Рішення № 57264329, 05.04.2016, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/27274/15-ц

Провадження №2/761/1771/2016

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05 квітня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Сіромашенко Н.В.,

при секретарі Мурга О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсним кредитного договору,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір від 23 листопада 2007 року № 0414/1107/45-006, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк».

В обґрунтування позову посилається на те, що 23 листопада 2007 року між ним та ПАТ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Альфа Банк", було підписано кредитний договір № 0414/1107/45-006. Зазначений Договір підписаний сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб.

Згідно умов кредитного Договору йому повинні були бути надані кредитні кошти у розмірі 69 365 доларів США строком погашення до 23.11.2019 року зі сплатою 12.50 % річних за користування кредитними коштами.

Також було укладено Договір іпотеки № 0414/1107/45-006-Z-1 від 23.11.2007 року.

Також між ОСОБА_3 та ПАТ "ТАС-Комерцбанк" було укладено договір поруки № 0414/1107/45-006-Р-1 від 23.11.2007 року, але з ним ніяких додаткових угод з приводу поруки підписано не було.

Однак вважає Кредитний договір недійсним, оскільки істотні умови договору не відповідають вимогам законодавства України та Інструкції про касові операції в банках України, а саме: так пунктом 3.1.3 Договору вказано, що для повернення кредитних коштів банк використовує рахунок № НОМЕР_1. Згідно заяви про видачу готівки № 1996413/0552 від 23.11.2007 року кредит було надано банком з рахунку № НОМЕР_2, який не є поточним рахунком Позичальника, адже відсутній договір про відкриття вище вказаного рахунку, таким чином це є порушенням законодавства України з надання кредиту з цього рахунку. Для повернення кредитних коштів банком використовуються рахунки № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4, які взагалі не передбачені умовами кредитного договору.

На підставі Банківської ліцензії та письмового Дозволу НБУ на здійснення валютних операцій банк має право видавати кредит готівковою іноземною валютою тільки з поточного рахунку клієнта (балансові рахунки 26..., «кошти клієнтів банку», згідно з "Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України", затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2004р. за №918/9517). тобто з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку відповідно до положень глави 72 ЦК України.

Поточними рахунками клієнта, згідно Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004р. за № 919/9518 є рахунки 2620, що призначені для обліку коштів клієнта.

Разом з тим банк для повернення суми кредиту Позичальником використовує рахунок № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 та інші, що взагалі суперечить діючому законодавству України.

Згідно Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004р. за № 919/9518 вище вказані рахунки не є поточними рахунками Позичальника.

Договорів на обслуговування рахунку НОМЕР_3, № НОМЕР_2 та рахунку № НОМЕР_4 між банком та ним - не укладалося, вказані рахунки, - не є рахунками клієнта.

Відтак банк не мав права на використання аналітичних внутрішньобанківських рахунків на приймання від фізичних осіб готівки іноземної валюти на рахунки, відмінні від поточного, оскільки це є грубим порушенням Генеральної ліцензії банку, Інструкції про касові операції в банках України та Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України.

Таким чином встановлено, що порядок надання та повернення кредитних коштів по кредитному договору суперечить встановленому чинним законодавством порядку повернення отриманих кредитів, порядку здійснення касових операцій з готівковою іноземною валютою, порядку відображення операцій з готівковою іноземною валютою в бухгалтерському обліку банку, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», положенням Генеральної ліцензії банку, що дозволяла йому проведення операцій з іноземною валютою, Декрету КМУ «Про валютне регулювання та валютний контроль», ст.162 КпАП.

Крім цього, спірний кредитний договір було підписано ним під впливом обману з блоку банку, оскільки узгоджені у договорі розміри відсоткової ставки за кредитом не відповідають фактично встановленим у договорі розмірам.

Відповідачем в супереч п. 2. ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.55, 56 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» та розділу 2 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року не було повідомлено у письмовій формі про кредитні умови та валютні ризики.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подав до суду письмові заперечення на позовну заяву, вважає вказаний позов необґрунтованим, незаконним та таким, що не підлягає задоволенню. При зверненні до суду з даним позовом позивачем пропущено строк позовної давності, в три роки, які він просить застосувати.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача дослідивши наявні матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі з наступних під став.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст.ст. 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 23 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Альфа Банк", було укладено кредитний договір № 0414/1107/45-006. Зазначений Договір підписаний сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб.

Відповідно до п. 1.1. Договору Банк надає Позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 69 365 доларів США на строк до 23 листопада 2019 року.

Згідно п. 1.3. Договору, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 12,50% річних за весь строк фактичного користування кредитом. Сторони за взаємною згодою, досягнутою при укладанні цього договору, встановили, що розмір визначеної у цьому пункті процентної ставки може змінюватись без укладення додаткового правочину до цього Договору у порядку встановленому п. 6.1., 8.4 цього договору.

Згідно п. 11.1 Договору визначено, що укладаючи Договір кредиту позичальник усвідомлює та підтверджує, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими.

Підписанням цього Договору Позичальник свідчить, що він до підписання цього договору ознайомився з усіма умовами, на яких АКБ «ТАС-Комерцбанк» здійснює кредитування фізичних осіб на цілі не пов'язані з підприємницькою діяльністю.

Укладаючи цей договір, позичальник свідчить, що під час укладання та виконання цього Договору Позичальник не знаходиться під впливом омани, обману,, насильства, погрози, зловмисної угоди абр збігу важких обставин

Відповідно до п. 11.11 Договору, сторони цього договору погодили, що з укладанням цього Договору сторони досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує-будь-яких умов, які на думку будь-якої з сторін можуть бути істотними та необхідними за змістом цього договору.

Так, відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.627 ЦК України та відповідно до ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, п.14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснює, що суди при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).

Положеннями ч.1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також, моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Разом з тими, однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст.57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки складений на замовлення ОСОБА_1, не впливає на сутність вирішення спору оскільки сторони Договору досягли згоди з усіх його істотних умов та отримали те, на що вони розрахували при укладенні договору, позивач був обізнаний про усі умови кредитування, що підтверджується п.п. 11.1, 11.11 та наявністю підпису позивача на кредитному договорі.

Крім цього, даний доказ не можна вважати належним, оскільки його оригінал відсутній в матеріалах справи та відсутні доказ того, що ТОВ «Аудиторська фірма «АУДИТІНФОРМСЕРВІС» може здійснювати аудиторську діяльність.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження, а позовні вимоги щодо визнання кредитного договору недійсними не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності правочину, передбачених ЦК України, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсним кредитного договору відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: