Рішення № 57252873, 07.04.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.04.2016р. Справа №905/3264/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля», м.Лисичанськ, код ЄДРПОУ 32359108

до відповідача: Державного підприємства «Донецька залізниця», м.Донецьк, код ЄДРПОУ 01074957

про стягнення 247628,77 грн

Головуючий суддя: Паляниця Ю.О.

Суддя: Огороднік Д.М.

Суддя: Сажнева М.В.

Секретар судового засідання: Бикова Я.М.

У засіданні брали участь:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від ТОВ «Донецьквуглезбагачення»: не з’явився

від ТОВ «ЦЗВ «Селидівська»: не з’явився

від ДП «Вугілля України»: не з’явився

від ДП «Дарницький вагоноремонтний завод»: не з’явився

від ПАТ «Українська залізниця»: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Лисичанськвугілля», м.Лисичанськ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Державного підприємства «Донецька залізниця», м.Донецьк про стягнення збитків за недоставляння концентрату вугільного до станції призначення у розмірі 238752,36 грн, сплаченого залізничного тарифу – 7956 грн, витрат за користування, подачу та прибирання вагонів – 920,41 грн, а всього 247628,77 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що внаслідок неналежного виконання перевізником – Державним підприємством «Донецька залізниця», своїх обов’язків по перевезенню вантажу, Публічним акціонерним товариством «Лисичанськвугілля» понесено збитки у розмірі 238752,36 грн. Крім того, за твердженням позивача, стягненню з відповідача належать залізничний тариф, витрати за користування, подачу та прибирання вагонів за спірним перевезенням.

Представник позивача, зокрема, у судове засідання 07.04.2014р. не з’явився, про те, що розгляд справи відбудеться 07.04.2016р. був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне у матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №9310005019836.

Відповідач у судові засідання 24.12.2015р., 21.01.2016р., 10.02.2016р., 16.02.2016р., 17.03.2016р., 07.04.2016р. не з’явився, витребуваних судом документів не представив, будь-яких пояснень по суті спору не надав. Одночасно, за висновками суду, Державне підприємство «Донецька залізниця» було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи з урахуванням наступних обставин.

За приписами ст.64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За змістом ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (в редакції, яка діяла на момент здійснення запиту) Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 29.12.2015р. місцезнаходженням відповідача є: 83000, м.Донецьк, вул.Артема, 68.

З огляду на те, що відповідач знаходиться на території, на яку не здійснюється пересилання поштової кореспонденції, 10.12.2015р., 29.12.2015р., 25.01.2016р., 11.02.2016р., 22.02.2016р., 23.03.2016р. на офіційному веб-порталі «Судова влада України» (dn.arbitr.gov.ua), у розділі «Новини та події суду» були розміщені оголошення про дату та час судових засідань у справі №905/3264/15, призначених на 24.12.2015р., 21.01.2016р., 10.02.2016р., 16.02.2016р., 17.03.2016р., 07.04.2016р.

Одночасно, судом вчинялись дії, які були спрямовані на встановлення телефонного зв’язку з відповідачем, про що свідчать телефонограми №836 від 10.12.2016р., №5 від 04.01.2016р., №72 від 26.01.2016р.

Крім того, господарський суд зауважує, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд наголошує, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами від 01.12.2015р., 24.12.2015р., 21.01.2016р., 10.02.2016р., 16.02.2016р., 17.03.2016р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Ухвалами господарського суду від 21.01.2016р., 10.02.2016р., 16.02.2016р., 17.03.2016р. в порядку норм ст.30 Господарського процесуального кодексу України викликано посадову особу Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецьквуглезбагачення» для надання пояснень стосовно:

- відвантаження у липні 2014 року (накладна №51289569) на замовлення Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» вугільного концентрату загальною кількістю 543,15 т на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської теплової електричної станції;

- правових підстав експлуатації вагонів №65834244, №67195388, №66240847, №67662742;

- фактичного місцезнаходження вагонів №65834244, №67195388, №66240847, №67662742 на теперішній час;

- наявності обставин складання акту загальної форми, комерційного акту за фактом втрати вантажу, який був відправлений згідно з залізничною накладною №51289569 у вагонах №65834244, №67195388, №66240847, №67662742.

Вказані ухвали Товариством з обмеженою відповідальністю «Донецьквуглезбагачення» були отримані, про що свідчать наявні у матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень №8540002028658, №8540002039862, №8540002046087, №8540002058565.

При цьому, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецьквуглезбагачення» у судові засідання на виклик суду не з’явився, витребуваних судом пояснень до матеріалів справи не представив.

Ухвалами господарського суду від 16.02.2016р., 17.03.2016р. в порядку норм ст.30 Господарського процесуального кодексу України викликано посадову особу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська» для надання пояснень стосовно:

- відвантаження у липні 2014 року (накладна №51289569) на замовлення Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» вугільного концентрату загальною кількістю 543,15 т на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської теплової електричної станції;

- правових підстав експлуатації вагонів №65834244, №67195388, №66240847, №67662742;

- фактичного місцезнаходження вагонів №65834244, №67195388, №66240847, №67662742 на теперішній час;

- наявності обставин складання акту загальної форми, комерційного акту за фактом втрати вантажу, який був відправлений згідно з залізничною накладною №51289569 у вагонах №65834244, №67195388, №66240847, №67662742.

12.03.2016р. від Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська» надійшли пояснення №122 від 01.03.2016р., за змістом яких повідомлено суд про те, що 19.07.2014р. вказаним товариством було відвантажено у вагони №65834244, №67195388, №66240847, №67662742 вугільний концентрат. Зазначені вагони були прийняті залізницею до перевезення. Фактичне місцезнаходження вагонів на сьогодні Товариству з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська» невідоме, копії акту загальної форми, комерційного акту за фактом втрати вантажу на адресу підприємства не надходили.

Ухвалою господарського суду від 16.02.2016р. в порядку норм ст.30 Господарського процесуального кодексу України викликано посадову особу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської теплової електричної станції для надання пояснень щодо одержання вугільного концентрату за залізничною накладною №51289569 у вагонах №65834244, №67195388, №66240847, №67662742; наявності обставин складання акту загальної форми, комерційного акту за фактом втрати вантажу, який був відправлений згідно з залізничною накладною №51289569 у вагонах №65834244, №67195388, №66240847, №67662742.

Згідно з листом №25/764 від 04.03.2016р. Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської теплової електричної станції повідомлено суд про те, що за залізничною накладною №51289569 у вагонах №65834244, №67195388, №66240847, №67662742 на адресу вказаного товариства вугілля не надходило, акти загальної форми, комерційні акти за фактом втрати вантажу Вуглегірській тепловій електричній станції не подавались.

Ухвалами господарського суду від 16.02.2016р., 17.03.2016р. в порядку норм ст.30 Господарського процесуального кодексу України викликано посадову особу Державного підприємства «Вугілля України» для надання пояснень щодо одержання вугільного концентрату за залізничною накладною №51289569 у вагонах №65834244, №67195388, №66240847, №67662742; наявності обставин складання акту загальної форми, комерційного акту за фактом втрати вантажу, який був відправлений згідно з залізничною накладною №51289569 у вагонах №65834244, №67195388, №66240847, №67662742.

Державне підприємство «Вугілля України» у судові засідання 17.03.2016р., 07.04.2016р. уповноважену посадову особу на вимогу суду не направило, витребуваних судом пояснень не надало, про те, що розгляд справи відбудеться 17.03.2016р., 07.04.2016р. було повідомлено належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень №0160122296854, №0160122472369.

Ухвалами господарського суду від 16.02.2016р., 17.03.2016р. в порядку норм ст.30 Господарського процесуального кодексу України викликано посадову особу Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод» для надання пояснень відносно правових підстав експлуатації вагонів №65834244, №67195388, №66240847, №67662742 Товариством з обмеженою відповідальністю «Донецьквуглезбагачення», Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська»; фактичного місцезнаходження вагонів №65834244, №67195388, №66240847, №67662742 на теперішній час.

07.04.2016р. на електрону адресу суду надійшли пояснення №9/ю від 04.04.2016р. Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод», згідно з якими на балансі вказаного підприємства станом на липень 2014 року обліковувався тільки вагон №67662742. Згідно з даними автоматичної бази даних парку вагонів ГІОЦ УЗ станом на 04.04.2016р. вагон №67662742 знаходиться на станції Вуглегірськ регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця». 19.07.2014р. вагон власності Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод» №67662742 був в експлуатації за договором №1558/710-2012 від 04.09.2012р. про надання послуг з організації перевезень транзитних вантажів територією України у власних напіввагонах і проведення розрахунків за надані послуги, пов’язані з цими перевезеннями, укладеним між Державним підприємством «Дарницький вагоноремонтний завод» (співвиконавець перший), Державним підприємством «Укрспецвагон» (співвиконавець другий) та Державним підприємством «Вугілля України» (замовник).

17.03.2016р. до господарського суду надійшла заява №3/62-16 від 12.03.2016р. позивача про заміну первісного відповідача (Державного підприємства «Донецька залізниця») належним відповідачем (Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця»).

В обґрунтування вказаного клопотання позивач посилається на те, що на підставі постанови №200 від 25.06.2014р. Кабінету Міністрів України утворено Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», 100 відсотків акцій якого закріплено в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, а також, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком №1. За змістом вказаного додатку, Державне підприємство «Донецька залізниця» увійшло в перелік підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворено Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».

За приписами ч.2 ст.24 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи положення вказаних вище норм процесуального законодавства, при зверненні до суду з заявою про заміну первісного відповідача належним відповідачем заявником повинно бути доведено, що Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» є правонаступником Державного підприємства «Донецька залізниця», а процедура припинення останнього є завершеною.

Ухвалою суду від 17.03.2016р. відкладено вирішення питання про заміну первісного відповідача належним відповідачем та на підставі ст.30 Господарського процесуального кодексу України викликано в судове засідання посадову особу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» для надання пояснень щодо передання всього майна, прав та обов'язків Державного підприємства «Донецька залізниця» на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Уповноважена посадова особа Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» у судове засідання 07.04.2016р. на вимогу суду не з’явилась, у письмових поясненнях без номеру та дати, що надійшли на адресу суду 07.04.2016р., проти задоволення клопотання позивача про заміну первісного відповідача належним відповідачем заперечила з посиланням на те, що процедура припинення Державного підприємства «Донецька залізниця» на теперішній час не є завершеною.

За висновками суду, клопотання №3/62-16 від 12.03.2016р. позивача про заміну первісного відповідача (Державного підприємства «Донецька залізниця») належним відповідачем (Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця») не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

За приписами ч.1 ст.25 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

В силу норм ч.ч.1, 2 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Наразі, позивачем на підтвердження власного клопотання не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження передання всього майна, прав та обов'язків Державного підприємства «Донецька залізниця» на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Крім того, матеріали справи не містять відомостей про внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення Державного підприємства «Донецька залізниця».

При цьому, як було зазначено судом вище, Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» факт припинення Державного підприємства «Донецька залізниця» та передання всього майна, прав та обов'язків останнього на користь новоутвореного товариства заперечило.

Разом з цим, у п.5 постанови №200 від 25.06.2014р. Кабінету Міністрів України «Про утворення Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» зазначено, що майно (активи, власний капітал та зобов'язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, не включається до переліків і зведених актів інвентаризації майна, що затверджуються Міністерством інфраструктури відповідно до цього пункту, а відображається в балансі (крім зобов'язань підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території) і закріплюється в частині активів за Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» на праві господарського відання до проведення його інвентаризації та оцінки відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.2014р. №604).

Відтак заява №3/62-16 від 12.03.2016р. позивача про заміну первісного відповідача (Державного підприємства «Донецька залізниця») належним відповідачем (Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця») залишається судом без задоволення.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов’язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами ст.30 зазначеного Кодексу України посадові особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, посадових осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За висновками суду, незважаючи на те, що сторони та посадові особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецьквуглезбагачення», Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська», Державного підприємства «Вугілля України», Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод», Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» у судове засідання 07.04.2016р. на виклик суду не з’явились, справа може бути розглянута за наявними в ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а відсутність вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

25.12.2012р. між Державним підприємством «Вугілля України» (покупець) та Публічним акціонерним товариством «Лисичанськвугілля» (постачальник) було підписано договір поставки вугілля №10-13/1-ЕН, за змістом п.1.1 якого постачальник поставляє покупцю вугільну продукцію (вугілля) в асортименті, по реквізитах та за якісними характеристиками, приведеними в цьому договорі.

Відповідно до п.п.1.2, 2.1, 2.3 вказаного правочину покупець приймає вугілля, оплачує його вартість на умовах, визначених цим договором. Вугілля постачається рівномірно добовими обсягами протягом періоду поставки залізничним транспортом у відкритих напіввагонах вантажною швидкістю на умовах DDP (залізнична станція призначення) згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс» в редакції 2000 року з урахуванням особливостей, передбачених цим договором. Датою виконання зобов’язання по поставці вугілля є дата календарного штемпеля залізничної станції призначення на перевізному документі.

Згідно з п.п.3.2.1, 3.2.3 договору №10-13/1-ЕН від 25.12.2012р. постачальник має право на отримання своєчасно та в повному обсязі оплати за поставлене вугілля. Відвантажити вугілля без отримання від покупця попередньої оплати вугілля, якщо така буде погоджена між сторонами.

За приписами п.п.7.3, 7.5 укладеного сторонами правочину покупець оплачує постачальнику вартість вугілля на умовах повної 100% оплати за весь обсяг вугілля, що поставлений у місяці поставки, шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України в розмірі вартості фактично поставленого постачальником та прийнятого покупцем вугілля на поточний рахунок постачальника, до кінця місяця, наступного за місяцем поставки. Покупець забезпечує оплату провізної плати за транспортування вугілля залізничним транспортом від вантажовідправника (шахт, збагачувальних фабрик) безпосередньо на адресу вантажоотримувача.

Згідно із додатковою угодою №1-07/14 від 22.07.2014р. сторони узгодили, що ціна однієї тони вугілля без ПДВ буде становити 700 грн (що з ПДВ дорівнює 840 грн). Вказана угода вступає в силу з моменту її підписання та поширює свою дію на господарські відносини, що діяли між сторонами, починаючи з 01.07.2014р.

Як встановлено п.10.1 договору №10-13/1-ЕН від 25.12.2012р. останній набирає чинності з 01.01.2013р. і діє до 31.12.2013р. включно.

Відповідно до додаткових угод №12-12/13 від 12.12.2013р., №17-12/14 від 17.12.2014р. до вказаного правочину строк його дії продовжувався сторонами до 31.12.2014р., 31.12.2015р.

Одночасно, 14.07.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Лисичанськвугілля» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Донецьквуглезбагачення» (виконавець) було укладено договір про надання послуг по переробці рядового вугілля №14-07-1п/р/80, відповідно до п.п.1.1, 1.2 якого замовник зобов?язується передати (поставити) виконавцю рядове вугілля на умовах СРТ – ЗФ вантажоодержувач (у редакції Інкотермс-2010) в найменуванні, кількості, марочному складі, з якісними показниками згідно специфікаціям. Виконавець зобов?язується переробити рядове вугілля на збагачувальних фабриках і відвантажити одержаний вугільний концентрат (продукти збагачення) по реквізитах, вказаних замовником в найменуванні, кількості, марочному складі, з якісними показниками згідно додатку №1 та за ціною послуг згідно додатку №2.

Згідно із п.п.8.1, 8.2 вказаного правочину договір набуває чинності з моменту його підписання та діє з 14.07.2014р. до 31.12.2014р. У разі відсутності заяви від будь-якої із сторін про свій намір розірвати цей договір протягом одного місяця до закінчення терміну його дії, договір вважається пролонгованим на подальший рік на тих же умовах.

За приписами п.2.1.1 договору №14-07-1п/р/80 від 14.07.2014р. замовник зобов’язався забезпечити поставку рядового вугілля відповідно до умов цього договору залізничним транспортом у справних люкових напіввагонах на ТОВ «ЦЗФ «Селидівська» рівномірно протягом місяця (згідно планів перевезень) і передати виконавцю супровідні документи на рядове вугілля.

Як зазначає позивач, 19.07.2014р. та 22.07.2014р. з відокремленого підрозділу «Шахта ім.Д.Ф.Мельникова» Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» було завантажено рядове вугілля у напіввагони: №65225344 у кількості 67,30 т, №67195388 – 66,90 т, №662240847 – 68,15 т, №667710526 – 67,45 т, №67662742 – 67,40 т, №67377333 – 67,05 т, №67895649 – 69,45 т, №60922200 – 68,15 т, №65486359 – 68,20 т, №62535885 – 67,75 т, №66241472 – 67,70 т, №66822065 – 68,25 т, №66749482 – 67,45 т, №67846428 – 68,15 т, №66605411 – 68,20 т, №67172262 – 67,55 т, №65298226 – 67,35 т, №67902270 – 68,45 т, №62251731 – 67,30 т, №65361958 – 67,50 т та залізницею відправлено на збагачувальну фабрику – Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦЗФ «Селидівська».

Рядове вугілля у кількості 1355,70 т було перероблено виконавцем, після чого Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦЗФ «Селидівська» відвантажило вугільний концентрат загальною кількістю 543,15 т:

- у напіввагони №65834244 у кількості 65,55 т, №67195388 – 68,90 т, №66240847 – 66,85 т, №67662742 – 68,70 т, що підтверджено залізничною накладною від 19.07.2014р.;

- у напіввагони №60380433 – 68,30 т, №67654970 – 66,70 т, №67846428 – 69,80 т, №67654681 – 68,35 т, що підтверджено залізничною накладною від 23.07.2014р.

Вантажодержувачем вугільного концентрату за вказаними накладними була визначена Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго» (станція Світлодарське Донецької залізниці).

12.03.2016р. від Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська» надійшли пояснення №122 від 01.03.2016р., за змістом яких повідомлено суд про те, що 19.07.2014р. вказаним товариством було відвантажено у вагони №65834244, №67195388, №66240847, №67662742 вугільний концентрат. Зазначені вагони були прийняті залізницею до перевезення.

Згідно з листом №25/764 від 04.03.2016р. Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської теплової електричної станції повідомлено суд про те, що за залізничною накладною №51289569 у вагонах №65834244, №67195388, №66240847, №67662742 на адресу вказаного товариства вугілля не надходило

Відповідно до ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язний сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 12 Закону України «Про залізничний транспорт» та ст.110 Статуту залізниць України передбачено, що залізниці забезпечують збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях. Стаття 110 Статуту залізниць України також передбачає, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.

Згідно з ч.1 ст.23 Закону України «Про залізничний транспорт» перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин. Аналогічні за змістом приписи містяться у ст.113 Статуту залізниць України, ч.2 ст.924 Цивільного кодексу України.

Статтею 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадку порушення зобов’язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 314 Господарського кодексу України, норми якої кореспондуються зі ст.110 Статуту залізниць України, встановлено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Згідно зі ст.ст.114, 115 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу за втрату чи недостачу, у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Виходячи з того, що, залізничні напіввагони №65834244 з концентратом у кількості 65,55 т, №67195388 – 68,90 т, №66240847 – 66,85 т, №67662742 – 68,70 т, відправлені за залізничною накладною від 19.07.2014р. до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської теплової електричної станції не надійшли, за твердженням позивача, стягненню з відповідача підлягають збитки у розмірі 238752,36 грн.

За вимогами ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні положення містить ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов’язку, порушення цивільних прав.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено, зокрема, протиправність поведінки Державного підприємства «Донецька залізниця»; наявність заподіяних діями відповідача збитків; причинний зв'язок між ними.

Крім того, позивачем має бути доведено, що ним понесені витрати зі сплати залізничного тарифу – 7956 грн, витрати за користування, подачу та прибирання вагонів – 920,41 грн, а відповідальною за це особою є саме відповідач.

Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами.

Статтею 36 вказаного Кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно із ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про залізничний транспорт» обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу, засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.

Згідно із ст.129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Тобто, належним і допустимим доказом втрати (нестачі) вантажу, відправленого згідно з залізничною накладною №51289569 у вагонах №65834244, №67195388, №66240847, №67662742, у даному випадку є акт, складений станцією залізниці.

Ухвалами господарського суду від 21.01.2016р., 10.02.2016р., 16.02.2016р., 17.03.2016р. позивача, відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецьквуглезбагачення», Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська», Публічне акціонерне товариство «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської теплової електричної станції, Державне підприємство «Вугілля України» було зобов’язано надати пояснення стосовно наявності обставин складання акту загальної форми, комерційного акту за фактом втрати вантажу, який був відправлений згідно з залізничною накладною №51289569 у вагонах №65834244, №67195388, №66240847, №67662742.

Позивач у письмових поясненнях №01112 від 10.03.2016р. зазначив, що комерційний акт не надходив на адресу Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля».

12.03.2016р. від Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська» надійшли пояснення №122 від 01.03.2016р., за змістом яких повідомлено суд про те, що фактичне місцезнаходження вагонів на сьогодні Товариству з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська» невідоме, копії акту загальної форми, комерційного акту за фактом втрати вантажу на адресу підприємства не надходили.

Згідно з листом №25/764 від 04.03.2016р. Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської теплової електричної станції повідомлено суд про те, що акти загальної форми, комерційні акти за фактом втрати вантажу, відправленого згідно з залізничною накладною №51289569 у вагонах №65834244, №67195388, №66240847, №67662742, на адресу вказаного товариства не надходили.

Одночасно, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів у розумінні норм ст.34 Господарського процесуального кодексу України звернення Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» до відповідача з вимогою скласти акти за фактом втрати вантажу, відправленого згідно з залізничною накладною №51289569 у вагонах №65834244, №67195388, №66240847, №67662742.

Крім того, за висновками суду, матеріалами справи не підтверджено, що спірне перевезення здійснювалось саме на виконання умов договору №10-13/1-ЕН від 25.12.2012р., а відтак правомірність застосування позивачем при здійсненні розрахунку збитків ціни вугілля, обумовленої вказаним правочином.

Разом з тим, судом враховано, що Указом №405/2014 від 14.04.2014р. Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» уведено в дію відповідне рішення Ради національної безпеки і оборони України щодо проведення антитерористичної операції на сході України.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, визначено Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», за змістом ч.1 ст.1 якого періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Згідно з ч.2 зазначеної статті встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

У подальшому на виконання абзацу третього пункту 5 ст.11 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженнями №1053-р від 02.12.2015р., №1275-р від 02.12.2015р. Кабінету Міністрів України затверджено переліки населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, до яких, у тому числі, включено місто Світлодарськ та місто Новогродівка.

Отже, відповідно до приписів чинного законодавства місто Світлодарськ та місто Новогродівка, які у накладній №51289569 визначені як станції відправлення і призначення, були частиною території України, тимчасово окупованої незаконними терористичними збройними формуваннями.

Наявність вказаних обставин також підтверджується змістом пояснень №01112 від 10.03.2016р. Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля», у відповідності до яких у липні 2014 року на території ст.Новогродівка Донецької залізниці та на території ст.Свєтлодарськ Донецької залізниці, де знаходиться Вуглегірська ТЕС, велись масштабні бойові дії.

При цьому, відповідно до підпункту 4 пункту «е» ст.111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.

Відтак, з огляду на проведення антитерористичної операції на сході України, у тому числі за місцем та на час здійснення відправки спірного вантажу, за умови відсутності акту про втрату (нестачу) вантажу, за висновками суду, підстави вважати, що втрата вантажу відбулась саме внаслідок неправильних дій Державного підприємства «Донецька залізниця» на теперішній час відсутні.

За таких обставин, оцінивши наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення в діях відповідача щодо втрати ввіреного йому вантажу, з огляду на що позовні вимоги про стягнення збитків у розмірі 238752,36 грн не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про стягнення сплаченого залізничного тарифу – 7956 грн, витрат за користування, подачу та прибирання вагонів – 920,41 грн, залишаються судом без задоволення, як такі, що мають похідний характер від вимог про стягнення збитків.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 3714,43 грн підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.30, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля», м.Лисичанськ до Державного підприємства «Донецька залізниця», м.Донецьк про стягнення збитків за недоставляння концентрату вугільного до станції призначення у розмірі 238752,36 грн, сплачений залізничний тариф – 7956 грн, витрат за користування, подачу та прибирання вагонів – 920,41 грн, а всього 247628,77 грн.

У судовому засіданні 07.04.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 12.04.2016р.

Головуючий суддя Ю.О.Паляниця

Суддя Д.М. Огороднік

Суддя М.В. Сажнева