Ухвала суду № 57273712, 14.04.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/568/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Циганаш І. А.

Доповідач Єгорова С. М.

УХВАЛА

Іменем України

14.04.2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого судді - Єгорової С.М.,

суддів: Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.

із секретарем Яковлєвою Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, Обласного комунального підприємства «Кіровоградське об'єднане бюро технічної інвентаризації» про визнання незаконним та скасування рішення, визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно недійсним, визнання права власності та виділ частки в натурі та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_4, на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 січня 2016 року, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з указаним позовом, в якому просив визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради № 636 від 22.07.2010 року про оформлення права власності з видачею свідоцтва про право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 Визнати недійсним свідоцтво про право спільної сумісної власності на нерухоме майно (торгово-побутовий комплекс, АА1, загальною площею 746, 30 кв. м) № 636 від 22.07.2010 р., видане ОСОБА_3 та ОСОБА_5 Визнати нерухоме майно нежитлову будівлю (торгово-побутовий комплекс, АА1, загальною площею 746, 30 кв. м.), розташоване за адресою: АДРЕСА_2, таким, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 з часткою 19/20 та ОСОБА_3 з часткою 1/20. Визнати за ОСОБА_5 право власності на 19/20 частини нежитлової будівлі (торгово-побутовий комплекс, АА1, загальною площею 746, 30 кв. м.), розташованої за адресою: АДРЕСА_2. Виділити ОСОБА_2 в натурі частину нежитлової будівлі (торгово-побутовий комплекс, АА1, загальною площею 746, 30 кв. м.), яка відповідає його частці - 19/20.

В обґрунтування позову зазначав, що у квітні 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули права спільної часткової власності на ціле незавершене будівництво з готовністю 13 % (підземну частину фундаменту), розташоване по АДРЕСА_3 вартістю 63 100 грн. Право власності на цей об'єкт у рівних частках було зареєстроване обласним комунальним підприємством «Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації».

27 листопада 2006 року відповідно до договору земельної ділянки № 358 вони як співвласники отримали у строкове платне користування земельну ділянку площею 370,08 кв. м строком на п'ять років по АДРЕСА_4 на якій було збудовано торговельно-побутовий комплекс АА1 загальною площею 746, 30 кв. м.

Будівництво об'єкту здійснювалося на підставі розробленої проектно-кошторисної документації, яка була виготовлена проектно-вишикувальним інститутом «Кіровоградагропроект» за його рахунок.

Відповідно до договору підряду № 18 від 10 березня 2007 року. будівельні роботи проводилися підрядником фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6

02 червня 2010 року побудований ФОП ОСОБА_6 торговельно-побутовий комплекс був визнаний таким, що готовий до експлуатації.

Фактична вартість виконаних будівельних робіт по будівництву об'єкту нерухомого майна станом на 2009 рік, як це вбачається із акту прийняття виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та первинних бухгалтерських документів, становила 1 484 840,00 грн.

Будівельні роботи по влаштуванню підземної частини вказаного об'єкту (тобто незавершеного будівництва, придбаного у 2005 року) не були передбачені проектно- кошторисною документацією, тому і не були включені у звітну документацію форми КБ2в стосовно будівництва, здійснюваного ФОП ОСОБА_6, але при обчисленні загальної вартості витрат на створення обєкту вони мають бути враховані, оскільки є вкладом у створення спільного майна.

Тому вважає, що вартість набутого ним та ОСОБА_3 незавершеного будівництва у 2005 році складає 63 100,00 грн., що з урахуванням встановленого індексу зміни вартості будівельно-монтажних робіт за період з 2005 по 2009 роки, станом на 2009 рік становить 143 868,00 грн.

Загальна вартість заміщення (відтворення) об'єкту нерухомого майна (вбудовано прибудованого приміщення), що знаходиться по АДРЕСА_16 станом на час завершення будівництва становила 1 628 708,00 грн.

Особисті витрати ОСОБА_2 на створення обєкту спільної часткової власності (вклад) складають 1 556 774 грн. 00 коп., що розраховано шляхом додавання вартості його витрат на придбання незавершеного будівництва (станом на 2009 рік- 71 934 грн.) та вартості його витрат на здійснення будівництва.

Право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на торгово-побутовий комплекс АА1 було оформлено на підставі рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 22 липня 2010 р. № 636 та свідоцтва від 27 липня 2010 року.

Питаннями щодо оформлення права власності, відповідно до договору про надання кураторських послуг від 01 жовтня 2008 року займалась ОСОБА_7

ОСОБА_7 та ОСОБА_3 підписували та подавали до КП «Кіровоградське ОБТІ» документи, сплачували необхідні платежі та отримали оскаржувані рішення та свідоцтво про право власності.

ОСОБА_2 заперечує підписання ним заяви про оформлення права власності на новостворений об'єкт нерухомості та надання своєї згоди на визначення рівності часток у справі спільної сумісної власності.

Зі змістом рішення виконавчого комітету та свідоцтва про право власності ОСОБА_2 ознайомився у лютому 2011 року після складення акту прийому-передачі наданих послуг з ОСОБА_7.

Зазначав, що підстави для виникнення права спільної сумісної власності відсутні, оскільки під час оформлення права власності не враховано розмір витрат кожного із співвласників, його частка у спільному майні, з урахуванням витрат на його створення (вкладу), є значно більшою за частку ОСОБА_3, а право спільної сумісної власності за законом не виникло.

Посилаючись на те, що спірне майно збудоване за його особисті кошти, тому вважає, що у разі виділу частки, виходячи із обсягу фактичного вкладу у його створення,їх частки не є рівними і відповідно складають:19/20 ч. - ОСОБА_2 та 1/20 ч. - ОСОБА_3

Відповідач ОСОБА_3 звернувся із зустрічним позовом, в якому просив в порядку поділу спільного майна визнати за ним право власності на 1/2 частину торгово-побутового комплексу, що знаходиться в АДРЕСА_5, залишивши у власності ОСОБА_2 1/2 частину торгово-побутового комплексу. Виділити йому в натурі частину торгово-побутового комплексу, що знаходиться в АДРЕСА_5, яка відповідає його частці 1/2.

Зазначав, що згідно свідоцтва на нерухоме майно від 27 липня 2010 року, зареєстрованого Кіровоградським ОБТІ 27 липня 2010 року оформлено право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на торгово - побутовий комплекс, що знаходиться в АДРЕСА_5. Зі змісту Сертифікату відповідності від 02 червня 2010 року вбачається, що будівництво є новим та закінчено 02 червня 2010 року відповідно до акта готовності об'єкта до експлуатації. Відповідно до п.11 акта готовності до експлуатації від 02 червня 2010 року вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію складає 425 000 грн. Вважає, що у відповідності до ст. ст. 370, 372 ЦК України частки його та ОСОБА_2 є рівними, оскільки інше не встановлено домовленістю між сторонами.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 січня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, Обласного комунального підприємства «Кіровоградське об'єднане бюро технічної інвентаризації» про визнання незаконним та скасування рішення, визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно недійсним, визнання права власності та виділ частки в натурі задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 19/20 (дев'ятнадцять двадцятих) частин нежитлової будівлі (торгово-побутового комплексу літ. АА1, загальною площею 746,30 кв.м.), розташованої за адресою АДРЕСА_2. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/20 (одну двадцяту) частину нежитлової будівлі (торгово - побутового комплексу літ. АА1, загальною площею 746,30 кв.м), розташованої за адресою АДРЕСА_2. В решті зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, який представляє інтереси ОСОБА_3, ставиться питання про скасування вказаного судового рішення та закриття провадження у справі. Зазначає, що судом не вірно встановлено обставини щодо вартості майна будівництва (спорудження) спірного майна та вкладу кожного із співвласників у будівництво (спорудження). Зі змісту робочого проекту (вбудованого-прибудованого приміщення), що знаходиться по АДРЕСА_6 Відомості ресурсів, шифр 232/2001 (т. 3, а.с. 67) вбачається, що станом на 02 серпня 2001 року проектна вартість будівництва по АДРЕСА_7 складає 467 728 грн.- кошторисна вартість, кошторис заробітної плати - 46 733 грн. Вартість даного будівництва суд першої інстанції обчислив шляхом додавання вартості виконаних робіт по Акту за формою КБ-2в за грудень (т.1, а.с. 63) та вартості придбаного незавершеного будівництва 13% готовності з урахуванням індексації (т. 1, а.с. 18).

Відповідно до висновку експерта від 14 травня 2015 року № 10464/1065/1442 визначити фактичну вартість будівельних робіт по об'єкту «Торгово-побутовий комплекс по АДРЕСА_7» не можливо. Отже, встановлена судом першої інстанції вартість будівництва в розмірі 1 628 708, 00 грн, та вартість вкладу ОСОБА_2 у будівництво (спорудження) спірного майна в розмірі 1 556774, 00 грн. є недоведеною.

Не відповідає фактичним обставинам справи і те, що ПП ОСОБА_8 здійснював будівництво спірного майна у період з березня 2007 року по 2009 рік по робочому проекту, шифр 232/2001 згідно договору № 18 від 10 березня 2007 року.

Також, передчасним є висновок експерта №1708 від 28 жовтня 2015 року, у зв'язку з тим, що судом першої інстанції були порушені вимоги п.п. 1.3 та 1.4 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (зі змінами).

В порушення вимог процесуального права судом неправомірно було відмовлено в задоволені клопотань: про приєднання до матеріалів справи копій довідок, накладних, розрахункових квитанцій, які підтверджують його витрати; витребування інвентаризаційної справи спірного майна та додаткового допиту свідків.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, виконавчий комітет Кіровоградської міської ради є юридичною особою, спірне майно використовується в господарській діяльності, тому заявник вважає, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Крім того, у апеляційній скарзі з посиланням на порушення судом норм процесуального права викладено заперечення проти ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про відвід судді Циганаш І.А., не погодився представник відповідача і з ухвалами суду першої інстанції про відмову у витребуванні доказів, виклиці та допиті свідків, експерта, а також вважав незаконною ухвалу про відмову у закритті провадження з тих підстав, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатись у порядку господарського судочинства.

Представник ОСОБА_2 ОСОБА_9 подала письмові заперечення проти доводів апеляційної скарги (а.с.227 т. 6).

Представники виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, Обласного комунального підприємства «Кіровоградське об'єднане бюро технічної інвентаризації»до суду апеляційної інстанції не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується зворотніми повідомленнями про вручення поштових відправлень, від начальника ОБТІ надійшла заява про розгляд справи без участі його представника, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Колегія суддів, заслухавши пояснення відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4, які підтримали доводи апеляційної скарги і просили закрити провадження у даній справи, позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_9, які згодні з рішенням суду і заперечували проти його скасування, судового експерта ОСОБА_10, який підтримав свій висновок, дослідивши матерали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судом встановлено, що 27 квітня 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за укладеним з ПП «Барім» договором купівлі-продажу придбано у власність незавершене будівництво (підземну частину фундаменту) з 13 % готовністю. Рішенням третейського суду від 29 квітня 2005 року вказаний договір купівлі- продажу визнаним дійсним та визнано право власності на недобудоване будівництво (підземна частина фундаменту з % готовності 13, що розташоване по АДРЕСА_8 за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Право власності на об'єкт незавершеного будівництва за останніми було зареєстровано КООБТІ по 1/2 частини за кожним згідно рішення третейського суду від 29 квітня 2005 року (а.с. 16-19 т. 1).

Згідно із договором оренди землі № 358 від 27 листопада 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримано у строкове платне користування земельну ділянку площею 370, 08 км. м. на 5 років для розміщення торговельно-побутового комплексу по АДРЕСА_9

В подальшому даний об'єкт добудовано, внаслідок чого створено новий об'єкт права власності - торгово-побутовий комплекс, АА1, загальною площею 746,30 кв. м. по АДРЕСА_1

05 червня 2006 року між ОСОБА_2 (замовник) та ПП ОСОБА_8 (підрядник), якому Державним комітетом України з будівництва та архітектури 8 листопада 2005 року було надано ліцензію на здійснення будівельної діяльності серії НОМЕР_2 строком дії з 08.11.2005 року по 08.11.2010 року. (т.2 а.с. 75-76), укладений контракт на будівництво торгівельно-побутового комплексу в АДРЕСА_10, яким, зокрема передбачено, що сторони приймають на себе виконання обов'язків, передбачених цим контрактом та несуть майнову відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків (п. 1); загальна вартість робіт за контрактом БМР згідно кошторису та Ф-2 (п. 2); строки виконання робіт з червня 2006 по грудень 2009 р. (п. 3) (т. 2 а.с. 59-60).

10 березня 2007 року ОСОБА_2 (замовник) та ПП ОСОБА_8 (підрядник) укладено договір № 18 (т. 1 а.с. 46-47), відповідно до якого на умовах передбачених Договором, підрядник зобов'язався виконати, а замовник зобов'язався прийняти наступні роботи: будівництво торгово-побутового комплексу у АДРЕСА_11 згідно додатку №1, який є невід'ємною частиною договору (п. 1.1); загальний термін виконання робіт складає 1100 робочих днів з моменту отримання передоплати для придбання матеріалів та надання фронту робіт (п. 2.1); загальна вартість робіт погоджена сторонами в кошторисній документації і складає за договором 311 934,35 грн. (п. 3.1).

Рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради № 2047 від 22 грудня 2008 року надано дозвіл ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на продовження будівництва торговельно-побутового комплексу на відведеній земельній ділянці по АДРЕСА_12 (договір оренди землі від 27 листопада 2006 р. № 358) (т. 2 а.с. 107).

В подальшому, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було подано до Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Кіровоградській області заяву про надання дозволу на виконання будівельних робіт, де підрядником зазначений приватний підприємець ОСОБА_8 (т. 5 а.с. 127), на підставі якої Інспекцією ДАБК у Кіровоградській області ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ПП ОСОБА_8 було видано Дозвіл на виконання будівельних робіт №111/2009-Кд від 23 листопада 2009 року (т. 5 а. с. 126).

ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_8 підписаний Акт б/н приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2009 року форми КБ-2В, відповідно до якого вартість робіт склала 1 484 840,00 грн. За даним актом на об'єкті виконано комплекс будівельно-монтажних робіт з його будівництва (т.1 а.с. 50-63).

02 червня 2010 року комісією у складі замовників ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника генерального проектувальника ОСОБА_11, генерального підрядника ОСОБА_8 складено акт готовності об'єкта до експлуатації № 211 (т. 5 а.с. 129-130). В акті зазначено, що будівництво здійснювалося генеральним підрядником ФОП ОСОБА_8, будівельно-монтажні роботи здійснено в терміни: початок роботи 2002 рік, закінчення робіт: 2009 рік, акт підписаний ОСОБА_2 та ОСОБА_3

02 червня 2010 року Інспекцією ДАБК у Кіровоградській області видано Сертифікат відповідності КД000211 (т. 1 а.с. 66), яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта (торговельно - побутового комплексу за адресою: АДРЕСА_10) проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтверджено його готовність до експлуатації, замовниками будівництва зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_3, генеральним підрядником визначений ФОП ОСОБА_8 (код НОМЕР_1).

07 червня 2010 року до виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подано заяву з проханням оформити право власності на праві спільної сумісної власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_12 відповідно до висновку ОКП КООБТІ (т.2 а.с.12).

22 липня 2010 року виконавчий комітет Кіровоградської міської ради відповідно до рішення № 636 вирішив оформити право власності з видачею свідоцтва про право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_12 (т. 2 а.с. 18).

27 липня 2010 року виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради на підставі зазначеного рішення № 636 від 22 липня 2010 року видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на нежитлову будівлю по АДРЕСА_12 в м. Кіровограді (т. 1 а.с. 15).

Згідно висновку експерта №1708 судово-почеркознавчої експертизи складеного 28.10.2014 року експертом Кіровоградського відділення Одеського Науково-дослідного інституту судових експертиз вбачається, що підпис від імені ОСОБА_2 в заяві від 07.06.2010 року від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ім'я міського голови ОСОБА_12 з проханням оформити право власності на праві спільної сумісної власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_12 відповідно до висновку ОКП КООБТІ, який міститься під друкованим текстом заяви, лівіше надрукованих прізвища та ініціалів «ОСОБА_2», виконаний не самим ОСОБА_2, а іншою особою (а.с.15-17).

Задовольняючи позовні вимоги щодо визначення часток співвласників суд першої інстанції вважав доведеним та послався на те, що ОСОБА_2 здійснювалося придбання будівельних матеріалів, транспортних послуг, послуг автокрана, що підтверджується договорами, видатковими накладними, актами приймання - передачі наданих послуг, розрахунковими квитанціями. Будівельні матеріали були передані генеральному підряднику ПП ОСОБА_8 за актами приймання - передачі матеріалів, обладнання інструментів, інших товаро-матеріальних цінностей на відповідальне зберігання (т. 1 а.с. 86-248, т. 2 а.с. 1-9). Квитанціями до прибуткових касових ордерів підтверджується оплата ОСОБА_2 послуг згідно з договором на виконання будівельних робіт в сумі 142 309,13 грн. 03 квітня 2007 року, 124 994,36 грн. 10 січня 2008 року, 47 609,65 грн. 13 березня 2009 року, загалом 314 913,14 грн. (т.1, а.с.122 -124).

Відповідно до статті 331 ЦК України передбачено право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду, підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 5 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2005 р. №668, встановлено, що договір підряду укладається у письмовій формі. За змістом п. 2 Загальних умов вони є обов'язковими для врахування під час укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві (далі - договір підряду) незалежно від джерел фінансування робіт, а також форми власності замовника та підрядника (субпідрядників).

Отже, звертаючись до органів Інспекції ДАБК, виконавчого комітету Кіровоградської міської ради з офіційними документами для оформлення права власності на об'єкт будівництва, одержуючи такі документи та реєструючи за собою право власності на підставі таких документів, ОСОБА_3 засвідчував строки виконання будівельних робіт та особу генерального підрядника ФОП ОСОБА_8 як таку, що здійснювала будівництво об'єкту. Законність набуття права власності на торгово-побутовий комплекс за адресою: АДРЕСА_10, ОСОБА_3 не спростовується і не заперечується.

Відповідно до п.6.1. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акту про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Ухвалою суду першої інстанції від 16 липня 2014 року в даній справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручене Київському науково-дослідним інститутом судових експертиз (КНДІСЕ) на вирішення експерту поставлені наступні питання: 1) коли фактично було розпочато та завершено будівельні роботи по об'єкту «Торгівельно-побутовий комплекс АДРЕСА_13; 2) яка фактична вартість будівельних робіт по об'єкту «Торгівельно-побутовий комплекс по АДРЕСА_14 в м. Кіровограді»?; 3) чи відповідають обсяги та вартість фактично виконаних робіт з будівництва торговельно-побутового комплексу, АА1, розташованого в АДРЕСА_5, обсягам та вартості, визначеним звітною документацією?; 4) чи є розбіжності в документації на будівництво по об'єкту «Торгівельно-побутовий комплекс АДРЕСА_13; 5) якою є вартість витрат, понесених ОСОБА_13 на створення цього нерухомого об'єкту?; 6) якими є частки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у торговельно-побутовому комплексі, розташованому в АДРЕСА_5, виходячи із вартості понесених витрат на створення об'єкту?; 7) чи є технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва виділити частку ОСОБА_14 в об'єкті нерухомого майна?; 8) які варіанти виділення частки ОСОБА_14 та ОСОБА_3 об'єкта нерухомого майна можливо визначити відповідно до вимог нормативно-правових актів?; 9) чи є технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва розділити в натурі торгівельно-побутовий комплекс, що знаходиться в АДРЕСА_5 в м. Кіровограді зі збереженням функціонального призначення відповідно до часток співвласників 1/2 та 1/2 або з відхиленням від ідеальних часток, та визначити варіанти користування земельною ділянкою з окремими проїздами, якщо так, то вказати варіанти поділу, вартість переобладнання, грошову компенсацію одному із співвласників.

