Ухвала суду № 57270075, 18.04.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2016 р. Справа № 876/385/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді Сапіги В.П.

суддів: Левицької Н.Г., Обрізка І.М.

за участі секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 року у справі за позовом приватного підприємства «Діал Маркет 2» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Діал Маркет 2» звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення від 02.12.2011 року за №0003122321.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем під час перевірки не досліджувались і не оцінювались первинні бухгалтерські документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 року адміністративний позов задоволено, оскільки суд погодився з доводами позивача.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому відсутні правові підстави вважати, що податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість, прийняте правомірно та у відповідності до норм чинного законодавства.

Судом першої інстанції, у відповідності до ст.55 КАС України, допущено заміну відповідача на його правонаступника ДПІ у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, за результатами документальної виїзної позапланової перевірки ПП «Діал-Маркет 2» з питань достовірності нарахування податку на додану вартість за січень, лютий 2011 року при здійсненні взаєморозрахунків з ПП «МКМ-Сервіс», ДПІ у Сихівському районі м.Львова складено акт за №4218/23-209/30650355 від 14.11.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення підприємством п.14.1.181, ст.14, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.4, п.201.7 ст.201 ПК України внаслідок чого встановлено заниження сплати податку на додану вартість до бюджету в сумі 59825 грн.

19.09.2011 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення за №5717621721/1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі в розмірі 59826 грн. 00 коп., в тому числі, за основним платежем 59825 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1 грн.

При проведенні перевірки контролюючий орган виходив з того, що згідно з даних податкової звітності та інформації з інших джерел, які свідчать про відсутність у ПП «МКМ-Сервіс» власних виробничих, складських, торгових приміщень, устаткування, транспортних засобів та інших основних засобів, відсутність достатньої кількості штатних працівників на підприємстві, можна стверджувати, що операції з реалізації мали не реальний характер, товар не придбавався, не перевозився та не зберігався; роботи (послуги) не виконувались.

Тому відповідач вважає, що в діяльності ПП «МКМ-Сервіс» вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту та які не мають реального характеру.

Відповідно до п. 14.1.181 ПКУ, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Як передбачено п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ПКУ, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. ПКУ передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з наведеними нормами правомірність віднесення позивачем вказаних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за вказані податкові періоди підтверджує його право на бюджетне відшкодування цього податку.

Також аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Одночасно колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що також необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг).

При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомленнь-рішеннь) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Разом з тим, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит та формування валових витрат не можна вважати законним.

У той же час відповідно до пункту 85.9 статті 85 Податкового кодексу України у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів. Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу.

Судом першої інстанції встановлено, що між ПП «Діал-Маркет 2» (покупець) та ПП «МКМ-Сервіс» (постачальник) 05.01.2011 року було укладено договір відповідно до якого останнім було реалізовано товари (хомути, трубопроводи та рукави) на загальну суму 358949,64 грн, в тому числі податок на додану вартість 59824,94 грн.

Як вбачається з акта перевірки за №4218/23-209/30650355 від 14.11.2011 року, в підтвердження виконання наведеного договору позивачем надано відповідні податкові та видаткові накладні.

При цьому, наявність вищенаведеного договору, податкових та видаткових накладних не заперечується сторонами, однак такі відсутні в матеріалах справи відповідно до протоколу виїмки УПМ ДПА у Львівській області від 19.12.2011 року.

Доказами здійснення оплати за поставку отриманого товару є наявні в матеріалах справи платіжні доручення.

Також, в підтвердження обставин використання придбаного товару у своїй господарській діяльності позивачем надано договори поставки, укладені з ТзОВ «Церсаніт Інвест», ТзОВ «Фруктовий світ», ТзОВ «Європейські вентиляційні системи», ВАТ «НВАТ ВНДІкомпресормаш», ТОВ «Новост», ТзОВ «ІДМ-Славутич», ТзОВ «Нева», ПП «Кортеж», ПП «Пегас Україна», ЗАТ «Котовська меблева фабрика», TзOB «АВС 2000», ЗАТ «Солід», ТзОВ «Ембавуд Україна»,TOB «АВК-Пром», ТзОВ «Мебель-Сервіс», ТзОВ «Ру-Компані», Кузьменецький цегляний завод, ТзОВ «Азовтранскомплект», ТзОВ «Укрфлекс», ОСОБА_9., СУБП у формі ТзОВ «Укртехносинтез», ТзОВ «Голдентрейд», ОСОБА_3, ТзОВ «ДПА», ТзОВ «НТЦ «Екотехніка»», ТзОВ «Гал-ТВС», ТзОВ «Континент-Нафто-Трейд», ОСОБА_4, ТзОВ «Завод універсальних машин», СПД ОСОБА_5, СПД ОСОБА_6, ТОВ «Дніпро Ком», ТзОВ «Макс-авто-ЛТД», ЗАТ «Дніпровуд», ТзОВ «Лариса», ОСОБА_7, ТзОВ «Скіф», ТзОВ «Олмон», ТзОВ «Черкасиелеватормаш», ТзОВ «МВМ-Київ», ТзОВ «L-мастер», ТзОВ «Інтехліс», ДП СКБ «Оризон ВАТ «Родон»», ТОВ НТЦ «Екотехніка», ГІГІ «Львівтрейдсервіс», ВГО ФСТРІ «ОМІС», ТзОВ «Вороновицькі пилорами», ЗАТ Укртехнопромснаб», ДП «Ламелла», ПП «Хімтекс-Д».

Позивачем долучено до матеріалів справи податкові накладі, виписані на виконання вищенаведених договорів поставок.

В той же час, контролюючий орган вважає, що перевіркою не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Дані обставини ґрунтуються на висновках акта перевірки ДПІ у Галицькому районі м.Львова від 23.06.2011 року за №1649/23-209/35383180 «Про результати позапланової виїзної перевірки ПП «МКМ-Сервіс» з питань правильності обчислення і своєчасності сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету за період з 01.04.2008 року по 16.06.2011 року, оцінка якому надається судом поряд з іншими доказами.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги як доказ у справі даний акт, оскільки цей документ не підтверджує та не спростовує реальності господарських операцій, а лише констатує факт відсутності ПП «МКМ-Сервіс» за юридичною (фактичною) адресою та проведено аналіз його господарської діяльності саме на підставі наявної в контролюючого органу інформації.

Вироком Галицького районного суду м.Львова від 17.04.2013 року встановлено обставини, які в силу положень ст.72 КАС України не доказуються, та свідчать про те, що ПП «МКМ-Сервіс» було зареєстровано в установленому законом порядку, знаходилось за юридичною адресою та здійснювало реальну господарську діяльність.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ПП «МКМ-Сервіс».

Таким чином на момент здійснення господарських операцій з позивачем ПП «МКМ-Сервіс» було зареєстровано у встановленому порядку, не було виключено з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстровано платником податку на додану вартість, здійснювало господарську діяльність відповідно до законодавства.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання позивачем зазначених вище товарів від ПП «МКМ-Сервіс», підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цим контрагентом за період, що перевірявся.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що змінами, внесеними до статті 228 ЦК Законом України від 02 грудня 2010 року № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», встановлено два окремі види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними, та ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними, недійсність яких прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інші заінтересовані особи можуть заперечувати їх дійсність в судовому порядку на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України).

Таким чином, у новій редакції статті 228 ЦК передбачено, що правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, може бути визнаний недійсним судом. Також законодавець визначив наслідки визнання такого правочину недійсним.

Відтак, враховуючи наведені норми права, а також позицію Верховного Суду України, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки договірні стосунки позивача з контрагентом мали місце в 2011 році, то в дію вступила норма ст. 228 ЦК України в новій редакції де зазначено, що у разі спірності договору як такий що не виконувався слід доводити окремо в суді. Податковий орган цим не скористався.

Вказана позиція не суперечить висновку Верховного Суду України викладеному в судовому рішенні від 18.11.2014 року, відповідно до якого, застосування наслідків недійсного правочину, які були укладені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачених частиною третьою ст. 228 ЦК України, мають застосовуватися до правочинів, недійсність яких встановлюється судом.

На підставі досліджених доказів та обставин справи необхідно погодитись з висновком суду першої інстанції, що укладений позивачем правочин з ПП «МКМ-Сервіс» є дійсним, виконаним сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ніким не оскаржений, та у судовому порядку не визнаний недійсними.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в спосіб, визначений ст.162 КАС України, оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, та не довів правомірність прийнятих рішень.

Одночасно необхідно звернути на те, що ухвалою суду від 15.01.2016 року відстрочено сплату судового збору в сумі 1316,15 грн Державній податковій інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Державної фіскальної служби в Львівській області за подачу апеляційної скарги на постанову суду до ухвалення судового рішення у даній справі.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Частиною першою ст. 94 КАС України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін та стягнути з відповідача судовий збір за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби в Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 року у справі №2а-3910/12/1370 - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби в Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 1316 (однієї тисячі триста шістнадцять) грн. 15 коп. за подання апеляційної скарги на рахунок: отримувач коштів - УДКСУ у Галицькому районі м. Львова, код отримувача за ЄДРПОУ) - 38007573, банк отримувача - ГУДКСУ у Львівській області, код банку отримувача (МФО) - 825014, рахунок отримувача - 31219206781004, код класифікації доходів бюджету - 22030001, призначення платежу - судовий збір за подання апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.П. Сапіга

Судді Н.Г. Левицька

І.М. Обрізко

Повний текст виготовлено 20.04.2016р.