Рішення № 57281116, 19.04.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.04.16р. Справа № 904/863/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ОСОБА_1 Придніпров`я", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "АКРО-Україна", м. Дніпропетровськ

про стягнення 290 090, 25 грн. за договором купівлі - продажу

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Гриценко І.О.

Представники:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: ОСОБА_2 представник - дов. б/н від 05.01.2016р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ОСОБА_1 Придніпров`я" звернулось до господарського суду з позовом в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "АКРО-Україна" 282 120,00 грн. основної суми боргу, 3% річних у розмірі 4 866,93 грн., збитків від інфляції у розмірі 3 103,32 грн., що разом складає 290 090,25 грн.

04.04.2016р. позивач надав до суду заяву про уточнення підстав позову, у якій зазначив, що 12.06.2015р. між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ОСОБА_1" та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерціною фірмою "АКРО-Україна" у телефонному режимі було досягнуто домовленості щодо купівлі-продажу.

На підтвердження своїх зобов'язань відповідач направив електронною поштою на адресу позивача рахунок-фактури № СФ-1206/1 від 12.06.2015р., згідно з яким постачальник визначив вартість переробки борони БГР 4, 2 на БГР 6, 7, катка БГР - 6, 7.75.00.00.00, диску "Ромашка" гладкого, підшипникового вузла, підшипників, манжети, кришки на загальну суму 282 120,00 грн.

У цей же день відповідач направив електронною поштою на адресу позивача проект договору купівлі-продажу № 1206/1, який було підписано останнім і направлено на адресу відповідача, тобто у позивача були всі підстави вважати даний договір укладеним. Оригінал договору відповідач позивачу не повернув.

15.07.2015р. позивач в якості передоплати сплатив суму 282 120,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 437 від 15.07.2015р.

Позивач направив до суду клопотання про розгляд справи без його участі. Крім того, в якості доказів існування договірних зобов'язань між сторонами позивач направив до господарського суду проект мирової угоди, підписаний з боку відповідача.

Відповідач у відзиві на позов просить залишити позовну заяву без розгляду, в судовому засіданні 18.04.2016р. надав пояснення щодо узгодження між сторонами мирової угоди. Однак, підписаної обома сторонами мирової угоди суду не надав.

Приймаючи до уваги викладене, та зважаючи на те що строк розгляду справи, встановлений ст. 69 ГПК України закінчився, суд вважає за можливе розглянути справу у даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 15.03.2016р. розгляд справи відкладався до 05.04.2016р., 05.04.2016р. розгляд справи відкладався до 18.04.2016р.

Клопотання про використання засобів технічної фіксації судового процесу при розгляді цієї справи представниками сторін не заявлялись.

В судовому засіданні 18.04.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Зважаючи на відсутність оригіналу Договору № 1206/1 від 12.06.2015р. та пояснення Позивача щодо неповернення оригіналу Договору відповідачем, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем було досягнуто усної домовленості щодо виду товару переробка борони БГР 4,2 на БГР 6,7; каток БГР 6,7.75.00.00.00; диск «Ромашка» гладкий; підшипниковий вузол, підшипники, манжета, кришка, а також загальної вартості поставки 282 120,00 грн., у зв'язку з чим, відповідачем було виставлено рахунок-фактуру на оплату № СФ-1206/1 від 12.06.2015р. на суму 282 120,00 грн (а.с.73).

Таким чином, правочин щодо здійснення поставки на загальну суму 282 120,00 грн. відбувся за усною домовленістю сторін.

На виконання взятих на себе зобов'язань, позивач перерахував відповідачу попередню оплату 282 120,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 437 від 15.07.2015р (а.с.51).

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі статтею 509 ЦК України передбачено, що зобовязаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обвязку; зобовязання виникають з підстав, встановлених статті 11 Цивільного кодексу України.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Статтею 193 ГК України передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В силу приписів ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У звязку з не поставкою відповідачем товару після отримання передоплати позивач 17.08.2015р. надіслав відповідачу претензію № 17.08 про повернення попередньої оплати 282 120,00 грн. протягом 5 банківських днів з дня її одержання (а.с.16).

Одержання відповідачем претензії підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.17).

Відповідач продукцію не поставив, відповіді на претензію не надав, передоплату не повернув.

Відповідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Аналіз зазначеної правової норми свідчить про те, що визначене нею право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати за своїм змістом є правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання; це право, як і право вимагати передачі оплаченого товару (на його розсуд), виникає у покупця одночасно зі спливом встановленого договором строку передачі товару.

При цьому право покупця звернутись до суду з вимогою про повернення сплаченої ним суми попередньої оплати не може бути обмежено через відсутність його попереднього звернення до продавця з такою вимогою, оскільки фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням ч.2 ст.124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України, викладеній в рішенні від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002.

Враховуючи, що відповідачем не здійснено поставку товару на суму здійсненої попередньої оплати, а тому покупець в силу закону має право на повернення зазначеної суми, у звязку з невиконанням постачальником своїх зобовязань щодо поставки оплаченого товару.

Таким чином, господарський суд дійшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми попередньої оплати в розмірі 282 120,00 грн

Крім того, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 4 866,93 грн. та суми втрат внаслідок інфляції в розмірі 3 103,32 грн.

Суд вважає, що в даному випадку відсутні правові підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на підставі наступного.

За ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобовязання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобовязань, а з інших підстав повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

Отже, за своєю суттю обовязок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобовязання в розумінні статті 625 ЦК України.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 ЦК України), згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Однак, в даному випадку, умовами Договору розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено.

Отже, враховуючи, що повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобовязанням) до даних правовідносин не застосовуються положення частини 2 статті 625 ЦК України та стягнувши з відповідача 3 % річних.

Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 16.09.2014 р. у справі № 3-90гс14, від 01.07.2015 у справі № 3-357гс15.

А в силу приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України; невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Суд не приймає до уваги посилання позивача щодо порушення відповідачем п.3.2 Договору, оскільки, як встановлено вище, позивач в усній формі здійснив замовлення на товар, сторонами було узгоджено ціну, кількість, найменування товару, що підтверджується рахунком відповідача на оплату із зазначенням найменування, кількості та вартості товару, а також сплатою цього рахунку позивачем.

Наведене також спростовує доводи відповідача, що не отримавши підписаний позивачем екземпляр договору від 13.11.2014 р. товариство з обмеженою відповідальністю "ГСМ Центр Україна" не володіло інформацією стосовно згоди позивача з умовами спірного договору.

Крім того, в порушення вимог ст.ст.33,34 ГПК України, відповідачем не надано доказів, що виключно з вини позивача не відбулись поставка товару та повернення грошових коштів під час досудового врегулювання спору.

Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача суми попередньої оплати в розмірі 282 120,00 грн.

В частині стягнення 3% річних у розмірі 4 866,93 грн. та суми втрат внаслідок інфляції в розмірі 3 103,32 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір слід покласти на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. Цивільного кодексу України, ст.ст. Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерціної фірми "АКРО-Україна" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Новофрунзенська, буд. 31, код ЄДРПОУ 32861451) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ОСОБА_1 Придніпров`я" (01024, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 30932551) суму попередньої оплати в розмірі 282 120,00 грн. (двісті вісімдесят дві тисячі сто двадцять грн. 00 коп.), витрат по сплаті судового збору - 4 231,80 грн. (чотири тисячі двісті тридцять одна грн. 80 коп.), про що видати наказ.

В частині стягнення 3% річних у розмірі 4 866,93 грн. та інфляційних втрат в розмірі 3 103,32 грн. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення, оформленого

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України,

- 20.04.2016р.

Суддя ОСОБА_3