Ухвала суду № 57255665, 14.04.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

14 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

судді-доповідачаКоротких О.А.,суддів:Гриціва М.І., Панталієнка П.В., -розглянувши приватного підприємства «Аргумент» (далі - Підприємство) про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2016 року у справі за його позовом до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановила:

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 січня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Підприємства на підставі пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, Підприємство звернулося до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3, 5 частини першої статті 237 КАС.

На обґрунтування заяви додано копії рішень Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року, 18 липня 2006 року, 15 листопада 2007 року, 9 грудня, 21 грудня 2010 року, 1 грудня 2011 року, 13 лютого 2014 року, ухвал Вищого адміністративного суду України від 19 червня, 20 березня 2008 року, 4 липня 2014 року, 23 лютого, 21 жовтня, 3 листопада, 10 листопада, 16 грудня 2015 року, 13 січня, 3 березня, 23 лютого, 24 лютого, 26 лютого, 29 лютого, 9 березня, 11 березня 2016 року, постанови Верховного Суду України від 27 лютого 2012 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про її необґрунтованість з огляду на таке.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

У справі, рішення в якій просить переглянути заявник, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволенні позову та приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову зазначив, що позивачем не доведена реальність господарських операцій, оскільки матеріалами справи не підтверджується мета замовлених послуг та їх подальша реалізація. А фактичне не отримання товару чи послуг позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками таких господарських операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 5 лютого 2014 року, яка надана на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог, погодився з його висновком про те, що позивачем належно підтверджено використання в господарській діяльності кредитних коштів та отриманих в суборенду нежитлових приміщень.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2008 року, яка надана на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог, погодився з його висновком про те, що податкові накладні підтверджують фактичність здійснення господарських операцій, сплату податку на додану вартість та суми цього податку.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 3 березня 2016 року, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову, погодився з їх висновком про те, що платник податку має право на одержання оспорюваної суми ПДВ з бюджету та погодився з обраним позивачем способом захисту порушеного права.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 9 березня 2016 року, яка надана на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог, погодився з йоговисновком про те, що оскільки позивач за наслідками календарного року не отримав інвестиційного прибутку від операцій з цінними паперами, тому, відповідно, не повинен був вказувати зазначений дохід в декларації за календарний рік та сплачувати податок на доходи з фізичних осіб.

В ухвалах Вищого адміністративного суду України від 10 листопада, 16 грудня 2015 року, 13 січня, 21 лютого, 29 лютого 2016 року, які надані на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів про недоведеність факту порушення позивачами податкового законодавства та про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Отже, аналіз зазначених судових рішень не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом норм матеріального права, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду цих справ, перевірка правильності встановлення яких не входить до компетенції Верховного Суду України.

В ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20 березня 2008 року, 3 листопада 2015 року які надані на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже в наведених судових рішеннях касаційної інстанції не розв'язано спір по суті і вони не містять остаточного висновку щодо правильного застосування одних тих самих норм матеріального права, тому братися до уваги не можуть.

В ухвалах Вищого адміністративного суду України від 4 липня 2014 року, 13 січня, 23 лютого, 24 лютого, 26 лютого, 11 березня 2016 року цей суд відкрив касаційні провадження за касаційними скаргами.

За правилами пункту 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

Таким чином, вищевказані рішення касаційного суду, додані на обґрунтування заяви, не підтверджують наявність неоднакового застосування одних і тих самих норм процесуального права

З матеріалів, які додані до заяви, убачається, що заявник надав копії рішень Європейського суду з прав людини у справах від 5 квітня 2005 року, 18 липня 2006 року, 15 листопада 2007 року, 9 грудня 2010 року, 21 грудня 2010 року, 1 грудня 2011 року, 13 лютого 2014 року.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 237 КАС заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом.

Оскільки перегляду судового рішення, у справі про перегляд рішення в якій зазначається в заяві Підприємства, міжнародною судовою установою не було, то відсутні підстави для допуску справи до провадження.

У постанові Верховного Суду України від 27 лютого 2012 року, яка надана заявником, Верховний Суд України скасовуючи рішення Вищого адміністративного суду України та направляючи справу на новий касаційний розгляд, дійшов висновку, що оскільки на момент виникнення спірних відносин, а саме на час нарахування і виплати позивачеві у квітня 2007 року передбаченої Законом № 3551-XII щорічної грошової допомоги, положення Закону № 489-V були чинними, то оскаржувані дії управління праці та соціального захисту населення щодо її нарахування і виплати були правомірними та узгоджувалися з положеннями частини другої статті 19 Конституції України.

Отже, аналіз зазначених судових рішень не дає підстав для висновку про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки вони прийнятті за різних фактичних обставин, які були встановлені під час розгляду цих справ, перевірка правильності встановлення яких не входить до компетенції Верховного Суду України.

Відповідно до статті 235 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин колегія суддів не вбачає необхідності у відкритті провадження про перегляд справи.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Відмовити у допуску до провадження справи за позовом приватного підприємства «Аргумент» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за заявою про перегляд Верховного Суду України ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.А. Коротких

Судді: М.І. Гриців

П.В. Панталієнко