Рішення № 57267946, 14.04.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 317/1929/15Головуючий у 1-й інстанції Нікітін В.В.№22-ц/778/1121/16Суддя-доповідач ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Каракуші К.В., Стрелець Л.Г.

за участі секретаря Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дана» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 29 грудня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дана» (надалі ТОВ «Дана») до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Пахар» (надалі ТОВ «Пахар»), третя особа: Запорізька регіональна філія Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» (надалі - ЗРФ ДП «ЦДЗК») про визнання договору оренди землі недійсним та зобовязання укласти додаткову угоду

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Дана» звернулось до суду із вищезазначеним позовом, який у подальшому уточнило (т.с. 2 а.с. 32- 38) та в якому просило:

-визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 2322155300;02;004;0005, укладений між ТОВ «Пахара», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 №т 4/1 від 03.09.2013 року зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та скасувати його державну реєстрацію;

-визнати за ТОВ «Дана» (код ЄДРПОУ 30937303) право користування земельною ділянкою № 80 на умовах, викладених в договорі оренди земельної ділянки від 18.01.2008 року, зареєстрованому 10.07.2008 року за № 40826000157 в Запорізькому центрі ДЗК;

-визнати договір оренди землі площею 4,89 га від 18.01.2008 року, укладений між ТОВ «Дана» і ОСОБА_4 та зареєстрований у ЗРФ ЦДЗК 10.07.2008 року за № 040826000157, поновленим на строк до 10.07.2018 року;

- зобов'язати відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинити дії щодо укладання додаткової угоди про поновлення дії договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ «Дана», на строк до 10 липня 2018 року;

-судові витрати покласти на відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що 18 січня 2008 року між ТОВ «Дана» та ОСОБА_4Я був укладений договір оренди землі строком на 5 років з моменту його державної реєстрації.

Оскільки, вказаний договір сторін від 18.01.2008 року було зареєстровано у ЗРФ ЦДЗК 10 липня 2008 року, кінцевий строк його дії - 10 липня 2013 року.

У 2010 році орендодавець ОСОБА_4 померла. Оскільки спадщину за нею прийняли відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2, ТОВ «Дана» продовжувало належним чином виконувати свої зобов'язання за договором і виплачувало орендну плату відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які її приймали.

Після спливу строку дії договору оренди (10 липня 2013 р.), позивач продовжував відкрито та безперешкодно використовувати вищезазначену орендовану ділянку, сплачував ПДВ за 2013 рік від реалізації готової продукції, зібраної зі вказаної земельної ділянки.

Протягом місяця після закінчення строку дії договору (10 липня 2013 року) позивач не отримував від відповідачів будь-яких листів про відмову в його поновленні.

10 березня 2013 року ОСОБА_3 підписала з позивачем договір оренди 1/2 частини земельної ділянки, який не було зареєстровано через не оформлення ОСОБА_3 спадкових документів.

25 жовтня 2010 року ТОВ «Дана» направило на адресу відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 В.1. лист про продовження дії договору оренди землі з дорученням трьох примірників додаткової угоди.

Через те, що у позивача не збереглись фіскальні чеки до вказаного відправлення, його було направлено повторно 12 червня 2015 року.

До теперішнього часу відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не вчинили жодних дій для підписання вказаної додаткової угоди.

Також позивачу стало відомо про те, що між відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_2 з одного боку та відповідачем ТОВ «Пахар» з іншого було укладено договір оренди спірної земельної ділянки, який було зареєстровано. За актом приймання-передачі, при цьому, земельна ділянка відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не передавалась, отже не могла бути передана ними відповідачу ТОВ «Пахар».

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 29 грудня 2015 року (т.с. 2 а.с.139-146) вищезазначений позов ТОВ «Дана» у цій справі залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, сторони у цій справі подали апеляційні скарги.

Позивач ТОВ «Дана» у своїй апеляційній скарзі (т.с. 2 а.с. 152-160) просило рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволенні позову в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідачів.

Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі (т.с. 2 а.с.212-215) просили змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, а саме: зазначити дату закінчення строку дії договору оренди б/н від 18.01.2008 року на 18 січня 2013 року.

Сторони у цій справі подали апеляційному суду свої письмові заперечення на вищезазначені апеляційні скарги один одного (т.с. 2 а.с. 174-187, 237-238).

10 березня 2016 року розпочато розгляд цієї справи апеляційним судом, оголошено перерву.

У судове засідання 14 квітня 2016 року належним чином повідомлені про час та місце розгляду цієї справи (т.с. 2 а.с. 233, 235-236) відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та представник третьої особи не зявились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажною причину неявки всіх вищезазначених нез'явившихся осіб, які беруть участь у цій справі, та ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника позивача ТОВ «Дана» за довіреністю (т.с. 2 а.с. 161) ОСОБА_5, представника відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за довіреністю (т.с. 1 а.с. 179-180) ОСОБА_6, представника відповідача ТОВ «Пахар» за довіреністю (т.с. 2 а.с. 179) ОСОБА_7

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача ТОВ «Дана» не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідачів ОСОБА_8 і ОСОБА_3 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

Згідно із ст. 307 ч. 1 п. 3 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення.

Апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення і вони стосуються окремих його частин, зокрема у разі виправлення помилок суду першої інстанції щодо розміру суми, що підлягає стягненню, не змінюючи суть рішення і вони стосуються окремих його частин.

В силу вимог ст. 215 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

У мотивувальній частині рішення суду згідно зазначаються:

- встановлені судом обставин і визначені відповідно до них правовідносини;

- мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти;

- чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким;

- назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

Так, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що відмовляючи у задоволенні позову позивача ТОВ «Дана» у цій справі у повному обсязі, суд першої інстанції правильно керувався ст.ст. 10-11, 209, 212-215 ЦПК України та виходив із необґрунтованості та недоказаності позовних вимог позивача ТОВ «Дана» у цій справі, відсутності передбачених законом підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 4/1 від 03 вересня 2013 року, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та ТОВ «Пахар».

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК Українипередача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди земліце договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що 18 січня 2008 року між ТОВ «Дана» та ОСОБА_4 укладено договір оренди землі, який зареєстрований 10.07.2008 року у ЗРФ ЦДЗК за № 040826000157 (т.с. 1 а.с. 8-10).

За умовами договору ОСОБА_4 передала ТОВ «Дана» в оренду земельну ділянку площею 4,89 га, кадастровий № 2322155300:02:004:0005, яка розташована на території Балабинської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Договір оренди був укладений на 5 років.

Згідно із п. 8 договору оренди після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

П. 40 договору передбачалося, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи не є підставою для змін умов або розірвання договору.

11 вересня 2010 року ОСОБА_4 померла (т.с. 2 а.с. 217) спадок прийняли в рівних частках ОСОБА_2 та ОСОБА_3, отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом у нотаріуса по ? частині вищезазначеної земельної ділянки площею 4,89 га, кадастровий № 2322155300:02:004:0005, яка розташована на території Балабинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, кожна.

Відповідач ОСОБА_3 зареєструвала своє право власності на ? частку вказаної земельної ділянки 16 квітня 2013 року, про що свідчить копія державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 464476.

Після 11 вересня 2010 року ТОВ «Дана» продовжувало використовувати земельну ділянку і виконувати зобов'язання за договором оренди від 18 січня 2008 року, а ОСОБА_2, ОСОБА_3 приймали орендну плату за цим договором.

Стаття 33 Закону України«Про оренду землі»об'єднує два випадки пролонгації договору оренди.

Так, у частині першій статті 33 цього закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обовязки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Реалізація зазначеного переважного права на поновлення договору оренди можлива лише за умови дотримання встановлених цією нормою певної процедури і строків (частини 2-5 цієї статті).

Так, для застосування частини першої статті 33 Закону України«Про оренду землі»та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити наступні юридичні факти: орендар належно виконує свої обовязки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачена інша підстава поновлення договору оренди, а саме у тому разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Ураховуючи наведене, судом першої інстанції було правильно встановлено, що договір оренди землі площею 4,89 га від 18.01.2008 року, укладений між ТОВ «Дана» і ОСОБА_4 та зареєстрований у ЗРФ ЦДЗК 10.07.2008 року за №040826000157 (т.с. 1 а.сю 8-10), закінчився та що вказана у ст. 33 Закону України процедура щодо поновлення цього договору не була дотримана ТОВ «Дана», як орендарем, орендодавці до спливу терміну дії договору не були належним чином повідомлені про намір ТОВ «Дана» скористатись своїм переважним правом на поновлення договору оренди, проект додаткової угоди, як того вимагає закон і як передбачено договором оренди, позивач (ТОВ «Дана») не направляв, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Дана» про визнання за ТОВ «Дана» право користування спірною земельною ділянкою № 80 на умовах, викладених в договорі оренди земельної ділянки від 18.01.2008 року; визнання договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ «Дана», поновленим на строк до 10 липня 2018 року, оскільки ТОВ «Дана», як орендарем, не було дотримано вимог, передбачених ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Решта позовних вимог позивача ТОВ «Дана» (про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між ТОВ «Пахар» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 № 4/1 від 03.09.2013 року, скасування його державної реєстрації; зобовязання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 вчинити дії щодо укладення з ТОВ «Дана» додаткової угоди про поновлення дії договору оренди землі площею 4,89 га від 18.01.2008 року на строк до 10.07.2018 року) є похідними від первісних позовних вимог ТОВ «Дана» у цій справі (про визнання за ТОВ «Дана» право користування спірною земельною ділянкою № 80 на умовах, викладених в договорі оренди земельної ділянки від 18.01.2008 року; визнання договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ «Дана», поновленим на строк до 10 липня 2018 року).

Звідси, у разі відмови судом першої інстанції оскаржуємим рішенням у задоволенні первісних позовних вимог, похідні від них також не підлягали задоволенню.

Однак, суд першої інстанції при визначенні дати закінчення (припинення) договору оренди землі площею 4,89 га від 18.01.2008 року, укладеного між ТОВ «Дана» і ОСОБА_4 та зареєстрованого у ЗРФ ЦДЗК 10.07.2008 року за № 040826000157, допустився помилки, не звернувши належної уваги на:

- правову позицію Верховного Суду України від 06 березня 2013 року, викладену у постанові у справі №6-5 цс13, за змістом якої: «державна реєстрація договору оренди земельної ділянки у період визначеного сторонами строку дії договору забезпечує правомірне, договірне використання орендарем орендованої земельної ділянки відповідно до норм Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» та Закону України від 11 лютого 2010 року №1878-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» незалежно від дати проведення такої реєстрації», яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для застосування всіма загальними судами,

- та на обставини, встановлені рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 12 березня 2015 року (т.с. 2 а.с. 220-222) в іншій цивільній справі ЄУН 317/1655/14ц за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ТОВ «Дана», треті особи: ТОВ «Пахар», Головне державне земельне агентство про розірвання договору оренди землі, яке набрало законної сили 05 листопада 2015 року (т.с. 2 а.с. 223-228), а саме: що договір оренди землі площею 4,89 га від 18.01.2008 року, укладений між ТОВ «Дана» і ОСОБА_4 та зареєстрований у ЗРФ ЦДЗК 10.07.2008 року за № 040826000157, припинив свою дію 18 січня 2013 року, та які не підлягають доказуванню в силу вимог ст. 61 ч. 3 ЦПК України у цій справі.

Оскільки, моментом укладення договору є момент, коли сторони, маючи власне волевиявлення на укладення правочину, досягли згоди з усіх істотних умов та скріпили такий правочин своїми підписами, то строк його дії обчислюється саме з цього моменту моменту укладення договору, а не моменту його державної реєстрації, так як момент державної реєстрації договору оренди землі є моментом, коли у орендаря виникає право на оренди земельної ділянки та жодним чином не пов'язаний з моментом укладення договору сторонами.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

Доводи ТОВ «Дана», як особи, яка подала апеляційну скаргу, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача, висловлену ним в його позові у цій справі та яку воно та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

При вищевикладених обставинах, доводи ОСОБА_2 і ОСОБА_3, як осіб, які подали апеляційну скаргу у цій справі, ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи; рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 29 грудня 2015 року у цій справі слід змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову позивача у цій справі; в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Питання в порядку ст. 88 ЦПК України про розподіл понесених сторонами судових витрат у вигляді судового збору при подачі вищезазначеного позову до суду судом першої інстанції оскаржуємим рішенням суду не вирішувалось, тому апеляційним судом не переглядалось, та може бути вирішено у подальшому судом першої інстанції в порядку ст. 220 ЦПК України за ініціативою суду, або за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, в силу вимог ст. 88 ч. ч. 1, 5 ЦПК України у разі відмови ТОВ «Дана» у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останнє, як позивач, не має права на компенсацію за рахунок відповідачів у цій справі понесених ним при подачі цієї скарги до апеляційного суду судових витрат у вигляді судового збору (оригінал платіжного доручення на суму 1515,80 грн. т.с. 2 а.с. 151).

Керуючись ст.ст. 303, 307- 309, 316 - 317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дана» відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 29 грудня 2015 року у цій справі змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову позивача у цій справі.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1 ОСОБА_9ОСОБА_10