Рішення № 57253236, 11.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2016Справа №910/11964/15

За позовомЗаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осібдо1. Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Даліз-Експрес»за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідачів1. Приватного акціонерного товариства «Медичний центр «Добробут» 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Даліз-Фінанс»провизнання недійсним рішення та договору про відступлення права вимогиГоловуючий суддя Босий В.П.

Судді: Комарова О.С.

Стасюк С.В.

Представники сторін:

прокурор:Вакулюк Д.С.від позивача:не з'явивсявід відповідача 1:не з'явивсявід відповідача 2:Тума О.В.від третьої особи 1:не з'явивсявід третьої особи 2:Тума О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» (надалі - «Банк») та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Даліз-Експрес» (надалі - ТОВ «ФК «Даліз-Експрес») про визнання недійсним рішення та договору про відступлення права вимоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між відповідачами 30.12.2013 р. за наслідками проведення конкурсу з реалізації мана Банку договір про відступлення права вимоги №09 є нікчемним, оскільки вартість відступленого на користь відповідача 2 права вимоги за таким договором є значно нижчою за його ринкову вартість, у зв'язку з чим прокурор просить суд визнати недійсним рішення засідання конкурсної комісії з реалізації майна Банку, оформлене протоколом №54 від 30.12.2013 р., щодо визнання ТОВ «ФК «Даліз-Експрес» переможцем конкурсу з продажу права вимоги за кредитним договором №92-КЛ від 29.12.2010 р. та визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №09 від 30.12.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2015 р. порушено провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватне акціонерне товариство «Медичний центр «Добробут» (надалі - ПАТ «Медичний центр «Добробут») та призначено її до розгляду в судовому зсіданні.

Розгляд справи неодноразово відкладався з незалежних від суду обставин.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачі вказують на те, що на момент укладення оспорюваного договору про відступлення права вимоги, вже діяла ліквідаційна процедура Банку, а відтак вказаний договір не може бути визнаний нікчемним на підставі приписів ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», дія якої розповсюджується на правочини, укладені протягом року до введення тимчасової адміністрації в банківській установі.

Під час розгляду справи позивачем та відповідачем 1 до суду були подані клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення кримінального провадження, внесеного 20.02.2015 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №4201500070000025 та вирішення вказаної справи в порядку кримінального судочинства.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

З огляду на те, що приписи ст. 79 Господарського процесуального кодексу України передбачають можливість зупинення провадження у справі саме до розгляду справи іншим судом, а також відсутність в матеріалах справи доказів порушення провадження у відповідній кримінальній справі, в задоволенні вказаних клопотань судом відмовлено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.03.2016 р. розгляд справи відкладено на 11.04.2016 р. у зв'язку із неявкою викликаних осіб в судове засідання та ненаданням витребуваних доказів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.04.2016 р. частково задоволено клопотання позивача, подане до канцелярії суду 08.06.2015 р., та припинено провадження у справі №910/11964/15 в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення засідання конкурсної комісії з реалізації майна Банку, оформлене протоколом №54 від 30.12.2013 р., щодо визнання ТОВ «ФК «Даліз-Експрес» переможцем конкурсу з продажу права вимоги за кредитним договором №92-КЛ від 29.12.2010 р.

Прокурор в судове засідання з'явилася, на виконання вимог ухвали суду надала витребувані документи та пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала повністю.

В судове засідання представники позивача, відповідача 1 та третьої особи 1 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляд справи були належним чином повідомлені, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень №0103038048167, №0103038048159 та №0103038048140 відповідно, отриманими їх уповноваженими представниками.

Представник відповідача 2 та третьої особи 2 в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, підтримала клопотання про призначення у справі судової експертизи.

Так, в судовому засіданні 28.09.2015 р. представником відповідача 2 подано суду клопотання про призначення у справі судової експертизи з метою рецензування звіту ТОВ «Міжнародна Консалтингова Компанія - Оцінка» про незалежну оцінку вартості майна - права вимоги зобов'язання за кредитним договором №92-КЛ від 29.12.2010 р.

Також представником відповідача 2 подано до суду клопотання про призначення у справі судової економічної (оціночної) експертизи з метою визнання ринкової вартості права грошової вимоги, переданого за оспорюваним правочином.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно із положеннями ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.

Як зазначено в листі Вищого господарського суду України «Про деякі питання призначення судових експертиз» №01-8/2651 від 27.11.2006 р. судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Аналогічні за змістом положення містить ч. 2 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» №4 від 23.03.2012 р.

За змістом п. 5 вказаної постанови питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

В задоволенні вказаних клопотань судом відмовлено з огляду на недоведеність відповідачем 2 існування необхідності проведення таких експертиз, а також неможливості судом самостійно дослідити позовні вимоги та винести рішення у даній справі за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.12.2010 р. між Банком та Приватним акціонерним товариством «Медичний центр «Добробут» (позичальник) було укладено «Договір зростання» кредитний договір № 92-КЛ, за змістом якого кредитодавець надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (кредит) на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами/угодами до нього, що складають невід'ємну частину договору.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов такого кредитного договору, Банк звернувся до суду з вимогою про стягнення з нього грошових коштів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.07.2013 р. у справі №910/26189, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2014 р., стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Медичний центр «Добробут» на користь Банку заборгованість за «Договором зростання» кредитним договором № 92/12-КЛ від 29.12.2010 р. у розмірі 30 273 178,00 грн. та пеню у розмірі 1 032 401,71 грн.

10.12.2013 р. в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором №92-КЛ від 29.12.2010 р. Банком було звернуто стягнення на заставне майно ПАТ «Медичний центр «Добробут», а саме було зареєстровано за позивачем право власності на нежилі приміщення виробничого корпусу №40 підвалу та 1-го поверху (літ. А) загальною площею 520,9 кв. м. та 2-го поверху (літ. А) загальною площею 449,4 кв. м., що знаходяться у будівлі за адресою: м. Київ, вул. Татарська, 2е, після чого у боржника залишилась заборгованість перед стягувачем у розмірі 24 583 826,73 грн.

30.12.2013 р. за наслідками проведення конкурсу з продажу права вимоги за кредитним договором №92-КЛ від 29.12.2010 р., укладеним між Банком та ПАТ «Медичний центр «Добробут», оформленого протоколом №54 від 30.12.2013 р., конкурсною комісією з реалізації майна Банку було визнано переможцем Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Даліз-Експрес».

30.12.2013 р. між Банком (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Даліз-Експрес» (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги №09, відповідно до якого первісний кредитор відступив новому кредитору своє право вимоги за кредитним договором №92-КЛ від 29.12.2010 р. до ПАТ «Медичний центр «Добробут» по сплаті заборгованості у розмірі 24 583 826,73 грн. за ціною відступлення у розмірі 780 000,00 грн.;

31.12.2013 р. між ТОВ «Фінансова компанія «Даліз-Експрес» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Даліз-Фінанс» (новий кредитор), яке діяло в інтересах та за рахунок Закритого недиверсифікованого пайового венчурного інвестиційного фонду «Даліз-Стандарт», (новий кредитор) було укладено договір №19-12/13 про відступлення прав вимоги за договором (купівля-продаж дебіторської заборгованості), за змістом якого первісний кредитор відступив новому кредитору права на отримання від ПАТ «Медичний центр «Добробут» грошової суми у розмірі 24 606 398,27 грн. на підставі кредитного договору №92-КЛ від 29.12.2010 р. та договору відступлення права вимоги №09 від 30.12.2013 р.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку прокурора, підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги №09 від 30.12.2013 р.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Крім того, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Як на підставу для визнання недійсним договору відступлення права вимоги №09 від 30.12.2013 р. прокурор вказує на те, що такий правочин є нікчемним, тобто таким, недійсність якого встановлена приписами ч 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Підпунктом 3 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема, банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Тобто, нікчемність правочинів, перевірку яких здійснює уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ставиться в залежність від звичайної вартості послуг, та порівнюється із відповідною вартістю, яка визначена сторонами в договорі, яка в свою чергу, має бути або вищою, або нижчою на 20%.

Пункт 14.1.71 Податкового кодексу України, дає визначення поняттю звичайної ціни, за яким звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно з пунктом 14.1.219. Податкового кодексу України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі постанови Правління Національного банку України від 29.10.2012 р. № 451 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» до категорії неплатоспроможних» було прийнято рішення виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 25 від 29.10.2012 р. «Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації».

Постановою Правління Національного банку України від 09.01.2013 р. №4 відкликано банківську ліцензію та розпочато ліквідацію Банку. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 3 від 10.01.2013 р. про призначення уповноваженої особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Ерде Банк».

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в реакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси уповноважена особа Фонду розпочинає реалізацію майна банку у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, з метою отримання максимальної виручки у найкоротший строк. Виконавча дирекція Фонду за поданням уповноваженої особи Фонду затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, що включене до ліквідаційної маси.

Частиною 4 вказаної статті визначено, що порядок продажу майна банку під час проведення ліквідаційної процедури визначається і регламентується нормативно-правовими актами Фонду. Майно банку може бути реалізоване:

1) на відкритих торгах (аукціоні);

2) на закритих торгах (щодо майна банку, обмеженого в обігу);

3) шляхом продажу серед заздалегідь визначеного кола осіб (щодо майна, на яке існує обмежений попит);

4) шляхом відступлення права вимоги за кредитами іншим фінансовим установам;

5) шляхом реалізації на організованих місцях продажу (біржах, у торговельних посередників тощо).

30.12.2013 р. за наслідками проведення конкурсу з продажу права вимоги за кредитним договором №92-КЛ від 29.12.2010 р., укладеним між Банком та ПАТ «Медичний центр «Добробут», оформленого протоколом №54 від 30.12.2013 р., конкурсною комісією з реалізації майна Банку було визнано переможцем Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Даліз-Експрес».

Згідно протоколу засідання конкурсної комісії з реалізації майна Банку №54 від 30.12.2013 р. початкова ціна продажу визначена як більша з поміж двох цін - ринкової ціни, визначеної шляхом проведення незалежної оцінки вартості майна, і вищої ціни, запропонованої учасниками письмово і складає 780 000,00 грн.

При цьому, звітом про незалежну оцінку вартості майна - права вимоги зобов'язання за кредитним договором (договором зростання) №92-КЛ від 29.12.2010 р., укладеним АТ «ЕРДЕ БАНК» з ПрАТ «Медичний центр «Добробут», складеним суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Міжнародна Консалтингова Компанія - Оцінка», ринкова вартість об'єкта оцінки станом на 10.12.2013 р. складає 0,00 грн., оскільки станом на дату оцінки об'єкт оцінки був практично неліквідний й ринковою вартістю не характеризувався.

Як вбачається із копій балансу та звіту про фінансові результати ПАТ «Медичний центр «Добробут» за 2012 рік, на підставі яких була здійснення оцінка експертною установою, юридична особа ПАТ «Медичний центр «Добробут», не була збитковою, і активи такого товариства перевищували його пасиви.

Вказуючи про неліквідність таких активів у висновку про вартість об'єкта оціни (частина «зведені показники балансів ПАТ «Медичний центр «Добробут») суб'єктом оціночної діяльності були зроблені припущення щодо неможливості реалізації, зокрема, в частині наявних основних засобів, виробничих запасів дебіторської заборгованості та залишку грошових коштів.

З огляду на те, що висновки про неліквідність активів третьої особи 1, наявних станом на момент проведення оцінки вартості майна - права вимоги зобов'язання за кредитним договором (договором зростання) №92-КЛ від 29.12.2010 р., були обґрунтовані лише припущеннями експерта, суд оцінює наявний в матеріалах справи звіт звітом про незалежну оцінку вартості майна - права вимоги зобов'язання за кредитним договором (договором зростання) №92-КЛ від 29.12.2010 р. критично в якості доказу підтвердження ринкової вартості оцінюваного об'єкту.

В той же час, згідно долучених відповідачем 1 до матеріалів справи виписок по особових рахунках ПАТ «Медичний центр «Добробут», станом на 10.12.2013 р. у такої особи на рахунках знаходився залишок грошових коштів у розмірі більше ніж 1,5 мільйони гривень.

Як свідчать виписки з рахунків за 30.12.2013 р., вказані грошові кошти залишалися на рахунках ПАТ «Медичний центр «Добробут», відкритих в Банку, станом на момент укладення між відповідачами спірного договору відступлення права вимоги №09 від 30.12.2013 р.

Таким чином, станом на момент прийняття рішення, оформленого протоколом засідання конкурсної комісії з реалізації майна Банку №54 від 30.12.2013 р., на рахунку боржника були наявні грошові кошти, які в два рази перевищували вартість продажу права вимоги за кредитним договором №92-КЛ від 29.12.2010 р. на користь відповідача 2.

Більш того, матеріалами справи та поясненнями представників учасників судового процесу підтверджується, що у період з 09.01.2014 р. по 27.01.2014 р. ПАТ «Медичний центр «Добробут» на підставі договору №19-12/13 про відступлення прав вимоги за договором (купівля-продаж дебіторської заборгованості) від 31.12.2013 р. було перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КУА АПФ «Даліз-Фінанс», яке діє в інтересах та за рахунок Закритого недиверсифікованого пайового венчурного інвестиційного фонду «Даліз-Стандарт», грошові кошти у загальному розмірі 24 606 398,27 грн. в якості погашення спірної заборгованості.

Тобто, протягом місяця після проведення конкурсу з продажу права вимоги Банку за кредитним договором №92-КЛ від 29.12.2010 р., боржник повністю погасив суму заборгованості за таким договором, що свідчить про платоспроможність такої особи, та реальну можливість Банку отримати вказані грошові кошти в ліквідаційну масу для забезпечення вимог кредиторів.

З огляду на викладене, є доведеним належними та допустимими в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказами факт укладення між сторонами договору про відступлення права вимоги №09 від 30.12.2013 р., за яким Банком на користь ТОВ «ФК «Даліз-Експрес» було відчужено право вимоги за ціною, нижчою від звичайних на 20 відсотків і більше.

Суд приходить до висновку що укладення договору про відступлення права вимоги №09 від 30.12.2013 р. призвело до неспіврозмірного зменшення ліквідаційної маси Банку, в той час як згідно з вимогами законодавства про систему гарантування вкладів фізичних осіб уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів банку, а вибір способів продажу майна (активів) здійснюється уповноваженою особою Фонду з метою забезпечення його відчуження за найвищою ціною з урахуванням вимог законодавства.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що договір про відступлення права вимоги №09 від 30.12.2013 р. є нікчемним відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Аналогічні висновки містяться в постанові Вищого господарського суду України від 08.09.2015 р. у справі № 5011-35/18309-2012, які спростовують твердження відповідачів про неможливість застосування приписів ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» після введення тимчасової адміністрації.

Відповідно до п. 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 р. №11 за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).

На підставі викладеного та враховуючи висновок суду про нікчемність договір про відступлення права вимоги №09 від 30.12.2013 р., позовні вимоги про визнання недійсним такого договору є правомірним та обґрунтованими.

Стосовно правомірності звернення з даним позовом до суду заступником прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Ст. 361 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Абзац третій частини першої та частина третя ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Частиною 1 статті 4 вказаного Закону визначено, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. В межах своїх повноважень, Фонд зокрема здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

За змістом ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом.

Оскільки основною метою діяльності позивача є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, втрата Банком можливості отримати в ліквідаційну масу значної суми грошових коштів для задоволення вимог кредиторів такого банку, створює передумови для порушення економічних інтересів держави.

Враховуючи викладене, заступник прокурора міста Києва правомірно згідно діючого законодавства звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Стосовно розподілу судових витрат суд відзначає наступне.

Частиною 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів порівну.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.

2. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №09 від 30.12.2013 р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Ерде Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Даліз-Експрес».

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» (04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного/Ігорівська, 10/5, літ. А; ідентифікаційний код 34817907) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. Видати наказ.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Даліз-Експрес» (03680, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31, оф. 17; ідентифікаційний код 36175858) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.04.2016 р.

Головуючий суддя В.П. Босий

Судді О.С. Комарова

С.В. Стасюк