Постанова № 57254387, 12.04.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2016 р. Справа № 917/860/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників учасників судового процесу:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 15.02.2016 року;

2-го відповідача ОСОБА_2, за довіреністю №16/03 від 16.03.2016 року, ОСОБА_3 (директор), протокол № 2 від 11.02.2002 р., паспорт МК869594 від 15.07.1998 року

1-го та 3-го відповідача у призначене судове засідання не зявились.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пульс-АР" (вх. № 560 П/3-12) на рішення господарського суду Полтавської області від 19 січня 2016 року по справі № 917/860/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", м. Київ

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю Промислово-комерційна фірма "ОСОБА_4 ЛТД", м. Полтава,

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Пульс-АР", м. Харків,

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Реноме", м. Харків

про стягнення 1 381 626,41 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.01.2016 року по справі №917/860/15 (суддя Іваницький О.Т.) позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Промислово-комерційна фірма ОСОБА_4 ЛТД та Товариства з обмеженою відповідальністю Пульс-АР на користь Публічного акціонерного товариства Дельта Банк заборгованість за генеральним кредитним договором №699004014346010 від 20.02.2013 року у розмірі 1381626,41 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом (строкова та прострочена) - 1110000,00 грн.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 28411,81 грн.; нараховані відсотки за кредитом з 01.03.2015 року по 23.03.2015 року - 16087,40 грн.; прострочені проценти - 198924,61; пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 20899,60 грн.; три проценти річних від суми простроченого кредиту - 4754,71 грн.; три проценти річних від суми прострочених відсотків - 2080,74 грн., а також витрати на сплату судового збору в розмірі 20 724,40 грн. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Промислово-комерційна фірма ОСОБА_4 ЛТД та Товариства з обмеженою відповідальністю Реноме на користь Публічного акціонерного товариства Дельта Банк заборгованість за генеральним кредитним договором №699004014346010 від 20 лютого 2013 року у розмірі 1381158,87 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом (строкова та прострочена) - 1110000,00 грн.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 28 411,81 грн.; нараховані відсотки за кредитом з 01.03.2015 року по 23.03.2015 року - 16087,40 грн.; прострочені проценти - 198 924,61; пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 20899,60 грн.; три проценти річних від суми простроченого кредиту - 4754,71 грн.; три проценти річних від суми прострочених відсотків - 2 080,74 грн., а також витрати на сплату судового збору в розмірі 20724,40 грн. Відмовлено в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення відсотків в розмірі 467,54 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пульс-АР" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з урахуванням письмових пояснень, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 19.01.2016 року по справі №917/860/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що скаржником у апеляційній скарзі не спростовано обставини, які встановлено судом першої інстанції, не доведено порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права. Просить рішення господарського суду Полтавської області від 19.01.2016 року по справі №917/860/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Реноме" у письмових поясненнях на апеляційну скаргу проти доводів викладених в апеляційні скарзі не заперечує, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, без всебічного дослідження обставин справи. Просить рішення господарського суду Полтавської області від 19.01.2016 року по справі №917/860/15 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні пояснення учасників судового процесу, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 20.02.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Астра Банк» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Промислово-комерційна фірма «ОСОБА_4 ЛТД» (позичальник, відповідач-1 по справі) було укладено генеральний кредитний договір №699004014346010.

За умовами договору, Кредитор відкриває позичальнику відновлювану кредитну лінію, а позичальник зобов'язується повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування отриманими кредитними коштами та комісії в порядку, розмірі та в строк, що передбачені цим договором та договорами про внесення змін та доповнень до цього договору. Надання суми кредиту в межах кредитної лінїі здійснюється частинами кредитними траншами в порядку та на умовах, визначених в договорах про внесення змін та доповнень до цього договору. На момент укладення цього договору розмір кредитного ліміту становить 1200000,00 грн.

Строк кредиту - з 20 лютого 2013 року по 19 лютого 2016 року включно (пункт 1.3 договору).

Пунктом 1.6 договору передбачено, що за користування кредитом позичальник сплачує: проценти за користування кредитом щомісячно, із розрахунку 23,0% річних; комісії: комісію за встановлення / збільшення (надання) кредитного ліміту - одноразово, із розрахунку 1 % від суми встановленого кредитного ліміту, відповідно до п. 1.1 цього договору, або від суми збільшення кредитного ліміту, відповідно до договорів про внесення змін та доповнень до цього договору; комісію за управління кредитними коштами (резервування коштів на користь позичальника), із розрахунку 0,0015% від суми невикористаного кредитного ліміту за день.

За пунктом 5.1 кредитного договору у випадку несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом та/або процентами, та/або комісіями позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості, від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення

До спірного кредитного договору сторонами було укладено низку договорів про внесення змін та доповнень.

Так, додатковою угодою від 20.02.2013 року визначено, що кредитор надає позичальнику в рамках відкритої згідно з генеральним кредитним договором №69900401346010 від 20.02.2013 року відновлюваної кредитної лінії відновлювальний кредитний транш в розмірі 360000,00 грн., а позичальник зобовязується повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування отриманими кредитними коштами та комісії в порядку, розмірі та в строк, що передбачені генеральним кредитним договором та цим договором. Надання кредиту здійснюється в порядку, визначеному в Генеральному кредитному договорі. Строк кредитного траншу з 20 лютого 2013 року по 18 лютого 2014року включно.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за генеральним кредитним договором від 20.02.2013 року №69900401346010 були укладені наступні договори:

-договір поруки №699004014346010/112 від 20.02.2013 року, укладений між Публічним акціонерним товариством Астра Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Реноме;

-договір поруки №699004014346010/ПЗ від 20.02.2013 року, укладений між Публічним акціонерним товариством Астра Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Пульс-АР;

-договір поруки, укладений з ОСОБА_5;

-іпотечний договір, укладений з ТОВ фірма Таман, предметом іпотеки за яким є нежитлова будівля, літ. А-1, загальною площею 31,4 кв. м, за адресою м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 104-Е;

-договір застави майна - обладнання, що належить ТОВ фірма Таман та розташоване за адресою м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 104-Е;

02.12.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Астра Банк» (первісний кредитор, продавець) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (новий кредитор, покупець) укладено договір №1539 купівлі-продажу прав вимоги, відповідно якого продавець погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

Пунктом 2.3 цього договору передбачено, що права вимоги переходять від продавця покупцю та обов'язки продавця вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання - передачі прав вимоги.

За актом приймання - передач прав вимоги до договору купівлі - продажу прав вимоги №1539 від 02.12.2013 року від продавця було передано покупцю ПАТ "Дельта Банк" права вимоги, зазначені в додатку до цього акту, що посвідчує факт здійснення відступлення.

До складу вимог за договором договір №1539 купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013 року було включене і право вимоги виконання Товариства з обмеженою відповідальністю Промислово-комерційна фірма "ОСОБА_4 ЛТД" зобовязань за генеральним кредитним договором від 20.02.2013 року №69900401346010.

Отже, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" є новим кредитором відповідача за кредитним договором.

Враховуючи, що відповідач кредит в повному обсязі не повернув, зобов'язання, передбачені кредитним договором з урахування додаткових угод до нього, не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на момент розгляду справи не погашена і позивач звернувся до суду з позовною заявою та просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість позичальника за кредитом, заборгованість по відсотках за користування кредитом та нараховану відповідно до умов договору неустойку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З огляду на вимоги статті 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідно до статті 1054 Цивільного Кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного Кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок процентів встановлюється договором.

За статтею 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі.

Пунктом 1.6 кредитного договору за користування кредитом Позичальник сплачує: проценти за користування кредитом - щомісячно, із розрахунку 23,0% річних. Позичальник сплачує проценти у валюті кредиту в період з 1 по 10 (включно) число кожного місяця, наступного за звітнім та в день повного повернення кредиту (пункт 2.4 договору).

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обовязковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З умов договору (пункт 1, в редакції договору про внесення змін та доповнень №1 від 20.02.2013 року) вбачається, що кредитор надає позичальнику в рамках відкритої згідно з генеральним кредитним договором № 699004014346010 від 20.02.2013 року відновлюваної кредитної лінії відновлювальний кредитний транш в розмірі 360000,00 грн., а позичальник зобовязується повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування отриманими кредитними коштами та комісії в порядку, розмірі та в строк, що передбачені Генеральним кредитним договором та цим договором. Надання кредиту здійснюється в порядку, визначеному в Генеральному кредитному договорі. Строк кредитного траншу - з 20.02.2013 по 18.02.2014 року включно (пункт 2).

Згідно зі статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до статті 14 Цивільного Кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного Кодексу України)

Згідно зі статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Публічне акціонерне товариство «Астра Банк» (первісний кредитор) взяті на себе зобов'язання за кредитним договором з урахування додаткових угод до нього виконало в повному обсязі, а саме, надано позичальникові грошові кошти.

Однак, позичальник (відповідач-1 у справі) свої зобов'язання за кредитним договором, з урахуванням додаткових договорів до нього, належним чином не виконав, у зв'язку з чим у позичальника утворилась прострочена заборгованість за кредитом та за процентами.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні на обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Інших обмежень права кредитора на укладення договору уступки вимог законодавство не містить.

Отже, за договором відступлення права вимоги (цессії) не припиняються первісні зобов'язання сторін, а відбувається заміна однієї із сторін первісного зобов'язання на певних, визначених таким договором умовах. При цьому, цивільним законодавством не вимагається оплатного відступлення прав вимоги від первісного кредитора до набувача.

Між публічним акціонерним товариством «Астра Банк», як продавцем та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", як покупцем 02.12.2013 року укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами.

Актом приймання передачі від 02.12.2013 року була оформлена фактична передача прав вимоги від покупця до продавця.

Пунктом 2.1 договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами передбачено, що продавець погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

Даним пунктом договору передбачено набуття позивачем не тільки всіх існуючих, а й майбутніх прав.

Отже, наведене свідчить про передачу позивачу в тому числі і права дострокового стягнення кредиту.

Як свідчить повідомлення від 11.12.2014 року № 18.2-785 позивач запропонував відповідачеві-1 достроково погасити заборгованість та сплатити заборгованість, а також пеню, комісії, штрафні санкції та проценти, які будуть донараховані на дату погашення заборгованості відповідно до умов кредитного договору.

ОСОБА_2 того, публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" вказаним листом повідомило відповідача-1 про здійснення заміни кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги за кредитним договором №699004014346010.

У звязку з викладеним вбачається, що Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" є новим кредитором по відношенню до зобовязань відповідача-1 за кредитним договором.

Згідно з поданими позивачем до позовної заяви розрахунками, заборгованість позичальника за кредитом становить 1110000,00 грн., заборгованість по нарахованим процентам за користування кредитом за період з 01.03.2015 по 23.03.2015 року становить 16087,40 грн. та прострочені відсотки в розмірі 198924,61 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного Кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, належне виконання зобов'язання є виконання зобовязань, з додержанням вимог і принципів виконання зобов'язання встановленими умовами договору та приписами чинного законодавства.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання (стаття 612 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів в порядку статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про здійснення відповідачем належного виконання умов кредитного договору щодо повної сплати суми кредиту, відсотків за користування кредитними коштами у встановленому порядку та розмірі.

Враховуючи зазначене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків щодо наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача-1 заборгованості за кредитом в розмірі 1 110 000,00 грн. та 16087,40 грн. процентів за користування кредитом за період з 01.03.2015 по 23.03.2015 року та прострочені відсотки в розмірі 198924,61 грн.

Господарський кодекс України у імперативному порядку встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (частина 1 статті 229 України).

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного Кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Така позиція узгоджується з викладеним у пункті 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року - сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац 3 частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, частина 1 статті 231 Господарського Кодекс України).

Умовами договору, а саме пункт 5.1 кредитного договору встановлено, що у випадку несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом та/або процентами, та/або комісіями позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості, від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем здійснено розрахунок пені за несвоєчасне повернення кредиту на суму 28411,81 грн., а також пені за несвоєчасне повернення відсотків на суму 21367,14 грн.

Колегія суддів здійснивши перерахування заявленої до стягнення неустойки, враховуючи період прострочення сплати кредитного траншу, відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача-1 пені за несвоєчасне повернення кредиту на суму 28411,81 грн., а також пені за несвоєчасне повернення відсотків на суму 20899,60 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зауважити, що сплата річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23.08.1989 року, та яка набула чинності 01.02.1991 року, встановлено, що «якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74».

При цьому, відповідно до статті 74 цієї Конвенції «збитки за порушення договору однією із сторін становлять суму, що дорівнює тій шкоді, включаючи упущену вигоду, якої зазнала інша сторона внаслідок порушення договору. Такі збитки не можуть перевищувати шкоди, яку сторона, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачати в момент укладення договору як можливий наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати».

Таким чином, проценти річних, за змістом Віденської конвенції, не є мірою відповідальності і являють собою винагороду кредитору за користування боржником коштами, що мали б бути сплачені кредитору. Проценти річних не виконують компенсаційної функції (як штрафні санкції, на що зверталася увага вище), а їх застосування ґрунтується на презумпції того, що гроші, за своєю суттю, мають властивості природного приросту, а тому боржник, який вчасно не сплачує належні кошти, повинен передати кредитору і такий приріст, який кредитором був би отриманий за умови вчасного платежу.

З приписів статті 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

З огляду на частину 7 статті 179 Господарського кодексу України вбачається, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Розглядаючи вимоги про стягнення річних, суд попередньої інстанцій дослідив наданий позивачем розрахунок суми, встановив вірний період за який вказана сума повинна нараховуватись, що є беззаперечним дотриманням судом першої інстанції вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Разом з тим, згідно матеріалів справи з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором були укладені наступні договори поруки:

-договір поруки №699004014346010/112 від 20.02.2013 року, укладений між Публічним акціонерним товариством Астра Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Реноме.

- договір поруки №699004014346010/ПЗ від 20.02.2013 року, укладений між Публічним акціонерним товариством Астра Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Пульс-АР.

У зв'язку з невиконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, позивач 11.12.2014 року надсилав на адресу поручителів вимоги (№18.2-788, №18.2-787) щодо погашення заборгованості та дострокове виконання порушених зобов'язань за кредитним договором та договорами поруки відповідно. Цей факт не заперечувався сторонами, однак згадані вимоги залишено поручителями без задоволення.

В силу статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до статті 554 ЦК України, в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Між тим, із змісту статті 554 ЦК України випливає, що хоча поручитель і пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Це підтверджується його правом висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (частина 2 статті 555 ЦК).

Правові наслідки порушення зобовязання забезпеченого порукою встановлено статтею 554 ЦК України, якою передбачено, що у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно із статтею 553 ЦК України під порукою розуміється договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Зобов'язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов'язаним виключно в межах строку, передбаченого у частині 4 статті 559 ЦК України.

За своєю правовою природою строк, передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України, є присічним, що принципово впливає на вирішення ряду питань: його закінчення є підставою для припинення поруки; у випадку пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не може бути поновлено, зупинено чи перервано з підстав, передбачених у статтею 263, 264, частиною 5 статті 267 ЦК України; встановивши факт закінчення строку, суд відмовляє кредитору в позові за відсутністю у нього права вимагати стягнення боргу з поручителя, що припинилося у зв'язку з його спливом.

Зі змісту статті 559 ЦК України випливає, що в першу чергу сторони мають право самостійно в договорі поруки визначати строк для заявлення вимог до поручителя. За відсутності відповідної договірної умови слід застосовувати строки, передбачені у частині 4 статті 559 ЦК України. Законний строк може бути різної тривалості: 6 місяців - для зобов'язань з визначеним строком виконання та 1 рік - для зобов'язань, строк виконання яких не визначений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Отже, з аналізу частини 4 статті 559 ЦК України, вбачається, що застосоване в цій нормі поняття строк чинності поруки повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобовязання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

У пункті 1 та 2 договору про внесення змін та доповнень №1 до генерального кредитного договору від 20.02.2013 року встановлено, що кредитний транш у розмірі 360000 грн. надавався строком з 20.02.2013 по 18.02.2014 року включно.

Згідно пункту 5.2 договору поруки від 20.02.2013 року передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання усіма сторонами та втрачає свою дію з моменту повного виконання позичальником забезпеченого ним зобовязання за кредитним договором, в тому числі зобовязань по сплаті неустойки та відшкодування збитків та/або належного виконання поручителем зобовязань за цим договором.

За пунктом 4.2 договору поруки моментом виникнення зобовязання поручителя погасити заборгованість позичальника, рахується день, наступний за днем, коли повинен був бути погашений кредит (частина кредиту), та/або проценти, та/або комісії за кредитним договором.

Пунктом 5.1 договору поруки встановлено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання усіма сторонами та втрачає свою дію з моменту повного виконання позичальником забезпеченого ним зобовязання за кредитним договором.

Таким чином, наведені умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобовязань боржника не свідчать про те, що договором встановлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини 4 статті 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

В межах зазначеного строку кредитор повинен звернутися до поручителя з вимогою про примусове виконання взятого ним зобов'язання. Така позиція закріплена у інформаційному листі Вищого арбітражного суду України від 07.03.1996 року N 01-8/106 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів", а також у роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 06.10.1994 року N 02-5/706 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладенням та виконанням кредитних договорів" та оглядовому листі Вищого арбітражного суду України від 30.05.2001 року N 01-8/637 "Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних із забезпеченням виконання зобов'язань".

З огляду на те, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (стаття 554 ЦК України); поручителі несуть самостійну відповідальність перед кредитором за порушення зобов'язань боржником, оскільки вони перебувають у самостійних договірних відносинах, кредитор має право вимагати виконання обов'язку в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, зокрема, лише від поручителів, які солідарно відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник (постанова Верховного Суду України від 19.12.2011 року у справі N 6-84цс11).

Проте, виходячи із того, що строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а строком існування самого зобов'язання поруки, варто зазначити, що і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія, і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право (позиція Верховного суду України від 07.10.2010 «Про узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки)», ухвала ВСУ від 07.10.2009 року у справі N 6-6486св09, постанова ВГСУ № 11/024-07/14 від 29.01.2009 року).

Отже, договір поруки припиняється у зв'язку із закінченням строку, який надається кредитору для пред'явлення вимоги поручителю. Вказаний строк може бути передбачений в договорі (договірний строк) або визначений в законі (законний строк).

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "предявлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобовязання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Умовами кредитного договору, зобовязання за яким було забезпечено порукою встановлено, що строк повернення кредитного траншу є 18.02.2014 року.

За таких обставин, у банку виникло право пред'явити вимоги до поручителів про виконання порушеного зобовязання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 19.02.2014 року, протягом наступних шести місяців.

Згідно з частиною 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Частиною 1 статті 252 ЦК України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 251 та частина 2 статті 252 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що порука це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який установили сторони в договорі). Тому, навіть якщо в межах строку дії поруки було пред'явлено претензію і поручитель не виконав указаних у ній вимог, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від: 17.09.2014 року у справах № 6-6цс14, № 6-53цс14; 17.02.2016 року у справі № 6-1844цс15.

Колегія судді зазначає, що в договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 5.1) про його припинення з припиненням всіх зобов'язань позичальника по кредитному договору не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині 1 статті 251 та частині 1 статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як вбачається з матеріалів справи. 11.12.2014 року на адресу відповідачів-поручителів були направлені повідомлення вимоги про дострокове погашення заборгованості та сплати заборгованості в розмірі 1266393,01 грн.

Позов до позичальника та поручителів був поданий до господарського суду Полтавської області 16.04.2015 року, про що свідчить штемпель органу звязку на поштовому конверті.

Отже, Банк скористався своїм правом щодо пред'явлення вимог до поручителів поза межами, встановленого статті 559 ЦК України, 6-ти місячного строку для пред'явлення вимоги.

Термін «порука», застосований законодавцем у частині 1 статті 559 ЦК України, використовується в розумінні зобовязального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

Аналіз указаної норми дає підстави для висновку, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобовязання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобовязання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

Згідно пункту 1.2 договору поруки поручитель зобовязувався відповідати за зобовязання позичальника за кредитним договором для виконання яких встановлений строк 19.02.2016 року.

Проте, пунктом 1 та 2 договору про внесення змін до генерального кредитного договору передбачено, що кредитний транш у розмірі 360000,00 грн. надається строком з 20.02.2013 по 18.02.2014 року.

Отже, внаслідок укладенню договору про внесення змін відбулось розширення змісту основного зобовязання щодо дострокового повернення кредиту внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя.

За положеннями частини 1 статті 559 ЦК України порука є припиненою в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презумується.

Аналізуючи обставини справи, враховуючи умови встановлені контрагентами в договорі поруки та кредитному договорі, колегія суддів доходить до висновку, що зобов'язання за договором поруки є припиненими на підставі частини 4 статті 559 ЦК України.

За таких обстави, колегія суддів вважає, що рішення в частині стягнення заборгованості в сумі 1381626,41 грн. з поручителів - другого та третього відповідачів в солідарному порядку підлягає скасуванню.

З огляду на зазначене вище, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України прийняте без всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 19.01.2016 року по справі №917/860/15 прийняте при не належному зясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, у звязку з чим наявні підстави для його часткового скасування, та відповідно задоволення апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Пульс-АР".

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 2, 4 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Пульс-АР" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 19.01.2016 року по справі №917/860/15 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пульс-АР" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Реноме" 1381626,41 грн. заборгованості та в ці частині в позові відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.