Рішення № 57253158, 13.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2016Справа №910/4762/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна

компанія «Нафтогаз України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Джурчі»

про стягнення 1 353,02 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача Вознюк Є.В. - по дов. №14-167 від 11.06.2014р.

Від відповідача не з»явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Госпрдарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі -позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джурчі" (далі - відповідач) про стягнення 1 353, 02 грн., з яких: 670, 57 грн. основного боргу, 128, 59 грн. пені, 48,88 грн. 3% річних та 504, 98 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежно виконав умови Договору № 13-435-ВВ купівлі - продажу природного газу щодо оплати вартості природного газу у період з червня - грудень 2013 року та січня - лютого 2014року.

Представник відповідача в дане судове засідання не з'явився. Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру, на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, викладених в пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників сторін в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань сторін на час розгляду справи, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 13.04.2016 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

20.06.2013 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір № 13-435-ВВ на купівлю-продаж природного газ.

Відповідно до п.1.1 договору позивач зобов'язувався передати відповідачу природний газ, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, на умовах цього договору.

Пунктом 3.3. Договору встановлено, що приймання-передача газу у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу.

На виконання умов договору позивач поставив протягом червня-грудня 2013 року, січня-лютого 2014 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну сум 2 580,10 грн. Факт отримання відповідачем газу підтверджується актами приймання - передачі природного газу.

Згідно з п.п. 6.1., 6.2. Договору оплата за природний газ проводиться відповідачем виключно грошовими коштами шляхом перерахування їх на рахунок виконавця в розмірі 100% поточної оплати протягом місяця, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання передачі.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем у період червня-грудня 2013 року, січня-лютого 2014 року поставлявся відповідачу природний газ в обсягах, передбачених умовами договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі природного газу, вартість якого сплачувалась відповідачем з порушенням умов п.п. 6.1, 6.2.Договору від 20.06.2013 р.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Матерілами справи підтверджується порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати вартості отриманого газу, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 670, 57 грн. обгрнутовані і підлягають задоволенню.

У зв'язку з порушенням строків оплати вартості природного газу, передбачених п.п. 6.1., 6.2. Договору від 20.06.2013 р. позивач на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 504,98 грн. та 3% річних в розмірі 48,88 грн., які нараховані від простроченої до сплати суми окремо за кожний місяць за весь час прострочення до дати повної оплати.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

Оскільки розрахунок 3% річних та інфляційних, наданий позивачем, здійснений від простроченої до сплати суми окремо за кожний місяць з врахуванням зменшення на проведені оплати за весь період прострочення, є арифметично вірним, вимога позивача про стягнення з відповідача 48,88 грн.-3% річних та 504,98 грн. підлягає задоволенню.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

На підставі п. 7.2. Договору від 20.06.2013 р. позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 128,59 грн. від розміру простроченого зобов'язання окремо за кожний місяць.

Статтею 611 Цивільного кодексу України та статтею 230 Господарського кодексу України встановлено такий правовий наслідок порушення зобов'язання як сплата неустойки.

Відповідно до частин першої і третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2. Договору від 20.06.2013 р. сторони передбачили, що в разі невиконання відповідачем умов п. 6.1 договору відповідач зобов»язаний (кірм суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення пені.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідач доказів на спростовування обставин повідомлених позивачем суду не надав.

З урахуванням викладеного позовні вимоги позивача є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарській суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов"язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача: при відмові в позові -на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене та відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Джурчі" (02068, м. Київ, вул. Архітектора Вербицького, б. 1, код 30951066) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код 20077720) 6870 грн. 57 коп. основного боргу, 128 грн. 59 коп. пені, 48 грн. 88 коп. 3% річних, 504 грн. 98 коп. - інфляційні, 1 378 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.04.2016 р.

Суддя Трофименко Т.Ю.