Рішення № 57253104, 06.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2016Справа №910/1975/16

За позовом Державного підприємства "Готельний комплекс "Національний" Управління справами Апарату Верховної Ради України"

до Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України"

про стягнення 51 875,29 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Черняк Ю.В. - за довіреністю від 14.03.2016 року;

від відповідача: не з'явилися;

Обставини справи :

Державне підприємство "Готельний комплекс "Національний" Управління справами Апарату Верховної Ради України" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" про стягнення 51 875,29 грн.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання послуг з утримання та розміщення обладнання №132 від 09.11.2007 року щодо оплати отриманих послуг.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов стягнувши з відповідача на свою користь 39 674,28 грн. - основного боргу, 9 324,89 грн. - пені, 688,79 грн. - 3% річних, 2 187,33 грн. - інфляційних втрат, 1 378,00 грн. - судового збору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.02.2016 року порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 15.03.2016 року.

09.03.2016 року через канцелярію Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою господарського суду містка Києва від 15.03.2016 року відкладено розгляд справи на 29.03.2016 року.

Ухвалою господарського суду містка Києва від 29.03.2016 року відкладено розгляд справи на 06.04.2016 року.

В судове засідання 06.04.2016 року представник відповідача повторно не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 06.04.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 06.04.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.11.2007 року між Державним підприємством "Готельний комплекс "Національний" Управління справами Апарату Верховної Ради України" (далі по тексту - позивач, виконавець) та Закритим акціонерним товариством "Телесистеми України" (перейменовано в Приватне акціонерне товариство "Телесистеми України"; далі по тексту - відповідач, замовник) укладено Договір про надання послуг з утримання та розміщення обладнання №132 (далі по тесту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) на підставі взаємної згоди сторін «Замовник» передає, а «Виконавець» приймає на тимчасове утримання з подальшим розміщенням в погоджених «Сторонами» місцях обладнання , яке надалі разом іменуються «RBS».

09.11.2007 року на виконання умов Договору сторонами підписано Акт готовності надання послуг з утримання та розміщення обладнання.

Відповідно до п. 3.1. Договору щомісячна плата за надання «Виконавцем» обумовлених цим Договором послуг становить 3 000,00 грн. (в тому числі ПДВ 20% - 500 грн.).

За умов інфляції зміна розміру плати за послуги здійснюється шляхом коригування вищезазначеної плати за послуги та офіційно встановлений індекс інфляції за попередній місяць (п. 3.7 Договору).

Пунктом 3.5. Договору Сторони передбачили умови і терміни проведення оплати , а саме: «Замовник здійснює оплату згідно рахунку «Виконавця» протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту його отримання, шляхом перерахування на поточний рахунок «Виконавця». Якщо Замовник отримав рахунок пізніше строку, зазначеного в п. 3.4. цього Договору, термін оплати продовжується на строк такої затримки».

13.08.2015 року Позивач направив Відповідачу лист №15-4/40-151, яким повідомив про наявність у нього заборгованості у розмірі 27 031,11 грн., яку просив погасити, а також повідомив про те, що у відповідності до п.8.1. Договору в односторонньому порядку припиняє дію Договору з 14.09.2015 року та просив Відповідача протягом 15-ти днів після припинення Договору демонтувати обладнання та привести приміщення де воно розташоване до попереднього стану.

15.09.2015 року представниками Позивача і Відповідача складений та підписаний Акт приймання-передачі (повернення) території на якій було розташоване обладнання.

23.09.2015 року Відповідач звернувся до Позивача листом №15/ЦТУ/467 з проханням, допустити його представників на територію підприємства для проведення демонтажу обладнання та його вивезення.

Відповідач демонтаж обладнання провів, приміщення повернув, але заборгованість сплатив.

02.11.2015 року Позивач направив на адресу Відповідача претензію вих. №15-4/40-216 про сплату заборгованості за розміщення обладнання.

Позивачем виставлені відповідачу наступні рахунки на оплату послуг, а саме:

- № 313 від 07.04.2015 року на суму 2 949,02 грн.;

- № 410 від 07.05.2015 року на суму 7 639,25 грн.;

- № 499 від 08.06.2015 року на суму 7 807,31 грн.;

- № 589 від 07.07.2015 року на суму 7 835,53 грн.;

- № 675 від 07.08.2015 року на суму 7 757,17 грн.;

- № 689 від 17.08.2015 року на суму 1 640,18 грн.;

- № 770 від 17.09.2015 року на суму 198,26 грн.;

- № 775 від 15.09.2015 року на суму 3 847,56грн. (загальна суму за всіма рахунками 39 674,28 грн.).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач в порушення зобов'язання щодо оплати вартості послуг, відповідно до умов Договору, не сплатив на користь позивача 39 674,28 грн.

01.10.2015 року між сторонами підписано акт звірки розрахунків, згідно якого відповідач визнав перед позивачем з заборгованість в розмір 40 474,28 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконала належним чином, надала відповідачеві послуги за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача вартість отриманих послуг на має заборгованість в розмірі 39 674,28 грн.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 39 674,28 грн. - основного боргу, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення сплати вартості отриманих послуг, а тому позивач, керуючись п. 4.1. Договору просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 9 324,89 грн.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати рахунків з вини "Замовника" він сплачує "Виконавцю" пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості, але не більше ніж 10 % від розміру місячної плати за послуги.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань підлягають частковому задоволенню і за уточненим розрахунком суду становлять 2 640,99 грн.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 688,79 грн. - 3% річних, 2 187,33 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 688,79 грн. - 3% річних та 2 187,33 грн. - інфляційних втрат, підлягають частковому задоволенню і за уточненим розрахунком суду становлять: 661,49 грн. - 3% річних, 947,37 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" (02154, м. Київ, РУСАНІВСЬКИЙ БУЛЬВАР, будинок 7; код ЄДРПОУ 22599262) на користь Державного підприємства "Готельний комплекс "Національний" Управління справами Апарату Верховної Ради України" (01021, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЛИПСЬКА, будинок 5; код ЄДРПОУ 05907265) 39 674 (тридцять дев'ять тисяч шістсот сімдесят чотири) грн. 28 коп. - основного боргу, 661 (шістсот шістдесят одну) грн. 49 коп. - 3% річних, 947 (дев'ятсот сорок сім) грн. 37 коп. - інфляційних втрат, 2 640 (дві тисячі шістсот сорок) грн. 99 коп. - пені, 1 166 (одну тисячу сто шістдесят шість) грн. 79 коп. - судового збору.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 08.04.2016 року.