Рішення № 57261927, 19.04.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 551/1174/15-ц Номер провадження 22-ц/786/785/16Головуючий у 1-й інстанції Рябченко В. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Чічіля В.А.,

Суддів: Кузнєцової О.Ю., Мартєва С.Ю.,

за участю секретаря Шевченко І.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 02 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором про надання поворотної безготівкової фінансової допомоги,-

в с т а н о в и л а :

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Шишацького районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_3, прохаючи стягнути з відповідача на її користь грошові кошти за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 05 січня 2011 року в розмірі суми основної заборгованості 65000,00 грн., інфляційні втрати за період з 11.12.2012 року по 30.11.2015 року в розмірі 40430,00 грн., три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 5812,00 грн., а всього стягнути 111242,00 грн.

02 лютого 2016 року позивач надала до суду заяву про уточнення позовних вимог і остаточно прохала стягнути з відповідача на її користь грошові кошти за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 05 січня 2011 року в розмірі суми основної заборгованості 65000,00 грн., інфляційні втрати за період з 11.12.2012 року по 30.11.2015 року в розмірі 40430,00 грн., три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 5812,00 грн., а всього стягнути 111242,00 грн. Стягнення звернути на належний ОСОБА_3 автомобіль ЗАЗ TF 69 Y0 СПГ, державний номерний знак НОМЕР_1, 2012 року випуску. Стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви та судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Вказаний позов ОСОБА_2 обґрунтувала тим, що вона, як фізична особа, 05 січня 2011 року уклала договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги з відповідачем ОСОБА_3, як фізичною особою суб`єктом підприємницької діяльності, фінансова допомога становила 65000,00 гривень, яку вона надавала відповідачу на протязі року в готівковому виразі після 10 числа кожного місяця, про що був складений додаток № 1 до вказаного договору, в якому були зазначені числа, суми позики та поставлені підписи сторін про передачу та отримання коштів. Фінансова допомога надавалася відповідачу, згідно з умовами договору, на 12 місяців з дати видачі кінцевої частини допомоги, кінцева видача фінансової допомоги відбулася 10.12.2011 року, а отже, відповідач повинен був 10.12.2012 року повернути позичені кошти. Оскільки відповідач не повернув позичені кошти згідно з умовами договору від 05.01.2011 року, на неодноразові звернення з усними вимогами та на письмову вимогу, направлену 05 жовтня 2015 року, не реагує, вона вимушена звернутись до суду за захистом своїх порушених прав. З урахуванням того, що відповідач не має ніякого постійного офіційного доходу й ухвалою від 18.01.2016 року за її заявою було накладено арешт на належний відповідачу автомобіль ЗАЗ TF 69 Y0 СПГ, державні номерні знаки ВІ 4318 ВМ, 2012 року випуску, прохала стягнення звернути на належний відповідачу вищевказаний автомобіль.

Рішенням Шишацького районного суду м. Полтави від 02 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором про надання поворотної безготівкової фінансової допомоги - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 4500 гривень судових витрат. Скасовано заборону на відчуження легкового автомобіля ЗАЗ ТF 69 YO CGU, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2012 року випуску, легковий седан - В, кузов № НОМЕР_3, сірого кольору, зареєстрованого на ОСОБА_3 17.05.2012 року Миргородським ВРЕР УДАІ ГУМВС України в Полтавській області, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу САК 747030, накладену ухвалою Шишацького районного суду Полтавської області від 18 січня 2016 року.

В апеляційному порядку рішення місцевого суду оскаржено ОСОБА_2, яка посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, прохала його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу слід задовольнити частково.

Згідно з нормами ч.ч. 1,2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Виходячи з п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до норми ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з нормою ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язаання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до норми ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормою ст. 1046 ЦК України передбачено, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зоов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (сума позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до норми ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язанийй повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій самій кількості, того самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до норми ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідно до норм ч.ч. 1,2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що 05 січня 2011 року між фізичною особою ОСОБА_2 та фізичною особою-суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 було укладено договір про надання безвідсоткової фінансової допомоги. Предметом вказаного договору є те, що кредитор зобов`язується надати позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, а позичальник зобов`язується використати її для власної господарської діяльності і повернути у визначений договором строк (п. 1.1). Фінансова допомога надається у розмірі 65000,00 грн. для поновлення обігових коштів позичальника. Фінансова допомога надається грошовими коштами на протязі року у готівковому виразі після 10 числа кожного місяця. Видача коштів оформлюється підписами в додатку 1 до договору (п. 1.2). Оскільки між сторонами налагоджуються тісні взаємовигідні ділові стосунки, відсотки на фінансову допомогу, що надається за цим договором, не нараховуються (п.1.3). Фінансова допомога надається строком на дванадцять місяців з дати видачі кінцевої частини вказаної в договорі суми. Вказаний в даному пункті строк може бути продовжений за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього договору (п.1.5). По закінченні строку, вказаного в п. 1.4 цього договору, позичальник зобов`язується повернути фінансову допомогу в повному обсязі грошовими коштами в готівковому виразі. Повернення коштів може відбуватися частинами та оформлюється підписами в додатку 2 до договору. У відповідності до п. 2.1 договору, кредитор має право вимагати дострокового повернення фінансової допомоги у випадку ліквідації чи реорганізації позичальника. Згідно з п. 23 договору, позичальник зобов`язаний повернути фінансову допомогу в строки, що встановлені договором, повернути фінансову допомогу достроково, у випадку запланованої ліквідації або реорганізації. Договір набув чинності з моменту його підписання і є дійсним до моменту його остаточного виконання (п. 3.1). Згідно з п. 4.1 договору, за порушення умов даного договору чи вимог чинного законодавства, сторони несуть відповідальність, що передбачена чинним законодавством. Відповідно до п. 5.4, даний договір складено в двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із сторін.

Вказаний договір підписаний сторонами, підпис позичальника скріплений печаткою ФОП ОСОБА_3. Відповідач у судовому засіданні не заперечував факту підписання ним вказаного договору.

З додатку № 1 до договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 05 січня 2011 року вбачається, що 10.01.2011 року ОСОБА_3 одержав 5000 грн. фінансової допомоги, допомогу у вказаному розмірі він отримав і 10.02.2011 року, 10.03.2011 року відповідач отримав 5500 грн., надалі, щомісяця, з 10.04.2011 року по 10.12.2011 року, він також отримував по 5500 грн. фінансової допомоги (а.с. 8).

ОСОБА_2 до матеріалів справи долучено експертний висновок № 126 на підтвердження того, що підписи від імені ОСОБА_3 у графах «Одержав» в Додатку 1 до Договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 05 січня 2011 року про видачу фінансової допомоги, виконані саме ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проте, вказаний висновок колегією суддів не може бути розцінено як належний та допустимий доказ у розумінні ст.ст. 57-59 ЦПК України, адже вказане дослідження проведено у позасудовому порядку й судом експерта не було попереджено при кримінальну відповідальність за неналежне виконання вказаного дослідження.

Додаток № 2 до договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 05 січня 2011 року, про повернення фінансової допомоги, поданий позивачем, не заповнений та без будь-яких відміток (а.с. 9).

ОСОБА_2 зазначала, що вона неодноразово усно зверталась до відповідача із проханням повернути їй позичені за договором кошти, жодних доказів чого не надала, проте, 05 жовтня 2015 року позивач звернулась до відповідача із письмовою вимогою (а.с.10). Вказана вимога була отримана відповідачем за адресою місця реєстрації 09.10.2015 року (а.с. 11).

Позивачем до матеріалів справи також долучено розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за період з 11.12.2012 року по 30.11.2015 року. Індекс інфляції за вказаний період становить 40430,00 грн., 3% річних від простроченої суми становить 5812,00 грн. (а.с. 12).

У матеріалах справи також наявна копія книги обліку доходів і витрат, яку ведуть ФОП, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які проводять неналежну професійну діяльність № 2843 (а.с. 36-39).

05.12.2011 року ОСОБА_3 видана довіреність на ім`я ОСОБА_2, у тому числі з усіма необхідними повноваженнями у відповідних органах державної податкової служби (а.с. 40-41).

Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 03 грудня 2015 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3, встановлено факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 31 січня 2010 року по 05 жовтня 2014 року включно. Здійснено поділ майна, що було набуто сторонами за час спільного проживання (а.с. 42-46).

Згідно з довідкою, виданою Шишацьким відділенням ГУ ДФС у Полтавській області від 01.02.2016 року № 30/16-30-17-01-24, ОСОБА_3 перебував на обліку з 09.12.2009 року по 28.10.2010 року. В даний період працював на спрощеній системі оподаткування. Згідно поданої звітності платника єдиного податку обсяг виручки за 2010 рік становив 9000 грн. З 12.11.2010 року поновлено реєстрацію приватним підприємцем. Чистий дохід за 2010 рік становить -5305 грн., за 2011 рік чистий дохід 141,54 грн., за перший квартал 2012 року -219,60 грн. (а.с. 64).

Відмовляючи в задоволенні позову та констатуючи, що вказаний договір між сторонами фактично не було укладено, місцевий суд виходив з наданих відповідачем пояснень про те, що він проживав із позивачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу у 2010-2014 роках і мав у цей час із нею спільний бізнес, таксі «ВітОк». З початку в якості фізичної особи-підприємця був зареєстрований він, а з 2012 року позивачка. В період здійснення ним підприємницької діяльності, на підставі довіреності від 05.12.2011 року, ОСОБА_2 вела його справи як фізичної особи-підприємця з усіма необхідними для цього повноваженнями і з метою ухилення від сплати податків, вона запропонувала скласти фіктивний договір про надання поворотної безготівкової фінансової допомоги від 05.01.2011 року, який він в дійсності підписував, але ніяких коштів від ОСОБА_2 він не отримував і підписів про отримання коштів в додатку № 1 до договору не ставив. Суд також виходив з того, що позивачем до суду не надано жодних розписок чи інших письмових доказів про отримання відповідачем коштів від неї. При огляді додатку № 1 до договору, суд першої інстанції встановив, що цей додаток виготовлено на одному аркуші одночасно, дата та сума видачі фінансової допомоги розписана на 12 місяців 2011 року, при цьому дата одержання відповідачем вказаних сум не зазначена, а відповідач в судовому засіданні заперечував про отримання вказаних коштів та заперечував про те, що ставив підписи в додатку. Позивач не надала суду належних доказів про отримання відповідачем грошових коштів на виконання договору, в період здійснення відповідачем підприємницької діяльності позивач вела його справи як фізичної особи-підприємця, з усіма необхідними для цього повноваженнями, про що також свідчать записи в книзі обліку доходів і витрат ФОП ОСОБА_3,які зроблені особисто ОСОБА_2

Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія не може погодитися, виходячи з наступного.

Частиною першою ст.11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, на яких відповідно до ч.3 ст.10, ст.60 ЦПК України покладений обов'язок довести допустимими і належними доказами ті обставини, на які вони посилаються в обгрунтування чи заперечення позовних вимог.

Статтею 212 ЦПК України встановлено правила оцінки доказів судом, які, на думку. колегії суддів, судом першої інстанції виконані не належним чином.

Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з пояснень відповідача про те, що він ставив свій підпис лише на договорі про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 05 січня 2011 року, проте, не ставив своїх підписів у додатку № 1 до договору й метою укладення такого договору було ухилення від сплати податків. Проте, колегія суддів вважає неприпустимим обґрунтування рішення суду самими лише поясненнями сторони, так як жодними належними та допустимими доказами, у розумінні ст.ст. 57-59 ЦПК України, вказані пояснення не підтверджені.

Також суд першої інстанції вказав, що позивачем не надано будь-яких розписок чи інших письмових доказів про отримання відповідачем коштів від ОСОБА_2, а додаток № 1 до договору не містить дат отримання відповідачем вказаних сум. Проте, колегія суддів не може погодитись із вказаним висновком, так як у відповідності до норми ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики може бути представлено, окрім розписки, інший документ, який посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми. Колегія вважає, що таким документом, що наданий позивачем і є додаток № 1 до договору, який містить підписи сторін, зокрема і ОСОБА_3, що ним не спростовано. До того ж, у першому стовпчику додатку № 1 до договору, містяться дати отримання відповідачем частин позики (фінансової допомоги).

Ті обставини, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу та те, що відповідачем позивачу було видано довіреність на представлення його інтересів, у тому числі у податкових органах, у зв`язку із чим, вона виконувала записи в книзі обліку доходів і витрат ФОП ОСОБА_3, судом першої інстанції розцінено як докази того, що сторони при укладенні договору, мали умисел уникнути оподаткування. Проте, вказані обставини, навіть у їх сукупності, не свідчать про наявність у позивача та відповідача такого умислу. На підтвердження вказаної мети правочину, відповідачем жодних доказів не надано та у судовому засіданні не досліджено.

Висновки суду про те, що відповідач другого примірника договору не отримав, також ґрунтуються виключно на усних поясненнях ОСОБА_3 і жодними належними та допустимими доказами не підтверджені.

Заслуговують також на увагу доводи апелянта про те, що доручення на представлення його інтересів, ОСОБА_3 видав ОСОБА_2 лише 05 грудня 2011 року, тобто після того, як відповідач вже одержав 59500,00 грн. позики впродовж десяти місяців за період з 10.01.2011 року по 10.11.2011 року і залишилась ним не одержана лише остання частина позики у розмірі 5500 грн., яку він отримав через п`ять днів після видачі вказаного доручення (10.12.2011 року).

Колегія суддів вважає, що викладене свідчить про помилковість висновку суду першої інстанції щодо такої мети укладеного правочину, як ухилення від сплати податків.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність часткового задоволення позову, а саме: стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 05 січня 2011 року в розмірі суми основної заборгованості 65000,00 грн., індексу інфляції за період з 11.12.2012 року по 30.11.2015 року в розмірі 40430 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 5812 грн. (у відповідності до норми ст. 625 ЦК України), а всього стягнути кошти в загальному розмірі 111242 грн.

Проте, колегія суддів не вважає за необхідне звертати стягнення на належний ОСОБА_3 та арештований легковий автомобіль ЗАЗ TF 69 Y0 CGU, державний номерний знак НОМЕР_1, 2012 року випуску, адже попри те, що судом першої інстанції було накладено арешт на вказаний автомобіль та констатовано, що відповідач ніде не працює, позивачем не надано жодних доказів неможливості виконання рішення суду відповідачем і необхідності звернення стягнення на належний йому автомобіль. При неможливості виконання рішення суду, питання про звернення стягнення на належне відповідачу майно, може бути вирішено в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що судом першої інстанції, у порушення вимог п.п. 3,4 ст. 309 ЦПК України, рішення було ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а також висновки суду не відповідають обставинам справи.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення грошових коштів за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 05 січня 2011 року в розмірі суми основної заборгованості 65000,00 грн., індексу інфляції за період з 11.12.2012 року по 30.11.2015 року в розмірі 40430,00 гривень та 3% річних від простроченої суми в розмірі 5812,00 гривень, а всього стягнути кошти в загальному розмірі 111242,00 гривні і відмови лише в частині обраного позивачкою способу виконання судового рішення, скасуванню підлягає і рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 4500 гривень в порядку відшкодування судових витрат.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до норми ч. 1 ст. 88 ЦПК України.

Так, з відповідача підлягають стягненню наступні понесені позивачем судові витрати: судовий збір у розмірі 1112 грн. 42 коп. (а.с. 2); 1223 грн. 67 коп. судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції (а.с. 87).

Витрати, понесені позивачкою на проведення почеркознавчого експертного дослідження (висновок № 126) у сумі 5160 грн. 96 коп. відшкодуванню не підлягають, так як вказаний доказ не визнаний колегією суддів належним та допустимим й дослідження було замовлено позивачкою з власної ініціативи.

Відшкодування витрат ОСОБА_2 на надання їй правової допомоги до задоволення також не підлягає, так як на підтвердження їх розміру нею надано копію квитанції від 12 січня 2016 року на суму чотири тисячі гривень, тоді як на підтвердження вказаної обставини колегії суддів мав би бути наданий оригінал вказаної квитанції (а.с. 174).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п.п. 3,4, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 02 лютого 2016 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 111242,00 гривень скасувати.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 05 січня 2011 року в розмірі суми основної заборгованості 65000,00 грн., індексу інфляції за період з 11.12.2012 року по 30.11.2015 року в розмірі 40430,00 гривень та 3% річних від простроченої суми в розмірі 5812,00 гривень, а всього стягнути кошти в загальному розмірі 111242,00 гривні.

У решті рішення місцевого суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2336 гривень 09 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий у справі: ОСОБА_1

Судді: О.Ю. Кузнєцова

ОСОБА_4

З оригіналом згідно:

суддя В.А. Чічіль