Ухвала суду № 57257531, 12.04.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

Справа № 802/4079/15-а

12 квітня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Сторчака В. Ю. Мельник-Томенко Ж. М.

за участю:

секретаря судового засідання: Сокольвак Ю.В.,

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Євчук Г.В.

представника відповідача: Горецького Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом в якому просила: - визнати протиправним та скасувати наказ начальника УМВС України у Вінницькій області №164 о/с від 06.11.2015 "По особовому складу" в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_4, у запас Збройних сил за п. 64 "г" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, з посади старшого інспектора з режиму секретності Ладижинського міського відділу УМВС України у Вінницькій області; поновити позивача на посаді старшого інспектора з режиму секретності Ладижинського міського відділу УМВС України у Вінницькій області, або - на іншій рівнозначній посаді будь-якого структурного підрозділу поліції, який найбільш територіально наближений та підпорядкований ГУ Національної поліції у Вінницькій області; стягнути з УМВС у Вінницькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015 по дату винесення судом рішення у справі, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.01.2016 в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

22 березня 2016 року на адресу Вінницького апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання представника позивача про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного суду України подання щодо конституційності закону.

В судовому засіданні представник позивача доводи викладені у поданому клопотанні підтримав та просив колегію суддів його задовольнити.

Представники відповідача заперечили проти заявленого клопотання.

Перевіривши матеріали справи та доводи викладені у поданому клопотанні, заслухавши думку представників сторін та суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, з матеріалів адміністративної справи слідує, що позивача звільнено в період перебування у соціальній відпустці по догляду за дитиною віком до трьох років, а також без дотримання вимог щодо персонального письмового повідомлення про подальше звільнення, не пізніше як за два місяці, що суперечить чинному законодавству у галузі трудових відносин.

Наполягаючи на законності прийнятого рішення, відповідач посилається на п. 11 розділу ХІ Закону України "Про національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), у якому зазначається, що перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та Перехідних положень" цього Закону.

Приймаючи рішення за результатами розгляду позовної заяви, суд першої інстанції зазначив, що вищевказана норма не визнана неконституційною, а відтак застосовується судом при вирішенні спору.

Разом з тим в поданому до апеляційного суду клопотанні позивач вказує, що на даний час є підстави вважати п. 11 розділу XI Закону № 580-VIII правовою нормою, яка прийнята всупереч Конституції України та національному законодавства з огляду на таке.

До прийняття Верховною Радою України Закону № 580-VIII на законодавчому рівні були закріплені правові норми, які прямо забороняють звільнення матерів, які перебувають у соціальних відпустках по догляду за дітьми віком до трьох років.

Згідно п. 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1991 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

За приписами ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Відповідно до п. 2 ст. 8 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996 згода на обов'язковість якої надана Верховною Радою України відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії" (переглянутої) від 14.09.2006 з метою забезпечення ефективного здійснення права працюючих жінок на охорону материнства Сторони зобов'язуються вважати незаконним, якщо роботодавець надсилає жінці попередження про звільнення з роботи у період від дати повідомлення нею свого роботодавця про вагітність до закінчення її відпустки по вагітності та пологам або якщо він робить попередження про звільнення у такий час, що воно втрачає чинність у цей період.

Пунктом є ст. 5 Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, згода на обов'язковість якої надана Верховною Радою України відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про ратифікацію Конвенції Міжнародної Організації Праці № 58 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця" від 04.02.1994 не є, зокрема законною підставою для припинення трудових відносин - відсутність на роботі в період перебування у відпустці по материнству.

Відтак, оскільки Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України), то є очевидним, що п. 11 розділу ХІ Закону № 580-VIII є неконституційним відповідно до ст. 22 Конституції України, оскільки істотно звужує зміст і обсяг існуючих прав і свобод працюючих матерів, що здійснюють догляд дітей, перебуваючи у відпустці.

Окрім цього, звільнення позивача було здійснено з посиланням на п. 8 розділу XI Закону № 580-VIII - з дня опублікування цього закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Однак, дана правова норма, прийнята всупереч ст. 22 Конституції України, оскільки за відсутності правового механізму скорочення атестованих працівників органів внутрішніх справ, застосуванню підлягав закон, що регулював подібні за змістом відносини - Кодекс Законів пре працю України (аналогія закону), у якому визначено основні трудові права працівників. Зокрема, у ст. 49-2 КЗпП України встановлений персоналізований характер повідомлення працівника про наступне вивільнення.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

В силу ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших нормативно-правових актів Конституції України і дає офіційні тлумачення Конституції України та законів України.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16.10.1996 № 422/96-ВР встановлено, що Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ст. 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" суб'єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктом 1 статті 13 цього Закону, є Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

За приписами ч. 5. ст. 9 КАС України у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" передбачено, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції України може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції України законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції на будь-якій стадії розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, з метою досягнення однозначної визначеності у питанні про те, чи відповідають в контексті доводів позивача окремі згадані вище положення Закону № 580-VIII наведеним вище положенням Конституції України та, відповідно, з метою з'ясування питання щодо їх конституційності, забезпечення застосування при вирішенні спору норм Закону, які відповідають Конституції України, а також з метою забезпечення дотримання конституційних прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності пунктів 8, 11 розділу ХІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII.

Разом з тим, враховуючи те, що для розгляду вказаного питання щодо звернення до Верховного Суду України потрібен час, а також зважаючи на обмеженість строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зупинення провадження у справі згідно п. 4 ч. 2 ст. 156 КАС України - до розгляду даного звернення Верховним Судом України.

Так, згідно п. 4 ч. 2 ст. 156 КАС України суд має право зупинити провадження у справі у разі наявності інших причин за обґрунтованим клопотанням сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору до терміну, встановленого судом.

Частиною 10 ст. 103 КАС України встановлено, що зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій адміністративній справі. Перебіг процесуальних строків продовжується з дня поновлення провадження.

Враховуючи наведене вище, колегія суду дійшла висновку про необхідність зупинення провадження у справі до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності наведених вище положень Закону України "Про національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII. Конституції України та прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України

Керуючись 9, 158-160, 165, 167, ч. 2 ст. 156, 160, 165, ч. 2 ст. 195, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

1. Клопотання представника позивача - задовольнити.

2. Звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності пунктів 8 , 11 розділу XI "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII.

3. Зупинити провадження в адміністративній справі до розгляду даного звернення Верховним Судом України.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та в частині зупинення провадження може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України в іншій частині оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути включені до касаційної скарги на ухвалу чи постанову прийняту за наслідками розгляду справи.

Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Сторчак В. Ю. Мельник-Томенко Ж. М.