Рішення № 57281816, 20.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2016Справа №910/5427/16

За позовомПриватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" до 1) Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія «Гарант-Авто» 2) Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 простягнення 6683,40 грн. суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Гаркуша Г.В. - представник за довіреністю № 26 від 01.01.16;від відповідача-1 від відповідача-2не з'явились; не з'явились

В судовому засіданні 20.04.16, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" до Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія «Гарант-Авто», Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 6683,40 грн. страхового відшкодування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ПрАТ "Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» на підставі договору добровільного страхування засобів наземного транспорту № 250564767.13 від 18.03.2013, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки «Ford», державний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "ЛАЗ", державний номер НОМЕР_3, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, була застрахована ПАТ "УСК «Гарант-Авто». Враховуючи, що відповідачем-1 не відшкодовано заявлену суму збитків, позивач просить стягнути з відповідача 6173,40 грн. в якості виплати страхового відшкодування. Крім того, оскільки водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем-2, позивач просить стягнути з ФОП ОСОБА_1 510,00 грн. франшизи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.03.2016 порушено провадження у справі № 910/5427/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 20.04.2016.

У судове засідання, призначене на 20.04.2016, з'явився представник позивача, на виконання вимог ухвали суду надав через канцелярію суду письмове підтвердження про відсутність аналогічного спору, що долучене до матеріалів справи, позовні вимоги підтримав.

Представники відповідачів в судове засідання 20.04.2016 не з'явились, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконали, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляли, хоча про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

18 березня 2013 року за договором добровільного страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків № 250564767.13 ПрАТ «АСК «Інго Україна» (далі - позивач) було застраховано автомобіль марки «Ford», державний номер НОМЕР_1, страхувальник та вигодонабувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша лізингова компанія».

Згідно Довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 9176388 26.03.2013 на вул. 1-го Травня в м. Житомирі мала місце дорожньо-транспортна пригода - зіткнення за участю автомобілів «Ford», державний номер НОМЕР_1, що належить ТОВ «Перша лізингова компанія», під керуванням ОСОБА_3 та автобуса «ЛАЗ 695», державний номер НОМЕР_3, що належить ФОП ОСОБА_1, під керуванням водія ОСОБА_4.

ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_4 вимог п.п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП України постановою Житомирського районного суду Житомирської області від 07.05.2013 у справі № 278/1651/13-п.

27.03.2013 страхувальник звернувся до позивача із повідомленням про автоаварію, а 21.06.2013 із заявою про виплату страхового відшкодування на його розрахунковий рахунок.

Фактичні витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу марки «Ford», державний номер НОМЕР_1 в результаті його пошкодження при ДТП, відповідно до рахунку СТО - ФОП ОСОБА_5 від 10.06.13 № Я000000426 складають 9938,40 грн. Вказана сума була перерахована страхувальником на рахунок СТО згідно платіжного доручення № 814863 від 18.06.2013.

За страховим випадком - ДТП що сталась 26.03.2013 за участю застрахованого автомобіля «Ford», державний номер НОМЕР_1, згідно складеного страхового акту № 100402 від 01.07.13 позивачем було визначено суму страхового відшкодування в розмірі 6683,40 грн., виплата якого підтверджується платіжним дорученням №8600 від 25.07.2013.

Частиною 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що якщо страховик, здійснюючи страхове відшкодування, не може оцінити її загальний розмір у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, виплата страхового відшкодування здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

У листі Верховного Суду України від 19.07.2011 "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Вина водія ОСОБА_4, який керував автобусом «ЛАЗ», державний номер НОМЕР_3, підтверджується постановою Житомирського районного суду Житомирської області від 07.05.2013 у справі № 278/1651/13-п.

Пунктом 36.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

З матеріалів справи вбачається, що між відповідачем-1, як страховиком, та ФОП ОСОБА_1 (відповідач-2) як страхувальником, було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що діяв з 14.06.2012 до 13.06.2013 (Поліс АВ/4669428), відповідно до якого забезпечений транспортний засіб - автобус «ЛАЗ 695», державний номер НОМЕР_3, ліміт відповідальності за заподіяну шкоду майну становить 50 000,00 грн., розмір франшизи 510,00 грн.

Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Ford», державний номер НОМЕР_1, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування засобів наземного транспорту № 250564767.13 від 18.03.2013, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічні висновки по застосуванню положень закону містяться у постанові Верховного Суду України судової палати у господарських справах від 25 листопада 2008 року (справа 11/406-07), а також і у постанові Верховного Суду України № 3-118гс11 від 07.11.2011р. (справа № 48/562), які згідно ч. 2 ст. 82 ГПК України є обов'язкові до врахування судом при прийнятті рішення у справі.

За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у ДТП має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування», або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у ДТП, за правилами та у порядку, встановленому ЦК України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене. В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно - автомобіль «Ford», державний номер НОМЕР_1.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що з відповідача-1 підлягає стягненню на користь позивача страхове відшкодування в розмірі 6173 грн. 40 коп. (розмір страхового відшкодування сплаченого позивачем за мінусом франшизи: 6683,40 грн. - 510 грн. = 6173,40 грн.), що відповідає розміру позовних вимог до відповідача-1.

В матеріалах справи наявна копія претензії позивача про регресні вимоги до відповідача-1 за вих. № 3596 від 17.10.2013, що була отримана відповідачем-1 28.10.2013. Доказів сплати страхового відшкодування відповідачем не надано.

Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежується укладеним договором страхування, в свою чергу зазначеним законом випадки, коли шкода не відшкодовується страховиком (або МТСБУ) визначені у ст. 32 і доказів наявності таких суду не представлено.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 станом на час скоєння ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем-2 - ФОП ОСОБА_1 та є працівником відповідача-2.

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК України).

Суд констатує, що під час скоєння ДТП ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з відповідачем-2, вина ОСОБА_4 в скоєнні ДТП доведена в законному порядку, а тому відповідач-1 зобов'язаний відшкодувати позивачу страхове відшкодування відповідно до лімітів відповідальності за вирахуванням франшизи, а сума франшизи має відшкодовуватись відповідачем-2.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо) (абзац 2 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 року N 6 (зі змінами та доповненнями)).

Стаття 1194 ЦК України встановлює, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, виплативши страхове відшкодування у визначеному розмірі, за договором добровільного страхування, позивач в силу положень ст.ст.993, 1166, 1172, 1187 ЦК України набув право регресного позову до ФОП ОСОБА_1 як особи, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом станом на час ДТП 26.03.2013 та особи, з якою у трудових відносинах перебувала винна в ДТП особа - водій автобуса ОСОБА_4

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 6173,40 грн. з відповідача-1 та 510,00 грн. з відповідача-2 нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів, а саме з відповідача-1 підлягає стягненню 1272,85 грн. судового збору, з відповідача-2 підлягає стягненню 105,15 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" (01042 м. Київ, пров. Новопечерський, будинок 19/3; ідентифікаційний код 16467237) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» (01054 м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 33, ідентифікаційний код 16285602) страхове відшкодування в сумі 6173 (шість тисяч сто сімдесят три) грн. 40 коп., судовий збір у розмірі 1272 (одна тисяча двісті сімдесят дві) грн. 85 коп.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (10002 АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» (01054 м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 33, ідентифікаційний код 16285602) страхове відшкодування в сумі 510 (п'ятсот десять) грн. 00 коп., судовий збір у розмірі 105 (сто п'ять) грн. 15 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.04.2016

Суддя Пукшин Л.Г.