Постанова № 57256367, 04.04.2016, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/1303/16

№ 2-а/183/51/16

П О С Т А Н О В А

іменем України

04 квітня 2016 року м.Новомосковськ

Суддя Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Парфьонов Д.О., розглянувши в приміщені Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Новомосковську та Новомосковському районі Дніпропетровської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

16 березня 2016 року позивач звернулася з позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Новомосковську та Новомосковському районі щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Новомосковську та Новомосковському районі перерахувати та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 в розмірах відповідно чинного законодавства як не працюючому пенсіонеру з 07 жовтня 2009 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до грудня 1996 року позивач проживала в АДРЕСА_1 та отримувала пенсію за віком. В наступному, в зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю виплату пенсії позивачу припинено. В січні 2015 року позивач звернулася до Управління Пенсійного фонду України в м. Новомосковську та Новомосковському районі із заявою про поновлення виплати пенсії. Листом відповідача від 20 січня 2015 року позивача повідомлено, що міжнародного договору між Україною та державою Ізраїль не укладено, в зв`язку з чим виплату пенсії не поновлено. 05 лютого 2016 року позивач вдруге звернулась до Управління Пенсійного фонду України в м. Новомосковську та Новомосковському районі із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком в розмірах відповідно чинного законодавства. Листом № 1373/02/15 від 16 лютого 2016 року Управлінням Пенсійного фонду повідомлено, що відповідно п. 2 частини 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» законних підстав поновити пенсію немає, оскільки міжнародного договору між Україною та державою Ізраїль не укладено. Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулася із позовом до суду.

Представник відповідача направив письмові заперечення, згідно яких позовну заяву не визнав в повному обсязі та просив відмовити в її задоволенні, та слухати справу у його відсутність.

Оцінивши повідомлені позивачем обставини, суд вважає за можливе ухвалити рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі в порядку скороченого провадження.

Дослідивши матеріали справи, обставини повідомлені сторонами в позові та запереченнях проти нього, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, сторонами не оскаржується, що позивач є громадянином України /а.с.12/, перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Новомосковську та Новомосковському районі Дніпропетровської області та отримували пенсію за віком, виплата якої була припинена з 1996 року у зв'язку з виїздом позивача на постійне місце проживання до Ізраїлю.

В 2015 році позивач звернулася до відповідача із заявою про поновлення виплати призначеної за віком пенсії. Листом відповідача № Е-01 від 20 січня 2015 року позивача повідомлено про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії через відсутність міжнародного договору між Україною та державою Ізраїль з питань призначення та виплати пенсії /а.с.5/.

05 лютого 2016 року ОСОБА_1 через представника - ОСОБА_2 вдруге звернулась до Управління Пенсійного фонду України в м. Новомосковську та Новомосковському районі із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком в розмірах відповідно чинного законодавства /а.с.4/.

Листом відповідача № 1373/02/15 від 16 лютого 2016 року позивача повідомлено, що відповідно п.2 ч.1 ст.49, ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», законних підстав поновити пенсію немає, оскільки міжнародного договору між Україною та державою Ізраїль з питань призначення та виплати пенсії не укладено /а.с.6/.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 15 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 визначено, що поновлення виплати раніше призначеної пенсії здійснюється за документами, що є у пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на момент призначення цього виду пенсії.

Відповідно до пункту 16 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземні громадяни та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (реєстрації) (п. 29 Порядку).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові від 12 травня 2015 року у справі № 21-180а15, Верховний Суд України дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону №1058-ІV. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Таким чином, відмова Управління Пенсійного фонду України в м. Новомосковську та Новомосковському районі Дніпропетровської області у поновленні позивачу виплати пенсії за віком у зв'язку постійним проживанням в Ізраїлі є неправомірною, такою, що суперечить Конституції та законам України.

Доводи відповідача щодо неможливості поновлення виплати позивачу пенсії у зв'язку із поданням нею, в супереч вимогам закону, документів про поновлення виплати пенсій через представника та у зв'язку із відсутністю реєстрації заявника на території України є необґрунтованими, оскільки статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Розглядаючи питання щодо пропуску позивачем строку позовної давності в частині вимог щодо зобов`язання поновити виплату пенсії з 07 жовтня 2009 року, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У відповідності до п.9 ч. 1ст.155 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Як свідчать обставини справи, спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не виконано його обов`язку щодо поновлення виплати призначеної пенсії.

При цьому необхідно враховувати, що предметом позову в даній справі є бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язана з пенсійними виплатами, які є регулярними, щорічними платежами, тому слід перевіряти строк звернення до суду залежно від виду платежу та тривалості періоду, за який виник спір.

Як свідчить долучена до матеріалів позову відповідь відповідача та копія поданої відповідачу заяви, представник позивача звернувся до відповідача із заявою про призначення перерахунку пенсії позивачу 05 лютого 2016 року. Крім того, до 20 січня 2015 року позивач достовірно знав про порушення свого права на поновлення виплати пенсії, про що свідчить лист-відповідь № Е-01. Таким чином, позивач достовірно знав про наявність порушень своїх прав та їх причину, звернувся із позовом до суду 16 березня 2016 року, дату отримання відповіді на заяву про поновлення пенсії не можна вважати за дату, з якої позивачу стало відомо про порушення своїх прав. Об`єктивними даними про початок відрахування строку позовної давності є рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009, яке широко обговорювалось в Україні засобами масової інформації, на телебаченні на той час, а тому позивач не міг не знати про факт порушення його прав. Враховуючи принцип, закріплений ст.68 Конституції України, позивачем не доведено, що ним пропущено шестимісячний строк, передбачений ст.99 КАС з поважних причин.

Зокрема, для правильного обчислення строку звернення до суду важливим є визначення його початкового моменту.

Виходячи з вимог ст. 99 ч. 2 КАС України початок перебігу строку звернення до суду, суд пов'язує не з фактом обізнаності особи, якій належить порушене право в зв'язку з тим, що цей суб'єктивний момент є результатом недбалого ставлення особи до охорони власних прав, а з моменту, коли вона повинна була дізнатися про таке порушення. Враховуючи принцип, закріплений ст.68 Конституції України, позивачем не доведено, що ним пропущено шестимісячний строк, передбачений ст. 99 КАС з поважних причин. Крім того, позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду не заявлялось, поважності причин такого пропуску матеріали справи не містять. Таким чином початок перебігу строку позовної давності щодо вимог про поновлення пенсійних виплат виплату одноразової допомоги на оздоровлення рахується з 07 жовтня 2009 року та сплив станом на день звернення з позовом.

Водночас, суд враховує те, що з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону №1058-ІV. Саме з цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Таким чином, враховуючи, що порушення прав позивача триває і на час звернення позивача з позовом до суду, виплату пенсії, з огляду на рішення №25-рп/2009, не поновлено, з позовом позивач звернувся 14 березня 2016 року - позовні вимоги підлягають задоволенню частково та з урахуванням ст.99 КАС України, дата, з якої необхідно зобов`язати відповідача поновити виплату пенсії є саме - 14 вересня 2015 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 71, 99, 100, 158, 160 - 163, 183-2 КАС України, суд -

постановив:

адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Новомосковську та Новомосковському районі Дніпропетровської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м.Новомосковську та Новомосковському районі Дніпропетровської області щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.Новомосковську та Новомосковському районі Дніпропетровської області перерахувати, поновити виплату та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 з 14 вересня 2015 року.

Стягнути з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 551 (п`ятсот п`ятдесят одну) гривня 21 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст. 186 КАС України, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Суддя Д.О. Парфьонов