Ухвала суду № 57255140, 12.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2016 року м. Київ К/800/9560/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ситникова О.Ф.(суддя-доповідач),

Черпака Ю.К.,

Швеця В.В.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України у м.Біла Церква Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_5 представника ОСОБА_4 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у м.Біла Церква Київської області щодо непоновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_4; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м.Біла Церква Київської області поновити ОСОБА_4 виплату пенсії за віком з 30 липня 2011 року в розмірах відповідно до чинного законодавства.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року залишено без змін постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2014 року.

Не погоджуючись з постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2014 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року, ОСОБА_4 звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, колегія суддів, в межах ст. 220 КАС України, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно до протоколу засідання комісії по призначенню пенсій при виконкомі Білоцерківської міської Ради народних депутатів №4/514 від 04.01.1988 року позивачу з 13.01.1988 року було призначено пенсію за віком. ОСОБА_4знаходилася на обліку в Управлінні соціального захисту населення Білоцер ківської міської ради і отримувала пенсію за віком.

ОСОБА_4 знята з обліку у зв'язку з виїздом в Ізраїль 13.07.1998 року, пенсійна справа була закрита, пенсія виплачена по 01.02.1999 року.

Встановлено, що Управлінням Пенсійного фонду України у м.Білій Церкві Київської області не призначалась, та не припинялась виплата пенсії позивачу.

ОСОБА_4не перебувала на обліку в УПФУ у м.Білій Церкві Київської області як одержувач пенсії.

Функції з призначення пенсії були передані до УПФУ у м. Білій Церкві згідно постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 року №1828 з 15.01.2001 року. Управління ПФУ у м.Білій Церкві не є правонаступником Управління соціального захисту населення Білоцерківсь кої міської ради.

30.07.2014 року представник ОСОБА_4 ОСОБА_5 направив поштою Управлінню Пенсійного фонду України у м.Білій Церкві Київської області заяву від 28.07.2014 року про призначення /перерахунок пенсії ОСОБА_4 (Додаток 4 до Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування).

06.08.2014 року за №13083/15 відповідачем була надана письмова відповідь на вищевказану заяву в якій було зазначено, що в направленому пакеті документів не має оригіналу довіреності, натомість є копія довіреності на право представляти інтереси довірителів, а тому УПФУ у м.Білій Церкві не може взяти до розгляду надані документи.

Також листом від 21.08.2014 року за №13894/08 Управління Пенсійного фонду України у м.Білій Церкві Київської області повідомило ОСОБА_5, про те, що з метою поновлення виплати раніше призначених пенсій заявникам слід звернутись із заявою у відповідності до додатку №4 Порядку, із долученням всіх документів, необхідність надання яких визначено нормативно, та в порядку, визначеному чинним законодавством України. В листі також зазначено, що заява про поновлення раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто, за місцем проживання (реєстрації), а також ОСОБА_4 необхідно довести як факт громадянства, так і факт права на отримання пенсій, а також, чи не отримує вона пенсію (довічне грошове утримання) з інших джерел, на підтвердження громадянства ОСОБА_4 надано незасвідчену копію закордонного паспорта.

Позивач, не погоджуючись з вказаною відмовою, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність відмови відповідача у поновленні пенсії за віком, з посиланням на те, що позивач не звертався до Управління Пенсійного фонду України у м.Біла Церква Київської області із відповідною заявою про поновлення та виплату пенсії за віком відповідно до вимог ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058 - IV та не подавав заяву встановленого зразку, а також необхідний пакет документів, що визначає право на пенсію.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49, другим реченням статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України ", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною другою статті 8 КАС України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.

Відповідно до частин першої і четвертої статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» встановлено, що документами, які підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Отже, право громадянина на призначення пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні та відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.

Проте, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 особисто не зверталася до УПФУ у м.Білій Церкві Київської області із заявою встановленої форми про поновлення раніше призначеної пенсії, позивачка не надала відповідачу належним чином засвідчену у нотаріальному порядку копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон, також не надала відповідачу належним чином засвідчені у нотаріальному порядку необхідні документи відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Також встановлено, що ОСОБА_4 не надала відповідачу доказів того, що вона не отримує пенсію (щомісячне довічне утримання) з інших джерел.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною 5 статті 45 вказаного Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Постановою правління Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади, 25.11.2005 за № 22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846.

Цим Порядком передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

Зважаючи на відсутність іншого нормативно-правового акту, що регулює порядок призначення пенсії особам, які виїхали на постійне місце проживання за межі України, застосуванню підлягають приписи діючого Порядку № 22-1, відповідно до яких для призначення пенсії особа має подати заяву особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію.

При цьому до заяви про призначення пенсії за віком додаються відповідні документи (п. 7 Порядку). Не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії. (п.39 Порядку).

Оскільки судами попередній інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 порушений порядок звернення за поновленням пенсії і відповідне рішення територіального органу Пенсійного фонду про відмову в поновленні позивачу пенсії не прийнято, то суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції правильно встановили обставини справи, повно дослідили докази по справі та ухвалили рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішень відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 224, 231 КАС України, -

у х в а л и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді: О.Ф. Ситников

Ю.К. Черпак

В.В. Швець