цього будь-яких правових підстав, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сула» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техенерго-Клімат» безпідставно набутих коштів у розмірі 15650 грн. 00 коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1613 грн. 02 коп. відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Суд зазначає, що проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Відповідно до п. 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Так, у позовній заяві позивач зазначає, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами без достатньої правової підстави законодавством не визначений, у зв'язку з чим на підставі положень ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, позивач вважає за можливе при визначенні розміру процентів річних за користування грошовими коштами без достатньої правової підстави застосувати положення Цивільного кодексу України, які стосуються договору позики, зокрема положення статті 1048 Цивільного кодексу України, за аналогією закону.

Однак, суд вважає необгрунтованими такі твердження позивача з огляду на таке.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Таким чином, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Однак, правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики, та правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем внаслідок безпідставного набуття і збереження відповідачем грошових коштів позивача, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі 3-39гс15.

З огляду на вищевикладене, суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сула» у задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техенерго-Клімат» відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 1613 грн. 02 коп.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача штрафні санкції у розмірі 1537 грн. 56 коп. (на підставі ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається облікової ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Тобто, з огляду на те, що між сторонами не укладено договору, стягнення пені можливе лише у випадку, якщо обов'язок її сплати визначено певним законодавчим актом.

Однак, суд звертає увагу позивача на відсутність законодавчо визначеного розміру пені за користування безпідставно набутити коштами.

При цьому, суд зазначає, що ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачає механізм (спосіб) нарахування штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань, а саме у відсотках, розмір яких визначається облікової ставкою НБУ, та не визначає підстав (права на стягнення пені у конкретних правовідносинах) нарахування штрафних санкцій, які встановлюються сторонами у договорі (за умови його укладення) або у певному законодавчому акті, який є спеціальним законом при регулюванні певних правовідносин.

З огляду на вищевикладене, суд вважає необгрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 1537 грн. 56 коп., у зв'язку з чим відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сула» у задоволенні позову в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техенерго-Клімат» про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1537 грн. 56 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техенерго-Клімат» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 25-А, корпус Л; ідентифікаційний код: 37545109) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сула» (01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 20, кв. 10; ідентифікаційний код: 24931527) грошові кошти у розмірі 15650 (п'ятнадцять тисяч шістсот п'ятдесят) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1147 (одна тисяча сто сорок сім) грн. 08 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 19.04.2016

Суддя І.М. Отрош