Ухвала суду № 57254758, 13.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2016 року м. Київ К/800/20975/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року

у справі № 820/18210/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Харківська ТЕЦ-5» (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 22 жовтня 2014 року № 0000064101 та № 0000074101.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року апеляційну скаргу позивача задоволено. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року. За результатами перевірки складено акт від 09 жовтня 2014 року № 294/28-09-41-01-03/05471230.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 3772774,00 грн. та завищено залишок суми від'ємного значення податку на додану вартість на 985655,00 грн.

Підставою для вказаних висновків відповідача, стала відсутність, на його думку, реального виконання господарських операцій позивача з його контрагентами.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 22 жовтня 2014 року: № 0000064101, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4715967,50 грн., у тому числі 3772774,00 грн. - за основним платежем, на 943193,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000074101, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 985655,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що у контрагентів позивача відсутні достатні трудові ресурси для виконання господарських зобов'язань за укладеними з позивачем правочинами.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції щодо безтоварності укладених позивачем з контрагентами правочинів, зазначивши, що наданими первинними документами повністю підтверджується реальність та фактичність здійснених господарських правовідносин.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема, у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладено договір поставки з: ТОВ "Інвестхолд", ТОВ "Прогрес Плюс", ТОВ "Боден". На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, журнал видачі довіреностей, платіжні доручення.

Використання придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується: прибутковими ордерами, актами на списання використаних матеріальних цінностей, накладними-вимогами.

Також, між позивачем та ТОВ "Інвестхолд" в перевіряємому періоді укладено ряд договорів підряду. Їх фактичне виконання підтверджується: актами здачі-прийняття робіт (КБ-2), довідками про вартість виконаних робіт (КБ-3в), податковими накладними, доказами оплати. Судом апеляційної інстанції встановлено, що з метою виконання умов вищезгаданих правочинів контрагентом позивача укладено відповідні договори з: ТОВ "Векта-Пром", ТОВ "МТВ-Строй", ТОВ "Полі Проект", ТОВ "Дехномікс Д". Вказане підтверджується відповідними первинними документами, які належним чином досліджено судом апеляційної інстанції.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що укладеними позивачем з ТОВ "Інвестхолд" договорами підряду передбачено використання при виконанні відповідних робіт матеріалів позивача. На підставі листів TOB «Інвестхолд» та довіреностей, згідно накладних-вимог на внутрішнє переміщення матеріалів, актів приймання-передачі позивачем було передано контрагенту необхідні матеріали.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на недостатність у контрагентів позивача трудових ресурсів для виконання зобов'язань за укладеними правочинами.

Колегія суддів до уваги вказані доводи не бере, оскільки відсутність власних трудових чи виробничих ресурсів не позбавляє суб'єкта господарювання права залучати до виконання відповідних зобов'язань третіх осіб. Крім того, жодних обґрунтувань недостатності у контрагентів позивача наявних трудових ресурсів для виконання зобов'язань за укладеними правочинами відповідачем не надано, а такі висновки базуються виключно на припущеннях.

Фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом апеляційної інстанції, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року у справі № 820/18210/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна