Ухвала суду № 57258457, 14.04.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/23070/15 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дуденкові О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2015 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2015 року позовні вимоги задоволено: скасовано постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №06/16/4 від 16.09.15р. про накладення на позивача штрафу.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 12.08.2015 року Нацкомфінпослуг, на підставі розгляду скарг та документів до них, що надійшли до Нацкомфінпослуг від фізичних осіб, складено акт №06/16/04-А про правопорушення ТОВ «ЕкономКомфорт» законодавства про фінансові послуги. Відповідно до листа Нацкомфінпослуг №5142/16-8 від 19.08.15р. розгляд справи за вказаним актом був призначений на 16.09.15р. Розгляд відбувся за участю представника ТОВ «ЕкономКомфорт», яким були подані письмові пояснення із запереченнями щодо вказаних в акті правопорушень та документарні підтвердження до них.

В ході перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем законодавства у сфері фінансових послуг, а саме:

- вимоги частини 1 та частини 2 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в частині зобов'язання юридичної особи, яка має намір надавати фінансові послуги, звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг для включення її до державного реєстру фінансових установ, а у разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій;

- вимоги пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якою передбачено, що діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, які передбачають пряме, або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, (адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах) та може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

В подальшому, 16.09.2015р. відповідачем прийнято постанову №06/16/4 про накладення штрафу за правопорушення, вчинені на ринках фінансових послуг, згідно якої на позивача накладено штраф у розмірі 170000, 00грн.

Доводи апелянта полягають у тому, що діяльність позивача є фінансовою послугою з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах та потребує набуття статусу фінансової установи та отримання відповідної ліцензії.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач не надає жодних послуг, які б за визначенням п.5 ч. 1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» відносились до фінансових, а тому відповідно до чинного законодавства не потребує отримання ліцензії.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з умов договорів укладеними фізичними особами із ТОВ «ЕкономКомфорт», копії яких містяться в матеріалах справи, Адміністратор (позивач) за згодою учасника, зобов'язується за плату вчинити від імені та за рахунок учасника певні юридичні дії, спрямовані на придбання товару визначеного в Додатку № 1 до Договору.

Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року, який набрав чинності 23 серпня 2001 року, встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акту спеціальної дії та регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та надання фінансових послуг споживачам.

В Законі зазначено, що його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Як встановлено п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» , фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадах, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Матеріали справи свідчать про те, що від залучення платежів згідно договору про участь у програмі позивач прибутку не отримує, збереженням їх реальної вартості не займається і будь-яких послуг чи операцій з фінансовими активами за рахунок своїх клієнтів не здійснює. Тобто, в діяльності позивача відсутні будь-які ознаки, передбачені вказаним в законодавстві визначенням поняття фінансової послуги. Прибуток позивач отримує лише від надання інформаційних, консультаційних, роз'яснювальних та довідкових послуг (допомога при укладанні договору, заповнення заявок на розподіл, тощо). Жодних послуг, метою яких є операції з фінансовими активами учасників і будь-яких оплат за такі послуги умови договорів не містять.

Крім того, ч. 4 ст.5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вказано, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. Вказана норма узгоджується з положеннями Розпорядження державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №5555 від 31.03.2006 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.04.2006р. за №477/12351).

Пунктом 1.2 Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах», затверджених Розпорядженням Національної комісії з регулювання ринків фінансових послуг №1676 від 09.10.12р., визначено, що адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі - фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Таким чином, за вказаною послугою предметом розподілу між учасниками є тільки заздалегідь визначений товар, кількість учасників групи має бути чітко визначена, обов'язкова наявність договору між адміністратором та постачальником товару, при отриманні свідоцтва на товар його вартість перераховується виключно постачальнику, товаром не можуть бути грошові кошти. Тобто, кінцевою метою вказаної програми є придбання товару саме адміністратором на користь учасника і заборонена виплата йому вартості товару у грошовій формі. Кошти фонду учасників знаходяться у власності адміністратора, він розпоряджається ними на власний розсуд, на власний розсуд визначає постачальника певного товару та його ціну і всі платежі учасник сплачує адміністратору саме за операції з власними фінансовими активами.

Однак, кінцевою метою участі у програмі позивача є надання учаснику позики (з оформленням відповідного договору), не вимагається від учасника використання отриманих коштів виключно за їх призначенням вказаним в договорі, кошти фонду учасників не переходять у власність позивача (обліковуються на окремому рахунку, не розміщуються на депозитних та інших доходних рахунках і не використовуються у господарській діяльності адміністратора). Тобто, позивач проводить лише документальний супровід діяльності програми і учасники сплачують вартість тільки цих послуг.

Колегія суддів, проаналізувавши наведене, приходить до висновку, що жодних послуг, метою яких є операції з фінансовими активами учасників і будь-яких оплат за такі послуги умови договорів позивача не містять.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Щодо визначення суми содового збору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень ст. ст. 3 та 4 названого Закону судовий збір справляється за подання апеляційних скарг на рішення суду в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

З огляду на те, що предметом позову є визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання останнього вчинити дії, позовні вимоги є вимогами немайнового характеру.

З огляду на те, що предметом позову є визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання останнього вчинити дії, позовні вимоги є вимогами немайнового характеру. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка діяла на момент подання позову до суду першої інстанції, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем сплачується 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Положеннями ч. 1 зазначеної статті передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01 січня 2015 року приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 року № 80-VIII встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 1218,00 грн.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що відповідно до положень ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 1339,80 грн. (1218*110%).

Враховуючи те, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2016 року було відстрочено апелянту сплату судового здору до винесення судового рішення, суд приходить до висновку про стягнення з апелянта вказаної вище суми судового збору.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2015 р. - без змін.

Стягнути з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг до Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) - 820019, рахунок отримувача - 31211206781007, код класифікації доходів бюджету - 22030001) судовий збір у сумі 1339 грн. (одна тисяча триста тридцять дев'ять) 80 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 19.04.2016.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.