Ухвала суду № 57268002, 19.04.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У.№ 333/2432/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Тучков С.С.

Провадження № 22-ц/778/812/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2016 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого, суддіОСОБА_2суддів:ОСОБА_3 ОСОБА_1секретарОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2015 року у справі за позовом Міського комунального підприємства «Основаніє» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором сервітуту,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2014 року МКП «Основаніє» звернулося до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що між Міським комунальним підприємством «Основаніє» та ОСОБА_5 був укладений договір сервітуту №18-05/39 від 11.04.2012 року про розміщення плакатів в кабінах ліфтів. Відповідно до п.п.6.2, 6.3 умов зазначеного вище договору ОСОБА_5 зобов'язався сплачувати грошову суму, у строк до 15 числа кожного місяця, яка розраховується по формулі: сума = 63,00 х Л, де Л дорівнює сумі всіх існуючих плакатів (ліфтів обладнаних плакатами) на розрахунковий рахунок Міського комунального підприємства «Основаніє». Згідно з додатком до вказаного договору від 11.04.2012 року, кількість ліфтів, обладнаних плакатами, для проведення розрахунку згідно п.6.2 договору дорівнює 100. Однак, відповідач не виконав свої зобов'язання зі сплати вартості наданих послуг у листопаді, грудні 2012 року і січні, лютому, березні, квітні 2013 року на загальну суму 33300,00 гривень. 30.04.2013 року з метою досудового врегулювання спору на адресу ОСОБА_5 було надіслане повідомлення про необхідність здійснити погашення боргу.

30.04.2013 року на адресу позивача надійшла відповідь відповідача про визнання боргу та його сплату у термін до 01.09.2013 року. Проте погашення заборгованості відповідачем так і не було виконано. Вдруге відповідачу 06.03.2014 року в порядку ст.50-1 ЦК України була надіслана заява про визнання грошових вимог кредитора на суму 33300 гривень., однак ніякої відповіді відповідач не отримав.

Уточнивши позовні вимоги та посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором сервітуту №18-05/39 від 11.04.2012 року у сумі 33300,00 гривень, 3% річних за період з 01.05.2013 року по 01.09.2015 року, що складає 2334,64 гривень, та інфляційні витрати в сумі 24841,80 гривень.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2015 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Міського комунального підприємства «Основаніє» заборгованість за договором сервітуту №18-05/39 від 11.04.2012 року у сумі 33300 гривень 00 копійок, три відсотка річних у розмірі 2334 гривень 64 копійки, суму втрат внаслідок інфляційних процесів у розмірі 24841 гривню 80 копійок, а разом 58476 гривень 44 копійок. Стягнути з ОСОБА_5 на користь Міського комунального підприємства «Основаніє» витрати по сплаті судового збору у розмірі 243 гривні 60 копійок. Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі 341 гривню 16 копійок.

Не погоджуючись з рішенням районного суду ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що 11.04.2012 року між Комунальним підприємством «Виробниче ремонтно-експлуатаційне обєднання №2», правонаступником якого є Міське комунальне підприємство «Основаніє» ОСОБА_5 був укладений договір сервітуту №18-05/39, відповідно до якого підприємство надало замовнику право на встановлення та розміщення плакатів в кабінках ліфтів в будинках (в кількості згідно додатку, що є невідємною частиною договору), а замовник зобовязався здійснювати плату за надане підприємством право на умовах, що зазначені в договорі (а.с.6-7).

Не дивлячись на те, що стороною в договорі було зазначено фізична особа підприємець ОСОБА_5, однак як встановлено, на час укладення договору останній не був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, така реєстрація відбулась вже після укладення договору 12.04.2012 року (а.с. 10), окрім цього вказана реєстрація припинялась в ході розгляду справи.

Таким чином під час укладення договору ОСОБА_5 діяв як фізична особа.

Відповідно до п.п.3.2, 6.1, 6.2, 6.3 договору сервітуту №18-05/39 від 11.04.2012 року, замовник зобовязався своєчасно та в повному обсязі сплачувати на р/р підприємства грошову суму, у строк до 15 числа кожного місяця, яка розраховується по формулі: вартість користування сервітутом з урахуванням ПДВ в місяць за один ліфт, що складає 63,00 гривні х Л, де Л дорівнює сумі всіх існуючих плакатів (ліфтів обладнаних плакатами).

На підставі п.7.1 договору сервітуту №18-05/39 від 11.04.2012 року строк дії договору встановлюється з моменту підписання до 31.12.2013 року.

Пунктом 7.3 договору сервітуту №18-05/39 від 11.04.2012 року передбачено, що припинення договору можливе лише за згодою сторін та у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Згідно з п.1.1 додатку №1 до договору сервітуту №18-05/39 від 11.04.2012 року, кількість ліфтів, обладнаних плакатами, для проведення розрахунку згідно п.6.2 договору дорівнює Л=100 (сто одиниць) (а.с.8).

Однак, в порушення п.п.6.2 договору сервітуту №18-05/39 від 11.04.2012 року ОСОБА_6 не виконав зобовязання зі сплати вартості наданих послуг у листопаді, грудні 2012 року і січні, лютому, березні, квітні 2013 року на загальну суму 33300,00 гривень (а.с.14).

30.04.2013 року з метою досудового врегулювання спору Міським комунальним підприємством «Основаніє» на адресу ОСОБА_6 було надіслане повідомлення про необхідність здійснити погашення боргу (а.с.15). 30.04.2013 року на адресу Міського комунального підприємства «Основаніє» від ОСОБА_5 надійшла відповідь про визнання боргу та його сплату у термін до 01.09.2013 року (а.с.18).

У звязку з несплатою відповідачем заборгованості, Міським комунальним підприємством «Основаніє» ОСОБА_5 в порядку ст.50-1 ЦК України була надіслана заява про визнання грошових вимог кредитора вих.№2955/05 від 03.03.2014 року на суму 33300,00 гривень (а.с.19-20, 28-30). Однак, ніякої відповіді на зазначену заяву Міське комунальне підприємство «Основаніє» не отримало.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_5 за договором сервітуту повинен сплатити за період листопад 2012 року квітень 2013 року за розміщення плакатів в кабінах ліфтів 33 300,00 гривень. Тому суд прийшов до вірного висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що вказаний договір є нікчемний оскільки порушує публічний порядок, та що згоду на укладення вказаного договору мали надати власники приватизованих квартир а також Запорізька міська рада є такими, що не відповідають діючому законодавству та не впливають на вірні висновки суду першої інстанції.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які являються обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Отже висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, та підстав для його скасування колегія судів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: