Ухвала суду № 57255063, 11.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2016 року м. Київ К/9991/22884/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012

у справі № 2а-2521/11/1070

за позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»

до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області

про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Миронівському районі Київської області від 04.05.2011 № 0000192353.

ДПІ у Миронівському районі Київської області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, обґрунтовуючи такі вимоги нормами матеріального права та обставинами, з яких податковий орган виходив при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наводив судам попередніх інстанцій, заперечуючи проти позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ДПІ у Миронівському районі Київської області проведено документальну планову невиїзну перевірку за червень 2010 року, за результатами якої складено акт від 15.04.2011 № 191/23-011/011/00951770. Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 1.7, 1.8 ст. 1, п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7, Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

На підставі акта перевірки складено податкове повідомлення-рішення від 04.05.2011 № 0000192353 про зменшення позивачу бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2010 року в сумі 600277 грн.

Згідно з актом перевірки порушення позивачем вказаних норм закону полягало у неправомірному включенні до складу податкового кредиту за червень 2010 року податку на додану вартість за операціями з придбання у ПП «Ріст» товару (соняшнику) за договором, укладеним у червні 2010 року.

Відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за операціями з ПП «Ріст» відповідач обґрунтовує тим, що правочин позивача з ПП «Ріст» в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. Правочин не мав на меті реальне вчинення операцій.

У підтвердження своєї позиції податковий орган посилається на висновки акту перевірки контрагента ПП «Ріст», викладені в акті від 01.02.2011 № 66-23/1-34671871 за період з 01.10.2009 по 30.09.2010, згідно з якими господарські операції є нереальними з огляду на відсутність доказів щодо фактичного здійснення господарських операцій з контрагентами, зокрема ТОВ «Лаура Ойл», відсутність складських приміщень, трудових ресурсів та інших умов, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), за відсутністю з його боку порушення вимог п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

Висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів (робіт, послуг) мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Платник податків (покупець товару), який дотримався вимог закону щодо формування податкового кредиту та обчислення різниці між сумою податкового зобов'язання звітного періоду та сумою такого податкового кредиту, не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем товару та контрагентами останнього вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та бюджетне відшкодування за порушення такими контрагентами податкової дисципліни.

Допущені продавцем чи його контрагентами певні порушення законодавства тягнуть негативні наслідки для цього продавця та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту податку на додану вартість, адже законами іншого не передбачено.

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо реального вчинення позивачем господарських операцій в межах господарської діяльності, в результаті чого встановлено, що операції з придбання позивачем товару фактично вчинені, товар придбано з метою використання в господарській діяльності в оподатковуваних операціях.

Так, судами досліджено первинні документи: податкові накладні, видаткові накладні, банківські виписки, рахунки-фактури, акти приймання-здачі, товарно-транспортні накладні, журнал реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах.

В результаті оцінки таких доказів як належних судами встановлено, що господарські операції мали реальний характер, підтверджені відповідними первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з довідкою АБ № 361244 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основними видами діяльності позивача є виробництво готових кормів для тварин, нерафінованих олії та жирів, продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів про правомірне формування позивачем податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування з такого податку. Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун