Постанова № 57254241, 11.04.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2016 р. Справа№ 910/31017/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Шевченка Е.О.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Рибак Є.В.;

відповідача: Жук Т.С.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТ-Е-КА

Юкрейн"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 20.01.2016р.

у справі №910/31017/15 (суддя Цюкало Ю.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Європейський

страховий альянс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТ-Е-КА

Юкрейн"

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Європейський страховий альянс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТ-Е-КА Юкрейн" (далі - відповідач) 50 000,00 грн. страхового відшкодування, виплаченого особі, постраждалій в дорожньо-транспортній пригоді, винуватцем якої є особа, що керувала належним відповідачу транспортним засобом. Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації належного йому транспортного засобу була застрахована за полісом страхування №АІ/7131753 від 31.08.2014р. у позивача, до останнього перейшло право вимоги до відповідача, як страхувальника забезпеченого транспортного засобу, водій якого спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Відповідач відзив на позов не надав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2016р. у справі №910/31017/15 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 50 000,00 грн. страхового відшкодування та 1 218, 00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2016р. у справі №910/31017/15 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення по суті заявлених вимог. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- суд прийняв рішення без участі представника відповідача;

- судом не було з'ясовано, що власником автомобіля "Тойота" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) є відповідач, але громадянин США ОСОБА_4 на час дорожньо-транспортної пригоди користувався вказаним транспортним засобом на законних підставах, про що свідчать посвідчення водія та договір найму №2615 від 09.09.2014р.;

- шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку;

- жодних трудових відносин між ОСОБА_4 та відповідачем не було. На час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 не діяв за завданням чи в інтересах відповідача;

- оскільки особою, винною в завданні збитків постраждалому в дорожньо-транспортній пригоді автомобілю марки "Камаз" (д.р.н. НОМЕР_2) є ОСОБА_4, то відповідно до ст. 1187 Цивільного кодексу України саме вказана особа повинна відшкодувати позивачу виплачену ним суму страхового відшкодування.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2016р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.04.2016р.

В судовому засіданні 11.04.2016р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2016р. у справі №910/31017/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 11.04.2016р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 11.04.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

31.08.2014р. між позивачем, як страховиком, та відповідачем, як страхувальником, було укладено договір (поліс) №АІ/7131753 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Договір страхування) (том справи - 1, аркуші справи - 9, 51).

За умовами Договору страхування забезпеченим транспортним засобом є автомобіль марки "Тoyota Corolla" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), 2013 року випуску. Ліміт відповідальності за шкоду, завдану життю та здоров'ю становить 100 000,00 грн., ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну - 50 000,00 грн., сума франшизи - 0 грн. Строк дії полісу з 31.08.2014р. до 30.08.2015р.

15.09.2014р. о 18 год. 30 хв. на 59 км автомобільної дороги Київ-Одеса М-05 відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки «Камаз-4308» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) під керуванням водія ОСОБА_5 та автомобіля марки "Тoyota Corolla" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) під керуванням водія ОСОБА_4 (довідки про ДТП - том справи - 1, аркуші справи - 10 (на звороті), 44 (на звороті).

Відповідно до постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16.12.2014р. у справі №362/4505/14-п (провадження №3/362/1518/14) ДТП сталася в результаті вчинення водієм ОСОБА_4 правопорушень, передбачених ст. 124, ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, ОСОБА_4 не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості в русі та допустив зіткнення з автомобілем марки «Камаз-4308» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2), який рухався попереду (том справи - 1, аркуш справи - 11).

Внаслідок ДТП зазнав механічних пошкоджень автомобіль марки «Камаз-4308» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2).

29.09.2014р. до позивача надійшло повідомлення потерпілої особи про подію з транспортним засобом (реєстраційний №1491/14 від 29.09.2014р.) та заява про виплату страхового відшкодування (том справи - 1, аркуш справи - 12).

Заявою вих.№142 від 25.09.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича компанія «НОВИЙ СВІТ», як страхувальник постраждалого в ДТП автомобіля марки «Камаз-4308» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2), надало позивачу реквізити рахунку та банківської установи для перерахування суми страхового відшкодування (том справи - 1, аркуш справи - 42).

Відповідно до локального кошторису №2-1-1 від 01.04.2015р. та звіту б/н від 21.01.2015р., складеного суб'єктом оціночної діяльності - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6, розмір збитку майну, завданого власнику автомобіля марки «Камаз-4308» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) складає 32 718,00 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 24-30, 35-36).

Згідно з ремонтною калькуляцією №08/03/15 від 30.03.2015р. вартість відновлювального ремонту вказаного транспортного засобу становить 35 431,72 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 16-17).

Відповідно до страхового акту №1494/14/50/ЦВ04/01/2 від 16.04.2015р. та висновку щодо розміру заподіяної шкоди від 09.04.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 41-42 на звороті), позивач визнав ДТП, яка сталась 15.09.2014р., страховим випадком, визначив розмір заподіяної шкоди у загальній сумі 50 421,43 грн. Однак, враховуючи ліміт відповідальності за Договором страхування щодо шкоди, заподіяної майну третіх осіб, у розмірі 50 000,00 грн., позивач здійснив виплату страхового відшкодування у загальній сумі 50 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №05257 від 28.07.2015р., №04527 від 02.07.2015р. та №05291 від 28.07.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 43).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ст. 1191 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого страхового відшкодування.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою №1937/8 від 27.08.2015р. (том справи -1, аркуш справи - 44), в якій просив перерахувати 50 000,00 грн. виплаченого позивачем страхового відшкодування.

Оскільки звернення позивача було залишено відповідачем без належного реагування, грошові кошти оплачені не були, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши позовні вимоги нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Законом України „Про страхування".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхуванням є вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

Відповідно до п.1.12 ст. 1 названого Закону дорожньо-транспортна пригода - це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Згідно зі ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п.36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Відповідно до ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

В п.п.38.1.1 "а" п.38.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з Договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/7131753 від 31.08.2014р. відповідачем застрахований транспортний засіб марки "Тoyota Corolla" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу марки «Камаз-4308» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2). Вина водія ОСОБА_4, який знаходився у стані алкогольного сп'яніння, встановлена постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16.12.2014р. у справі №362/4505/14-п (провадження №3/362/1518/14).

Тобто, в даному випадку до позивача, як страховика, що виплатив страхове відшкодування, перейшло право вимоги до відповідача, як страхувальника, або до водія автомобіля марки "Тoyota Corolla" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), винного у ДТП, яка мала місце 15.09.2014р.

В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що поза увагою місцевого господарського суду залишився укладений між відповідачем та ОСОБА_4 договір №2615 від 09.09.2014р. оренди (найму) автомобіля марки "Тoyota Corolla" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1).

За твердженням відповідача, названий договір оренди (найму) автомобіля свідчить про те, що громадянин США ОСОБА_4 на час ДТП користувався транспортним засобом марки "Тoyota Corolla" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) на законних підставах, а тому до правовідносин сторін підлягає застосуванню ст. 1187 Цивільного кодексу України, згідно з ч.2 якої шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Передусім, відповідач надав копію договору №2615 від 09.09.2014р. оренди (найму) автомобіля марки "Тoyota Corolla" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) лише суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що суд розглянув справу без участі його представника, у зв'язку з чим відповідач не міг надати вказаний договір місцевому господарському суду.

Однак наявні у справі матеріали свідчать про те, що відповідач не надав Господарському суду міста Києва ані відзиву на позов (письмових пояснень по суті заявлених вимог), ані доказів на підтвердження заперечень проти позову. Вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 10.12.2015р. про порушення провадження у справі №910/31017/15 відповідачем виконані не були, жодних заяв або клопотань з приводу неможливості забезпечити явку свого представника у судове засідання та/або щодо поважності причин невиконання вимог суду відповідач місцевому господарському суду не надав. Відсутні відповідні обґрунтування і в апеляційній скарзі.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України участь в господарських засіданнях, подання доказів, звернення до суду з клопотаннями та заявами, тощо є правом сторони.

Про дату, місце та час судового розгляду відповідач був повідомлений завчасно та належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (том справи - 1, аркуш справи - 3). Однак, відповідач не скористався належними йому процесуальними правами на участь у судовому розгляді та подання пояснень і доказів на підтвердження власної позиції по суті спору, у зв'язку з чим місцевий господарський суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Окрім того, зазначаючи в своїй апеляційній скарзі про відсутність трудових відносин між ОСОБА_4 та відповідачем, жодних доказів на підтвердження цього відповідач не надав, хоча відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач вважає, що оскільки особою, винною в завданні збитків постраждалому в ДТП автомобілю марки «Камаз-4308» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) є ОСОБА_4, то відповідно до ст. 1187 Цивільного кодексу України саме вказана особа повинна відшкодувати позивачу виплачену позивачем суму страхового відшкодування.

Однак при цьому поза увагою відповідача залишено ст. 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в якій зазначено про те, що відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Тобто, з вищенаведеного випливає, що в даному випадку підлягають застосуванню норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який є спеціальним нормативним актом у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, п.п.38.1.1 "а" п.38.1 ст. 38 названого Закону, що передбачає право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він, зокрема, керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що положеннями п.п.38.1.1 "а" п.38.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" позивачу, як страховику, надано право на власний розсуд обирати до кого саме звернутися з вимогою про виплату страхового відшкодування - до страхувальника чи до водія, який керував транспортним засобом.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування" страховим відшкодуванням є страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Як вбачається з матеріалів справи позивач здійснив виплату 50 000,00 грн. страхового відшкодування згідно з платіжними дорученнями №05257 від 28.07.2015р., №04527 від 02.07.2015р. та №05291 від 28.07.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 43).

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В п.12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (ст. 9 Закону України "Про страхування").

Таким чином, за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то витрати стягуються в цих межах.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/7131753 від 31.08.2014р. ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, становить 50 000,00 грн., а франшиза 0 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 9, 51).

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явленням вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач направив відповідачу вимогу про виплату в порядку регресу страхового відшкодування, однак звернення позивача було залишено відповідачем без задоволення, кошти перераховані не були.

Оскільки відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження виплати позивачу страхового відшкодування та/або доказів щодо відсутності законодавчо визначених підстав для здійснення такої виплати, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 50 000,00 грн. страхового відшкодування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду та обставин, викладених у позові.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2016р. у справі №910/31017/15 прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТ-Е-КА Юкрейн" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2016р. у справі №910/31017/15 - без змін.

2. Матеріали справи №910/31017/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

Е.О. Шевченко