Ухвала суду № 57277477, 19.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/12261/13-ц 19.04.2016 19.04.2016 19.04.2016

Провадження №22-ц/784/931/16 Суддя у 1 -й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: 46 Суддя-доповідач апеляційного суду: ОСОБА_2

Ухвала

Іменем України

19 квітня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участю представника позивача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

скаргою

виконавчого комітету Миколаївської міської ради

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 4 березня 2016 року у справі за

позовом

виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: комунальне підприємство «Спеціалізоване комунальне підприємство «Гуртожиток», про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року виконавчий комітету Миколаївської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_4 про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням кімнатою № 13 у гуртожитку по вул. Бутоми, 13 в м. Миколаєві.

В обгрунтування позову зазначав, що вказаний гуртожиток ПАТ «Чорноморський суднобудівний завод» у травні 2012 року передав у комунальну власність територіальної громади м. Миколаєва та з цього часу він перебуває на балансі та обслуговуванні комунального підприємства «Спеціалізоване комунальне підприємство «Гуртожиток».

Вказував, що відповідач з 12 січня 2012 року зареєстрований у гуртожитку та один проживав у кімнаті № 13, однак з 1 серпня 2012 року, тобто понад шість місяців без поважних причин, не проживає в кімнаті гуртожитку та не здійснює оплату за проживання та користування комунальними послугами.

Посилаючись на викладене та вимоги ст. ст. 71,72 ЖК України, позивач просив про задоволення позову.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 8 жовтня 2015 року позовні вимоги виконкому Миколаївської міської ради задоволено. Визнано ОСОБА_4 таким, що втратив право користування гуртожитком.

Ухвалою того ж суду від 25 листопада 2015 року задоволено заяву ОСОБА_4, заочне рішення скасовано і справа призначена до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 4 березня 2016 року у задоволенні позову виконкому Миколаївської міської ради відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Відмовляючи у задоволенні позову виконкому Миколаївської міської ради, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем заявлених позовних вимог.

Колегія вважає такий висновок суду вірним.

Так, відповідно до ст. ст. 71, 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться судом.

Встановлення поважності причин відсутності понад установлені законом строки має відбуватися тільки після встановлення факту відсутності відповідача в шестимісячний строк.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, гуртожиток по вул. Бутоми, 13 в м. Миколаєві, який перебував у повному господарському віданні ПАТ «Чорноморський суднобудівний завод», відповідно до Закону України «Про передачу обєктів права державної та комунальної власності», у травні 2012 року був переданий у комунальну власність територіальної громади м. Миколаєва. З цього часу гуртожиток перебуває на балансі та обслуговуванні комунального підприємства «Спеціалізоване комунальне підприємство «Гуртожиток» (далі КП «Гуртожиток») (а.с. 9-12).

Згідно із довідкою КП «Гуртожиток» та копією картки «форми А» (щодо здійснення реєстрації/перереєстрації) ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований у даному гуртожитку з 12 січня 2012 року та займає один одну кімнату на 2 поверсі 5-ти поверхового будинку гуртожитку (без зазначення номера кімнати) (а.с. 6-5).

На підтвердження факту не проживання відповідача в кімнаті № 13 гуртожитку з 1 серпня 2012 року, позивачем надано ОСОБА_5 від 21 листопада 2013 року, складений комісією КП «Гуртожиток» за участю трьох мешканців гуртожитку, зокрема, ОСОБА_6 (кімнати № 17-18), ОСОБА_7 (кімната № 14), ОСОБА_8 (кімнати № 11-12) (а.с. 7).

Згідно із випискою із особового рахунку № 11910, відкритим на імя відповідача у КП «Гуртожиток» за період з серпня 2012 року по жовтень 2013 року включно, він оплату за користування гуртожитком здійснив лише три рази, а саме: у вересні та жовтні 2012 року, а також у жовтні 2013 року. Його заборгованість за період з серпня 2012 року по жовтень 2013 року включно становить 9378,80 грн. (а.с. 8).

Інших доказів на підтвердження позовних вимог позивачем не надано.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилався на безпідставність позовних вимог, оскільки періодична відсутність відповідача у гуртожитку протягом декількох діб повязана з тим, що він здійснює догляд за людиною похилого віку, яка не може себе самостійно обслуговувати. Крім того, він не погоджувався із проведеними нарахуваннями заборгованості та підвищеними тарифами.

На спростування доводів позивача відповідач надав довідку КП «Гуртожиток» про відсутність заборгованості по особовому рахунку станом на 1 січня 2016 року (а.с. 91), а також і ОСОБА_5 від 19 лютого 2016 року, складений комісією КП «Гуртожиток» за участю переважно тих же мешканців гуртожитку, які складали попередній ОСОБА_5 від 21 листопада 2013 року: а саме: ОСОБА_6 (кімнати № 17-18), ОСОБА_7 (кімната № 14) та ОСОБА_9 (кімната № 15). ОСОБА_5 містить висновок протилежного змісту про те, що ОСОБА_10 фактично проживає у кімнаті № 13 гуртожитку з 2010 року і на час складання ОСОБА_5 19 лютого 2016 року (а.с. 90).

Отже, зазначені ОСОБА_5 складені та затверджені КП «Гуртожиток» містять протилежні висновки щодо факту проживання відповідача у гуртожитку.

Крім того, відповідач надав суду копію рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2014 року (справа № 487/5073/14-ц) , яке набрало законної сили 6 листопада 2014 року, яким йому відмовлено у задоволенні позову до виконкому Миколаївської міської ради про визнання права користування житловою площею цього ж гуртожитку. Відмовляючи у задоволенні такого позову ОСОБА_4, суд виходив з того, що його житлові права не порушені, оскільки він проживає та зареєстрований у гуртожитку по вул. Бутоми, 13 (а.с. 49) .

В суді апеляційної інстанції позивачем надана довідка відділу обліку та розподілу житла виконкому Миколаївської міської ради від 14 квітня 2016 року про те, що відповідач на квартирному обліку у виконкомі не перебуває.

Інших доказів матеріали справи не містять і сторони їх до суду не надавали, зокрема і доказів щодо правомірності вселення відповідача до гуртожитку.

Відповідно до вимог частин 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Оскільки всі докази оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 57-60, 212-213 ЦПК України, колегія не вбачає законних підстав для їх переоцінки.

Враховуючи викладене, позивач не надав суду належних та достатніх доказів для підтвердження наявності підстав, передбачених ст. ст. 71, 72 ЖК України, для визнання відповідача таким, що втратив право користування гуртожитком. Тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову виконкому за його недоведеністю.

З будь-яких інших підстав позов про виселення відповідача не предявлявся і іншими обставинами не обґрунтовувався.

Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

З урахуванням викладеного, доводи позивача в апеляційній скарзі про достатність доказів на підтвердження його правової позиції та невірну оцінку доказів, є безпідставними.

За такого, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу виконкому Миколаївської міської ради відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 4 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: