Ухвала суду № 57272633, 19.04.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/5770/15-к Суддя 1 інстанції Літвіненко Н. А.

Номер провадження 11-кп/774/288/К/16 Суддя-доповідач Пістун А.  О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія судів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області

у складі:

головуючого судді - Пістун А.О.,

суддів - Яценко Т.Л., Мажара С.Б.

секретар - Кузьміна Н.В.

розглянула 19 квітня 2016 року у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційні скарги прокурора, потерпілого ОСОБА_2, обвинуваченого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на вирок Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 лютого 2016 року, у кримінальному провадженні № 12015040230000517 відносно

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у м. Кривий Ріг, громадянина України, не одруженого, освіта середня, раніше не судимого, який працює слюсарем на станції Батуринська ВЧДР-2, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, якого визнано винним та засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права управління транспортними засобами строком на 3 роки.

Питання з речовими доказами та судовими витратами вирішені.

Учасники судового провадження:

прокурор - Троцик С.В.

обвинувачений - ОСОБА_3

захисник - ОСОБА_4

потерпілий - ОСОБА_2

В С Т А Н О В И Л А:

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду змінити, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. У мотивувальній частині вироку визнати обставину, яка відповідно до вимог п.2 ч. ст.66 КК України пом'якшує покарання - добровільне відшкодування обвинуваченим в ході судового розгляду завданого збитку. В резолютивній частині вироку зазначити про залишення запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання без змін до вступу вироку в законну силу.

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_2 просить вирок суду змінити та призначити ОСОБА_3 більш м'яке покарання на підставі ст..ст.75, 76 КК України, без позбавлення волі та без позбавлення права керувати транспортними засобами.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_3 просить вирок суду змінити та призначити йому покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді 3 років позбавлення, на підставі ст.75 КК України, звільнити його від відбування основного покарання з випробування строком на 1 рік.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 просить змінити вирок суду в частині призначеного обвинуваченому покарання, яке пом'якшити до 3 років позбавлення волі та звільнити ОСОБА_3 від його відбування на підставі ст.ст.75, 76 КК України з іспитовим строком в 1 рік.

Вироком Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 лютого 2016 рокуОСОБА_3 було визнано винним та засуджено за обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за наступних обставин.

Так, обвинувачений ОСОБА_3, 26 вересня 2015 року приблизно о 12 год.35 хв., керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ 210994-20», реєстраційний номер НОМЕР_1, який на підставі свідоцтва про реєстрацію належить ОСОБА_5, слідував у середньому ряду проїзної частини дороги пр. Металургів з боку вул. Косіора в напрямку вул. Орджонікідзе в Дзержинському районі м. Кривого Рогу. При цьому водій ОСОБА_3, діючі зі злочинною самовпевненістю, рухався на керованому ним автомобілі зі швидкістю не менш ніж 76,4 км/год, чим порушив правила безпеки дорожнього руху в частині п.п. 1.5., 2.3. д), 12.4. та 12.9. б) Правил дорожнього руху України, згідно яких:

- «1.5. Дії ... учасників дорожнього руху ... не повинні створювати

небезпеку ... для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати

матеріальних збитків»;

- «2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:

...д)не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху»;

- «12.4. У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 60 км/год »;

- «12.9. Водієві забороняється: ... б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4... »;

В цей час, попереду ліворуч по ходу руху автомобіля «ВАЗ 210994-20», реєстраційний номер НОМЕР_1, на лінії розмітки 1.3. Правил дорожнього рухуУкраїни стояв пішохід ОСОБА_6, який, не дивлячись у бік вказаного автомобіля, почав перетинати проїзну частину зліва направо по ходу руху автомобіля, наближаючись до смуги його руху.

Водій ОСОБА_3, виявивши, що пішохід ОСОБА_6 розпочав рух в напрямку смуги руху автомобіля «ВАЗ 210994-20», реєстраційний номер НОМЕР_1, повинен був розцінювати дії пішохода як небезпеку для руху, та зменшити швидкість аж до повної зупинки, але проявив неуважність до дорожньої обстановки та не зменшуючи швидкість продовжував слідувати у небезпечному напрямку, чим порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме вимоги п.п. 2.3. б), 12.3, 1.10. Правил дорожнього руху України, згідно яких:

- «2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:

... б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, ...»;

- «12.3. У разі виникнення небезпеки для руху..., яку водій об'єктивно ss=rvts21>спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу ...»;

- «10.1. Небезпека для руху - зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об'єкту, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її)..., яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися...».

В даній дорожній обстановці водій ОСОБА_3 шляхом своєчасного застосування гальмування з моменту виявлення початку руху пішохода ОСОБА_6 мав об'єктивну можливість уникнути наїзду на нього, однак, внаслідок порушення вказаних правил безпеки дорожнього руху, водій ОСОБА_3 із запізненням застосував гальмування та крім того, безпідставний відворот праворуч.

В процесі гальмування автомобіль «ВАЗ 210994-20», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3 виїхав у праву смугу руху проїзної частини дороги пр. Металургів в Дзержинському районі м. Кривого Рогу та поблизу від електроопори №119 контактував з пішоходом ОСОБА_6

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 травмований та під час стаціонарного лікування помер.

Згідно висновку судово-медичної експертизи №2007Д від 20.11.2015 потерпілому ОСОБА_6 спричинені наступні тілесні ушкодження: сполучена травма голови, тулуба кінцівок; закрита черепно-мозкова травма -епідуральний та субдуральний крововиливи, перелом кісток склепіння та основи черепа ліворуч, крововиливи під оболонки та в речовину мозку, переломи ребер ліворуч; перелом лівої ключиці, забій правої нирки, розрив лівої легені, тромбоз дрібних гілок легеневої артерії, перелом правої плечової кістки; осколковий перелом кісток правої гомілки.

Вказані тілесні ушкодження за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, тазнаходяться у причинному зв'язку із настанням смерті ОСОБА_6

Згідно висновку автотехнічної експертизи №58/27-208 від 06.11.2015 в діях водія ОСОБА_3 по керуванню автомобілем «ВАЗ 210994-20» реєстраційнийномер НОМЕР_1 вбачаються невідповідності вимогам п.12.3. Правил дорожнього руху України, які знаходяться в причинному зв'язку з наїздом на пішохода ОСОБА_6

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначає про те, що обвинувачений ОСОБА_3 в ході судового розгляду добровільно відшкодував потерпілому завдані збитки, однак суд не визнав зазначену обставину у якості пом'якшуючої, відповідно до ст. 66 КК України. Крім того, судом, в порушення вимог ст..374 КПК України, при ухваленні вироку, не вирішено питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги потерпілий зазначає про те, що після ДТП обвинувачений не зник з місця події, поставився з всією відповідальністю до події, що сталася, в повному обсязі відшкодував моральну шкоду потерпілому, визнав вину та щиро розкаявся. При цьому, ОСОБА_3 є молодою людиною, раніше не судимий, працевлаштований, відчуває постійні душевні хвилювання щодо скоєного та втрати брата ОСОБА_6, через військові дії в Україні. З огляду на наведені обставини, потерпілий вважає вирок суду відносно ОСОБА_3 занадто жорстким та просить призначити обвинуваченому більш м'яке покарання.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_3 вказує на надмірну суворість вироку суду відносно нього. На думку обвинуваченого, суд першої інстанції при обранні йому міри покарання не дав належної оцінки ряду його пом'якшуючих обставин. Так, ОСОБА_3 вину у скоєному визнав у повному обсязі, щиро розкаявся, в повному обсязі відшкодував матеріальну та моральну шкоду потерпілому, з огляду на що останній не має до обвинуваченого жодних претензій та просив не позбавляти ОСОБА_3 волі. Крім того, обвинувачений має постійне місце роботи, за яким характеризується позитивно, та хворих батьків, котрі потребують його підтримки. В 2014 році під час АТО загинув брат обвинуваченого. З самого початку досудового розслідування обвинувачений не ухилявся від проведення слідчих дій та співпрацював зі слідством. Прокурор у судовому засіданні просив призначити ОСОБА_3 покарання із застосуванням вимог ст..75 КК України.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 вказує на несправедливість призначеного ОСОБА_3 покарання з огляду на його суворість. Так, ОСОБА_3 вину визнав в повному обсязі, щиро розкаявся, відшкодував матеріальну та моральну шкоду потерпілому, який претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не має, просив призначити ОСОБА_3 покарання, не пов'язане з позбавленням волі. З самого початку досудового розслідування галамага В.С. співпрацював зі слідством, має позитивні характеристики за місцем роботи та навчання, раніше не судимий, має хворих батьків та сам хворіє на хронічний пієлонефрит. Під час виконання військового обов'язку, під час проведення операції АТО, загинув брат обвинуваченого. Трудовий колекти за місцем роботи ОСОБА_3 готовий взяти його на поруки. Захисник також просить врахувати те, що ОСОБА_3 є зовсім юною особою та вчинив злочин, який характеризується необережною формою вини.

В судовому засіданні, при апеляційному розгляді, прокурор підтримав апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні та просив її задовольнити в повному обсязі, також просив задовольнити апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_2, обвинуваченого ОСОБА_3 і його захисника ОСОБА_4, та призначити ОСОБА_3 покарання із застосуванням вимог ст..ст.75, 76 КК України.

Під час апеляційного розгляду кримінального провадження, потерпілий ОСОБА_2 просив задовольнити його апеляційну скаргу та апеляційні скарги сторони захисту, призначивши ОСОБА_3 покарання, не пов'язане з позбавленням волі, заперечував проти доводів апеляційної скарги прокурора.

Під час апеляційного розгляду, обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник ОСОБА_4, кожен окремо, наполягали на призначенні обвинуваченому покарання, яке не пов'язане з позбавленням волі, проти доводів апеляційної скарги прокурора не заперечували.

Відповідно до ст. 402 КПК України, заперечення на апеляційну скаргу сторонами судового провадження надані не були.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Дніпропетровської області, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у апеляційих скаргах доводи, зіставивши їх з наявними матеріалами, прослухавши технічний запис судового засідання в межах підготовки провадження до розгляду, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_2 підлягають задоволенню, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_4, в інтересах ОСОБА_3, підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності з вимогами ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається з вироку суду, судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 було здійснено на підставі положень ч.3 ст.349 КПК України.

При цьому, суд першої інстанції дотримався вимог норм ч.3 ст.349 КПК України, допитав обвинуваченого та потерпілого, і за згодою всіх учасників процесу визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оскаржувались, у тому числі і тих фактичних обставин, які зазначені в обвинувальному акті.

На підставі викладеного, колегія суддів, відповідно до ст. 404 ч.1 КПК України, не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального провадження, які не оскаржувались і стосовно яких, відповідно до вимог ст.349 ч.1 КПК України докази не досліджувались.

Що ж стосується доводів апеляційних скарг потерпілого, обвинуваченого та його захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_3 покарання тяжкості злочину та особі винного внаслідок суворості, то колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_3 покарання є надто суворим, а виправлення останнього можливе без ізоляції від суспільства, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Відповідно до п.п. 20, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року " Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Як вбачається із матеріалів провадження, ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю, щиро розкаявся, має позитивні характеристики та молодий вік, вперше притягується до кримінальної відповідальності, керував автомобілем у тверезому стані, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, працює. При цьому обставин, що обтяжують покарання, судом першої та апеляційної інстанції не встановлено.

Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_3 в повному обсязі добровільно відшкодував заподіяні злочином збитки потерпілому (т.2 а.кп.23), проте судом цього взагалі не було враховано при призначенні покарання обвинуваченому. На думку колегії суддів, зазначена обставина має бути визнана у якості пом'якшуючої покарання обвинуваченого обставини, відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.66 КК України, як про це слушно зазначає в апеляційній скарзі прокурор.

Також, суттєве значення при вирішенні питання щодо призначення покарання обвинуваченому має думка потерпілого, який наполягав на призначенні обвинуваченому не пов'язаного з позбавленням волі покарання, ніяких претензій, в тому числі матеріального характеру до обвинуваченого не мав. Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному суді, потерпілий підтвердив свою позицію в суді першої інстанції та просив не позбавляти ОСОБА_3 волі, враховуючи його молодий вік, щире каяття, позитивні характеристики.

Колегія суддів також враховує позицію прокурора в суді першої інстанції та при розгляді справи в апеляційному суді, а саме те, що прокурор просив призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, не пов'язане з позбавленням волі, із застосуванням вимог ст..ст.75, 76 КК України.

Колегія суддів враховує і те, що вчинений ОСОБА_3 злочин за формою вини є необережним, а пішохід ОСОБА_6 переходив дорогу в невстановленому для цього місці, чим також допустив порушення правил дорожнього руху.

У відповідності до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року (з послідуючими змінами), з урахуванням ступеня тяжкості злочину, даних про особу підсудного судам належить обговорювати питання про призначення менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочин, щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки.

На підставі наведеного, колегія суддів, враховуючи конкретні обставини провадження, обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 злочину, дані про особу обвинуваченого, його молодий вік, притягнення до кримінальної відповідальності вперше, поведінку після вчинення правопорушення, добровільне відшкодування заподіяної шкоди в повному обсязі, думку потерпілого, вчинення злочину з необережності, вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_3, попередження нових кримінальних правопорушень можливо досягти без ізоляції від суспільства, а тому він підлягає звільненню, на підставі ст.75 КК України, від відбування основного покарання у виді 5 років позбавлення волі, з випробуванням, проте в умовах належного контролю за його поведінкою, з покладенням передбачених ст.76 КК України обов'язків.

При цьому, колегія суддів, з огляду на обставини кримінального правопорушення, та його наслідки, не вбачає підстав для зменшення розміру основного покарання, призначеного ОСОБА_3 до 3 років, а додаткового до 1 року, як про це просять в апеляційних скаргах обвинувачений та його захисник, та вважає такі їх вимоги безпідставними.

На думку колегії суддів, заслуговують уваги доводи апеляційної скарги прокурора про порушення судом першої інстанції вимог п.2 ч.2 ст.374 КПК України, якою встановлено вимогу щодо зазначення в резолютивній частині вироку, у разі визнання особи винною, рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

З матеріалів провадження вбачається, що ухвалою суду від 26.11.2015 року, до ОСОБА_3 було застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання (т.1 а.кп.155-156), який до моменту ухвалення вироку відносно нього скасовано не було. А тому, питання відносно запобіжного заходу ОСОБА_3, суд мав вирішити при ухваленні вироку, про що зазначити в резолютивній його частині.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_2 - задовольнити, а апеляційні сарги обвинуваченого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_4, в інтересах ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Вирок Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 лютого 2016 року відносно ОСОБА_3 - змінити.

Визнанати добровільне відшкодування завданих збитків, у якості пом'якшуючої покарання обвинуваченого обставини, відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.66 КК України

Вважати ОСОБА_3 засудженим за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання з випробуванням строком на 3 (три) роки.

Відповідно до п.п.2,3 ч.1 ст.76 КК України, покласти на ОСОБА_3 обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В силу ст.77 КК України, додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки, підлягає реальному виконанню.

В резолютивній частині вироку зазначити про залишення запобіжного заходу ОСОБА_3 у вигляді особистого зобов'язання, до вступу вироку в закону силу.

В решті вирок суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення.

На судові рішення першої та апеляційної інстанцій може бути подана касаційна скарга до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді апеляційного суду

Дніпропетровської області

Пістун А.О. Яценко Т.Л. Мажара С.Б.