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 10464/10465/14-42 від 14 травня 2015 року вартість спірного об'єкта - торговельно-побутового комплексу за адресою: м. Кіровоград по АДРЕСА_12, на час розгляду справи складає 8 516 665 грн. При цьому, враховуючи, що витребувані додаткові матеріали відповідно до клопотання експерта від 13 серпня 2014 року надані не в повному обсязі, а також неоднозначність відображених у надані дослідження документації вихідних даних, не вбачається за можливе визначити фактичну вартість будівельних робіт по об'єкту торгово-побутовий комплекс по АДРЕСА_12 в м. Кіровоград, та надати відповіді на питання 1-3, 5, 6, оскільки експерт вважав, що на підставі наданих на експертизу матеріалів або у зв'язку із відсутністю відповідних методик на дані питання. На 4 питання надано відповідь, що у наданій на дослідження документації з будівництва об'єкта - торговельно-побутового комплексу є розбіжності, зокрема, щодо строків виконання робіт, виконавців та замовників окремих робіт. У відповіді на питання 7, 8, 9 зазначено, що розподіл об'єкта з виділом у натурі кожному із співвласників частки з нерухомого майна можливий лише з відхиленням від їхніх ідеальних часток, мається на увазі по 1/2 частині, варіанти розподілу об'єкта надані у таблицях №№ 2-4 дослідницької частини (а.с.7-42 т. 6).

Відповідачем ОСОБА_3 заявлялися клопотання про приєднання до матеріалів справи копії довідок, накладних та розрахункових квитанцій на 140 арк., в тому числі 15.07.2014 року письмово (т.3 а.с. 79-80), судом неодноразово було відмовлено в долученні таких документів до матеріалів справи у зв'язку з порушенням порядку надання доказів.

26 вересня 2014 року до суду надійшла заява від ОСОБА_3 із додаванням копій документів на виконання клопотання експерта Київського НДІСЕ ОСОБА_10 від 13 серпня 2014 року про надання додаткових матеріалів, ці документи разом із заявою ОСОБА_3 були направлені експерту супровідним листом № 494862/405/3/14 від 07 жовтня 2014 року та були направлені суду разом із висновком про проведення судової експертизи. Суд не оцінював матеріали, адресовані судовому експертові у зв'язку з порушенням порядку надання доказів (т.4 а.с. 13-14).

Доводи відповідача ОСОБА_3 стосовно того, що ПП ОСОБА_8 не здійснювалося будівництво торгово-побутового комплексу у АДРЕСА_11, а також про фальшивість наданих позивачем доказів не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються іншими доказами, які містяться в матеріалах справи.

ОСОБА_3 не було надано доказів того, що на будівництво спірного об'єкту укладався договір підряду з іншою ніж ПП ОСОБА_8 особою, розроблялася та передавалася підрядникові інша проектно - кошторисна документація на будівництво. Будь-які розрахунки між ПП ОСОБА_8 та ОСОБА_3 матеріалами справи не підтверджені, матеріали для будівництва ОСОБА_3 на користь ПП ОСОБА_8 не передавав.

Допитаний в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 підтвердив вказані обставини та пояснив, що йому як ФОП ОСОБА_8 Державним комітетом України з будівництва та архітектури було надано ліцензію на здійснення будівельної діяльності серії НОМЕР_2 від 8 листопада 2005 року строком дії з 08.11.2005 року по 08.11.2010 року. 05 червня 2006 року між ОСОБА_2 (замовник) та ним (підрядник) укладений контракт на будівництво торгівельно-побутового комплексу в АДРЕСА_10. 10 березня 2007 року між ним (підрядник) та ОСОБА_2 (замовник) укладено договір №18, відповідно до якого він зобов'язався виконати, а замовник зобов'язався прийняти роботи по будівництву торгово-побутового комплексу у АДРЕСА_11. З 2007 року він почав будівництво будинку «з бетону», всі роботи виконувались ним разом з бригадою. В грудні 2007 року - січні 2008 року вони вигнали коробку, перший поверх був побудований в 2007 році, другий - в 2008-2009 році, в кінці 2007 році початку 2008 року дах був зроблений замість металочерепиці, не знає коли були поставлені вікна, десь в 2007 році, закінчили роботи пізньою осінню 2009 року, в 2009 році було побудовано 2 поверхи, було два входи, ОСОБА_3 будматеріали йому не привозив, участі у будівництві на оплаті послуг не брав. Вартість робіт склала 1 484 840,00 грн., про що складено акт приймання виконаних робіт.

Свідок ОСОБА_7 також пояснювала суду, що відповідно до договору про надання кураторських послуг, укладеного 01.10.2008 р. між ОСОБА_2, як замовником, та нею, як виконавцем,вона здійснювала усі роботи щодо супроводження та узгодження проектної та іншої документації на введення в дію вказаного торгово-побутового комплексу, забезпечення підписання акту введення в дію, виготовлення технічного паспорту в БТІ та отримання свідоцтва про право власності на торгово-побутовий комплекс. За умовами договору роботи вважалися виконаними після підписання сторонами акту про приймання робіт. Згідно акту здачі-прийому платної послуги від 18 лютого 2011 року ОСОБА_2 отримав рішення виконкому про оформлення права власності № 636 від 22 липня 2010 року, свідоцтво про право власності від 27 липня 2010 року, сертифікат відповідності КД 000211. Заяву до міського голови м. Кіровограда з проханням оформити право власності на праві спільної сумісної власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_12 відповідно до висновку ОКП КООБТІ підписувала від імені ОСОБА_2 вона сама, всі дії з приводу оформлення права власності, отримання свідоцтва та рішення виконкому вчиняла вона разом з ОСОБА_3

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність обставин, на які посилався позивач ОСОБА_2 щодо розміру його особистих витрат на створення об'єкту спільної власностіна загальну суму 1 556 774,00 (один мільйон п'ятсот п'ятдесят шість тисяч сімсот сімдесят чотири) грн. 00 коп., де 1 484 840,00 грн. вартість будівництва та 71 934,00 грн. витрати на придбання незавершеного будівництва (з урахуванням індексації витрат станом на 2009 рік).

Суд першої інстанції з урахуванням наданих сторонами та досліджених доказів вважав, що участь ОСОБА_3 у проведенні та фінансуванні будівництва торгово - побутового комплексу, за адресою: АДРЕСА_10, не доведена.

Підтверджена фактична вартість виконаних будівельних робіт по будівництву об'єкту нерухомого майна станом на 2009 рік становила 1 484 840,00 грн.

Вартість набутого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 незавершеного будівництва у 2005 році складала 63 100 грн. (т.1 а.с. 18).

Вартість цілого незавершеного будівництва з готовністю 13 % (підземної частини фундаменту), по АДРЕСА_4 станом на 2009 рік обчислена за формулою: В = В зам.(відт.) на 2005 рік х I, де: В- вартість заміщення (відтворення) підземної частини фундаменту об'єкту нерухомого майна станом на 2009 рік; В зам.(відт.) на 2005 рік - вартість заміщення (відтворення) підземної частини фундаменту об'єкту нерухомого майна станом на 2005 рік; I- індекс зміни вартості будівельно - монтажних робіт за період з 2005 по 2009 роки становить 2.28 (лист Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 06.02.2009 року № 9/11-153), становила: В = 63 100 грн. х 2.28 = 143 868 грн., з урахуванням встановленого індексу зміни вартості будівельно-монтажних робіт за період з 2005 по 2009 роки, 143 868,00 грн. (63 100,00 х 2,28 (індекс зміни вартості будівельно-монтажних робіт за період з 2005 по 2009 роки)).

Витрати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на придбання незавершеного будівництва становлять на 2009 рік по 71 934,00 грн. (143 868 грн.: 2).

Загальна вартість заміщення (відтворення) об'єкту нерухомого майна (вбудованого, прибудованого приміщення), що знаходиться по АДРЕСА_16 станом на час завершення будівництва становила - 1 628 708,00 грн. (143 868,00 грн. + 1 484 840, 00 грн.).

Беручи до уваги вартість незавершеного будівництва, набутого в рівних частках ОСОБА_2 та ОСОБА_3, дані про вартість здійснених ОСОБА_2 будівельних робіт, особисті витрати ОСОБА_2 на створення об'єкту спільної часткової власності (вклад) складають 1 556 774 грн.( 71 934 грн. + 1 484 840 грн.).

Тому з урахуванням участі кожного із співвласників у набутті (створенні) майна, що є об'єктом права спільної власності, витрат на створення об'єкту торгово - побутового комплексу за адресою: АДРЕСА_10, в процентному відношенні: ОСОБА_2 - 95,58 % ((1 556 774,00 грн. х 100% ) : 1 628 708,00 грн.), його частка у спільному майні складає 95/100 або 19/20, та ОСОБА_3 - 4,41 % ((71 934,00 грн. х 100%) : 1 628 708,00 грн.), відповідно частка ОСОБА_3 у спільному майні складає 5/100 (1/20).

Суд першої інстанції вважав справедливим в порядку поділу спільного майна визнати за ними право власності на частину торгово-побутового комплексу пропорційною їх участі у створенні такого майна, а саме: за позивачем ОСОБА_2 - на 19/20 частин, за відповідачем ОСОБА_3 - на 1/20 частину.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

У частині другій статті 16 ЦК України зазначені способи захисту цивільних прав та інтересів.

У разі порушення цивільного права у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення, тобто особа має право обирати той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до змісту пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону "Про власність", ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду") (абзац 1 пункту 5 змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 25 травня 1998 року № 15).

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами Кодексу про шлюб та сім'ю. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Згідно статті 355 ЦК України, яка регулює поняття і види права спільної власності, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Стаття 370 ЦК України передбачає, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 17 постанови від 7 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", розглядаючи позови, пов'язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до статті 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є: майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 60 - 74 Сімейного кодексу України (далі - СК)); майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Для визначення члена сім'ї можуть використовуватись їх ознаки, наведені у статті 3 СК, статті 1 Закону України від 7 квітня 2011 року N 3206-VI "Про засади запобігання і протидії корупції"; квартира (будинок), житлові приміщення у гуртожитках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно в них мешкають, у їх спільну сумісну власність (стаття 8 Закону України від 19 червня 1992 року N 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду"); майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, відповідно до закону (стаття 6 Закону України від 15 травня 2003 року N 742-IV "Про особисте селянське господарство").

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (частина четверта статті 355 ЦК), тобто діє презумпція спільної часткової власності. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Отже, якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при придбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Частка суб'єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

Отже, суд першої інстанції при вирішенні даного спору обгрунтовано виходив з того, що встановленню підлягає розмір дійсних витрат кожного із співвласників ОСОБА_2 та ОСОБА_3, пов'язаних із набуттям права власності на спірний об'єкт нерухомості.

Враховуючи, що згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №10464/10465/14-42 від 14 травня 2015 року Київським науково -дослідним інститутом судових експертиз не надані варіанти виділу в натурі частини нежитлової будівлі (торгово-побутовий комплекс, АА1, загальною площею 746,30 кв.м., яка відповідає 19/20 частці та 1/20 частці, судом відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо виділу в натурі частини нежитлової будівлі як за первісним позовом, так і за зустрічним позовом.

Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради № 636 від 22 липня 2010 року про оформлення права власності з видачею свідоцтва про право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_12 в м. Кіровограді та визнання недійсним свідоцтва про право спільної сумісної власності на нерухоме майно (торгово-побутовий комплекс, АА1, загальною площею 746, 30 кв. м) № 636 від 22 липня 2010 року, видане ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з підстав, передбачених ст. 257 та ч. 1 ст. 261 ЦК України через пропуск позовної давності.

ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції не оскаржене в апеляційному порядку, тому в частині відмови у задоволенні вказаних позовних вимог не переглядається.

Як убачається з матеріалів справи відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 в суді першої інстанції заявляли клопотання про закриття провадження у справі у звязку з тим, що спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. Аналогічне прохання міститься і в апеляційній скарзі.

Вважаючи, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є фізичними особами-підприємцями, представник відповідача керується положенням ч. 1 ст. 1 ГПК України, згідно з якою підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, а також положенням п. 6 ч. ст. 12 ГПК України, відповідно до якого господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності,за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

При цьому, зазначав, що спірний об'єкт створений сторонами та використовується для підприємницької діяльності, що підтверджується укладеними ними як фізичними особами-підприємцями договорами аренди, послуг.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами з огляду на таке.

Пунктом 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» судам роз'яснено, що відповідно до ст. 15, 16 ЦПК України в порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (ст. 17), Господарським процесуальним кодексом України (ст. 1, 12), Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Оскільки згідно зі ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства. Разом із тим суд також має врахувати, що в порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий.

Кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено і в ст. 50 ЦК України. При цьому зазначається, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Тобто, громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого він набув з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - "підприємець".

Статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, щоздійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Юридичний статус "фізична особа-підприємець" сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності особи, які випливають з її цивільної право-, та дієздатності.

Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст. 2 ЦК України, тобто фізичні та юридичні особи, держава Україна, автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ст. 2, 318 ЦК України).

Згідно зі ст. 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. При цьому, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 320 ЦК України).

Враховуючи наведене, чинне законодавство не виділяє такого суб'єкту права власності як фізична особа-підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця. Законодавство лише встановлює, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення , а суб'єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. Правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності.

Згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно спірне нерухоме майно належить відповідно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як фізичним особам, у зв'язку із чим помилково вважати, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, тому провадження у даній справі не підлягає закриттю на підставі вимог п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 17 листопада 2015 року було обгрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про закриття провадження у справі у звязку з тим, що спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, при цьому не було допущено порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Як роз'яснено у п. 14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», спір фізичної особи, яка має статус суб'єкта підприємницької діяльності, у цивільно-правових, житлових чи інших правовідносинах, що не має ознак господарського та не пов'язаний з господарською діяльністю, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Наприклад, вирішуючи належність спору про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним до цивільної чи господарської юрисдикції, у разі виникнення такого спору між господарським товариством і фізичною особою, яка є приватним підприємцем, суду належить з урахуванням змісту договору та інших правовстановлюючих документів зясувати, з використанням якого правового статусу при укладенні такого договору діяла фізична особа: як фізична особа чи як фізична особа-підприємець, а також врахувати, які саме правовідносини між сторонами виникли.

З огляду на викладене не можна погодитися із доводами відповідача та його представника, оскільки суд першої інстанції належним чином з'ясував характер спірних правовідносин, належним чином перевірив доводи і заперечення сторін, з'ясував на захист якого порушеного права сторони звернулись, та дійшов правильного висновку, що цей спір стосується набутого фізичними особами у спільну власність нерухомого майна і не чи пов'язаний з господарською діяльністю, яку вони ведуть як фізичні особи-підприємці, в тому числі із використанням спірного майна.

Беручи до уваги все вищевикладене, враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення та ухвали суду першої інстанції, щодо яких містяться заперечення у апеляційній скарзі, відповідає вимогам процесуального права.

Суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. 212 ЦПК України належним чином перевірив доводи сторін і дійшов обгрунтованого висновку про порядок поділу майна, що перебувало у спільній сумсісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3, встановивши розмір частки кожного з них відповідно до ступеня участі кожного з учасників спільної сумісної власності у надбанні майна, що підтверджується дослідженими судом доказами.

Доводи заявника про порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення у даній справі не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи.

Суд першої інстанції належним чином з'ясував і правильно зазначив, які саме правовідносини виникли між сторонами, вирішив спір на підставі норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Інші посилання скаржника також є документально неогрунтованими, не базуються на нормах чинного матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України)

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права при його ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Надані ОСОБА_3 накладні та розрахункові квитанції, згідно яких ним придбано за 2005 рік: цегла (т.4 а.с. 43-44,46,48,50,52-55,57), цемент (т.4 а.с. 43), лопата, відро, шнур (т.4 а.с. 45), цвяхи (т.4 а.с. 46), диски (т.4 а.с 46,61), сітка (т.4 а.с. 49,58,61,64), рідке скло (т.4 а.с. 51), ЮСБ плита (т.4 а.с. 56,60), брус (т.4 а.с. 58), кабель АВ (т.4 а.с. 59), пластифікатор (т.4 а.с. 61), трос 6х120/10 мм (т.4 а.с. 62), ДСП (т.4 а.с. 63); за 2006 рік цемент (т.4 а.с.65,68), пластифікатор (т.4 а.с. 66,162), ЮСБ плита (т.4 а.с. 67,74), гідробар'єр (т.4 а.с. 69), руберойд (т.4 а.с. 70) піна монтажна (т.4 а.с. 71), диски (т.4 а.с.71), труба водостічна (т.4 а.с. 71), рідке скло (т.4 а.с.71), клей (т.4 а.с. 71), електроди (т.4 а.с. 72), цвяхи (т.4 а.с. 73,157), фарба масляна (т. 4 а.с. 75), дошка обрізна (т.4 а.с. 76), клей для плитки (т.4 а.с. 77,79,149), затирка для швів (т.4 а.с. 78), сітка (т.4 а.с. 150, 159,165), рейки (т. 4 а.с. 151), грунт (т.4 а.с. 152,155), ДСП (т.4 а.с. 164), брус (т.4 а.с. 166); за 2007 рік: кабель (т. 4 а.с. 135,137,141), коробка (т.4 а.с. 135), світильник (т.4 а.с.136,138), лічильник (т.4 а.с. 137), лампа (т.4 а.с. 139), розетка (т.4 а.с. 140), вимикач (т.4 а.с. 140) у ПП ОСОБА_15, а також у 2005 році у ФОП ОСОБА_16 придбано: цемент (т.4 а.с. 80-82,91-92,95,97,99,101,106,109-110,113-114), брус (т.4 а.с. 83,112), крокви (т.4 а.с. 84), саморіз (т.4 а.с. 85), утеплювач (т.4 а.с 85), профлист (т.4 а.с. 86-90) армована сітка (т.4 а.с. 93,100) цегла (т.4 а.с. 94,96,98,102-105,114), ДСП (т.4 а.с. 107), ЮСБ плита (т.4 а.с. 107), лист (т.4 а.с. 107), сітка (т.4 а.с. 108), пластифікатор (т.4 а.с. 111,114). За 2006 рік: гравій (т.4 а.с.115-116,144-145,168-169) цемент (т.4 а.с.117-118,121,146,171,179-180), бітум (т.4 а.с.119), блок (т.4 а.с. 120), цегла (т.4 а.с. 122-125,142), плитка керамічна (т.4 а.с. 143,174-178), пластифікатор (т.4 а.с.167), рейки (т.4 а.с. 170,172), дошка (т.4 а.с. 172), брус (т.4 а.с. 173). За 2007 рік: гіпсокартон (т.4 а.с. 126-127), профіль (т.4 а.с. 126-128,132), плита стельова (т.4 а.с. 129,132,134), клей для гіпсокартону (т.4 а.с. 130), скоба (т.4 а.с 130), фарба (т.4 а.с. 131) ґрунтовка (т.4 а.с. 133) не спростовують висновку суду першої інстанції щодо не підтвердження обставин понесення витрат на будівництво спірного торгівельно-побутового комплексу.

Копії довідок, виданих на ім"я ОСОБА_3: від 10.07.2014 року про те, що в 2005-2007 р.р. ПП ОСОБА_15 було відвантажено будівельні матеріали, засвідчені накладними за адресою: АДРЕСА_15 на загальну суму 258929,10 грн. (т. 4 а.с.41) та від 10.07.2014 року про те, що за 2005-2007 р.р. ФОП ОСОБА_16 було відвантажено будівельні матеріали, засвідчені накладними за адресою: АДРЕСА_10 на загальну суму 557084 грн. (т. 4 ст. 42) також не є належними та допустимими доказами щодо розміру фактичного внеску у надбання (будівництво) саме спірного майна.

Відповідачем ОСОБА_3 не було підтверджено, що вказані будівельні матеріали були передані та освоєні під час проведення будівництва даного торговельно-побутового комплексу, не зазначив про кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 59 ЦПК України).

Покази свідків та пояснення позивача у справі об'єктивно підтверджуються іншим доказами у справі, а тому суд обґрунтовано визнав їх достовірними.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції, а при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції частково задовольняючи первісний позов та зустрічний позови, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог та на спростування зазначених ОСОБА_5 обставин щодо ступеня участі останнього у надбанні (створенні) спірного нерухомого майна.

Відповідач та його представник не надали доказів на спростування висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Апеляційним судом роз'яснювалось про можливість надання належних та допустимих доказів, проведення судової експертизи (повторної або додаткової) для з'ясування обставин щодо вкладу ОСОБА_3 у придбання (виготовлення, спорудження) спірного нерухомого майна, від якого залежить розмір частки кожного співвласника, проте відповідач та його представник не скористались своїм правом.

Рішення суду першої інстанції в оскарженій частині ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 308 ЦПК України - підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя

Судді: