Рішення № 57252806, 18.04.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.04.16р. Справа № 904/1574/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Терни-Авто" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором оренди обладнання № ДАО 1/12 від 06.12.2012 у загальному розмірі 189 915 грн. 23 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 14.04.2016)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - адвокат (договір про надання юридичних послуг від

29.03.2016)

від відповідача: ОСОБА_3 - представник (довіреність № 72 від 29.03.2016)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Терни-Авто" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення із нею до суду, просило суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди обладнання № ДАО 1/12 від 06.12.2012 у загальному розмірі 218 851 грн. 72 коп.

Ціна позову на момент звернення із ним до суду складалася з наступних сум:

- 117 870 грн. 12 коп. - основний борг;

- 36 896 грн. 27 коп. - пеня;

- 58 567 грн. 00 коп. - інфляційні втрати;

- 5 518 грн. 33 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди обладнання № ДАО 1/12 від 06.12.2012 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з 05.02.2013 по 07.10.2015 у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 117 870 грн. 12 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.1.2. договору позивач нарахував та просив стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 01.03.2015 по 01.03.2016 в сумі 36 896 грн. 27 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з квітня 2013 року по січень 2016 року у сумі 58 567 грн. 00 коп. та 3% річних за період прострочення з 01.04.2013 по 01.03.2016 у сумі 5 518 грн. 33 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 04.04.2016.

Від відповідача надійшов відзив (вх.суду 20262/16 від 04.04.2016), в якому він просить суд застосувати строки позовної давності та у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. У відзиві відповідач посилається на те, що договір оренди обладнання № ДАО 1/12 від 06.12.2012 є нікчемним, оскільки не містить умов щодо строку його дії, а за усною домовленістю, як зазначає відповідач, договір було укладено на 1 місяць. Крім того, відповідач зазначає, що у нього не виник обов'язок зі сплати орендних платежів за спірний період, оскільки відповідно до умов пункту 3.2. договору вказаний обов'язок виникає з моменту отримання ним рахунків та актів виконаних робіт, при цьому, позивачем жодного акту та рахунку до матеріалів справи не додано. Також, відповідач звертає увагу, що позивачем було розраховано орендну плату по 31.10.2015 в той час, як відповідно до акту від 08.10.2015 орендоване обладнання було повернуто позивачу 08.10.2015. У відзиві відповідач зауважує, що позивач здійснив розрахунок пені з порушенням норм частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, крім того, частково вимоги щодо стягнення пені заявлені після спливу строку спеціальної позовної давності, встановленої законодавством. Відповідач також вказує на те, що позивачем було пропущено і загальний строк позовної давності (3 роки), оскільки про порушення обов'язків зі сплати орендної плати за лютий 2013 року позивач дізнався у вказаному місця, але з позовом звернувся лише в березні 2016 року.

У судове засідання 04.04.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 04.04.2016 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.04.2016 проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Судом було зауважено, що вимоги ухвали суду позивачем у повному обсязі виконані не були.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 04.04.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 18.04.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від позивача надійшла позовна заява (уточнення) (вх.суду 23099/16 від 14.04.2016), в якій він просить суд стягнути з відповідача заборгованість за спірним договором в сумі 189 915 грн. 23 коп., яка складається з наступних сум:

- 117 870 грн. 12 коп. - основний борг;

- 6 307 грн. 25 коп. - пеня за період з 06.04.2015 по 14.04.2016;

- 59 941 грн. 87 коп. - інфляційні втрати;

- 5 795 грн. 99 коп. - 3% річних за період з 06.04.2013 по 14.04.2016.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до пункту 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Відповідно до положень пункту 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Дослідивши заяву про уточнення позовних вимог, судом визначено, що, фактично, позивач збільшив лише розмір інфляційних втрат та 3% річних, розрахувавши їх за більш тривалий період; зменшив розмір пені, здійснивши її розрахунок з урахуванням вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, при цьому, ціна позову, фактично зменшилась.

Зважаючи на те, що позивачем були заявлені у позовній заяві вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних та у заяві про зменшення розміру позовних вимог (якою за своїм змістом є заява про уточнення позовних вимог) позивачем не було заявлено додаткові вимоги, крім того, вказану заяву було підписано повноваженою особою та було надіслано відповідачу, судом було прийнято вказану заяву до розгляду. А отже, має місце нова ціна позову 189 915 грн. 23 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Від відповідача надійшли пояснення (вх.суду 23420/16 від 15.04.2016), в яких він додатково наголошує на тому, що підставою для сплати орендної плати, в розумінні пункту 3.2. договору, є підписані та скріплені печаткою сторін акти виконаних робіт, а також рахунки, які між сторонами не підписувались та позивачем не виставлялись, відповідно. Крім того, на думку відповідача, договір є нікчемним, оскільки не містить усіх істотних умов для вказаного виду договору, а саме: строку його дії. У вказаних поясненнях відповідач повторно просить суд застосувати позовну давність за вимогами про стягнення пені за порушення строків внесення орендної плати за період з лютого по квітень 2015 року, а також наводить свій контррозрахунок пені, за результатами якого визначена сума пені 5 372 грн. 73 коп. Також у поясненнях відповідач зазначає про сплив строку позовної давності за вимогами про стягнення орендної плати за лютий 2013 року.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 23714/16 від 18.04.2016), в якій він просить суд повернути йому надмірно сплачений судовий збір в сумі 434 грн. 05 коп.

У судове засідання 18.04.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 18.04.2016 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, з урахуванням їх зменшення, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, просив суд врахувати під час прийняття рішення викладені ним у відзиві та поясненнях обставини та відмовити позивачу у задоволенні позову.

Отже, всіма учасниками судового процесу висловлена їх правова позиція у даному спорі.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 18.04.2016 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 06.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Терни-Авто" (далі - орендодавець, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди обладнання № ДАО 1/12 (далі - договір, а.с.11-13), відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування наступне майно: найменування - автонавантажувач; вартість майна, що орендується складає 8 989 грн. 74 коп. (пункт 1.1. договору).

У розділі 4 договору сторони визначили порядок передачі об'єкту в оренду, а саме:

- об'єкт, що орендується, повинен бути переданим орендодавцем та прийнятий орендарем протягом 5 днів з моменту підписання договору (пункт 4.1. договору);

- передача майна в оренду здійснюється відповідними спеціалістами сторін згідно з актом здачі-приймання (пункт 4.2. договору);

- об'єкт, що орендується, вважається переданим в оренду з моменту підписання акта приймання-передачі (пункт 4.3. договору).

На виконання умов договору між позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі від 12.12.2012, відповідно до якого позивач передав відповідачу автонавантажувач в оренду. В акті сторони зазначили, що претензій по автонавантажувачу у сторін немає (а.с.14).

В подальшому, за заявою позивача від 21.08.2015 № 2108/15 між позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі від 08.10.2015, відповідно до якого відповідач передав відповідачу автонавантажувач з оренди. В акті сторони зазначили, що автонавантажувач переданий в справному стані, до комплектності претензій у сторін немає (а.с.17).

Позивач, звертаючись із позовом до суду, посилається на те, що відповідачем не виконані у повному обсязі його зобов'язання за договором оренди обладнання № ДАО 1/12 від 06.12.2012 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з 05.02.2013 по 07.10.2015 у встановлений договором строк, наявність боргу у сумі 117 870 грн. 12 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм § 1 глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме: майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Так, у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях відповідач посилається не нікчемність вказаного договору, оскільки він не містить такої істотної умови, як строк його дії.

Суд вважає, що вказані заперечення відповідача не можуть прийматися до уваги судом, з огляду на таке.

Статтями 6 і 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Разом з тим, спірний договір укладений субєктами господарювання і відноситься до господарських договорів, які укладаються, як вказано у частині 7 статті 179 Господарського кодексу України, за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, відповідно до частини 1 статті 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації), строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Враховуючи положення пункту 3 статі 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору .

Під строком дії господарського договору, відповідно до вимог частини 7 статті180 Господарського кодексу України, що є спеціальною нормою для укладання господарських договорів, розуміється час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

При цьому відрізняють договори з конкретно визначеним строком дії (датою) і договори, в яких строк визначений моментом у часі, з настанням якого повязана дія чи подія, що має юридичне значення.

Вказана норма кореспондується з нормою частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України, що також є спеціальною для укладання договорів, в якій зазначено, що строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору.

Сторони у пункті 8.1. спірного договору визначили строк дії договору оренди, а саме: до моменту повного виконання сторонами своїх зобовязань за договором, тобто строк дії договору співпадає з моментом виконання сторонами свої зобовязань, що не суперечить статті 180 Господарського кодексу України та статті 631 Цивільного кодексу України, якими визначаються договірні строки.

Згідно зі статтею 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Отже, відповідач помилково вважає, що у спірному договору сторонами не визначений строк, на який укладається договір оренди, наводячи норми статті 180 Господарського кодексу України та статті 638 Цивільного кодексу України та трактує його зміст без врахування вимог спеціальних норм, що визначають поняття саме строку дії договору.

За таких обставин, договір складений у відповідності до вимог діючого законодавства.

Крім того, питання щодо неукладеності та нікчемності спірного договору, з огляду на не визначення строку його дії, у позивач виникло лише після звернення позивача до суду із позовом про стягнення заборгованості за вказаним договором, в той час, як на теперішній час об'єкт оренди є повернутим позивачу, що свідчить про те, що протягом часу з 12.12.2012 (дата підписання акту приймання-передачі об'єкта в оренду) до 08.10.2015 (дата підписання акту приймання-передачі об'єкта з оренди) сторонами виконувались умови спірного договору, а протягом дії договору сторони не звертались один до одного, або до суду з приводу визнання вказаного договору неукладеним або недійсним.

Враховуючи положення укладеного договору від 06.12.2012 та приймаючи до уваги підписання сторонами акту приймання-передачі майна в оренду від 12.12.2012, а також акту приймання-передачі майна з оренди від 08.10.2015, суд дійшов висновку стосовно належного виконання орендодавцем обов'язку щодо надання відповідачу в оренду автонавантажувача, визначеного договором.

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату.

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Так, при укладенні договору у його розділі 3 позивачем та відповідачем були визначені умови щодо орендної плати та порядок розрахунків за договором, а саме:

- розмір орендної плати за весь об'єкт, що орендується, в цілому складає 116 грн. 67 коп. в день (пункт 3.1. договору);

- орендна плата вноситься орендарем щомісяця у готівковому або безготівковому порядку в касу або на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 5 числа кожного місяця, відповідно до рахунку та актів виконаних робіт (пункт 3.2. договору).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, в установлений договором строк зобовязання по сплаті орендної плати за користування орендованим майном за період з січня 2013 року по жовтень 2015 року відповідачем не виконано.

При цьому, суд відзначає, що позивачем невірно було визначено розмір заборгованості з орендної плати за спірний період, оскільки позивач помилково розрахував орендну плату за грудень 2012 року без врахування того, що акт приймання-передачі майна в оренду був підписаний сторонами 12.12.2012, а отже, у грудні 2012 року майно перебувало в оренді 20 днів (з 12.12.2012 по 31.12.2012), а отже розмір орендної плати за грудень 2012 року складає 2 333 грн. 40 коп. (20 х 116,67).

Так, судом встановлено, що в період з 12.12.2012 до 08.10.2015, у відповідності до умов спірного договору, відповідачем мала бути сплачена орендна плата у загальній сумі 120 170 грн. 10 коп., зокрема:

- у грудні 2012 року орендна плата становила 2 333 грн. 40 коп. (20 днів);

- у січні 2013 року орендна плата становила 3 616 грн. 77 коп. (31 день);

- у лютому 2013 року орендна плата становила 3 266 грн. 76 коп. (28 днів);

- у березні 2013 року орендна плата становила 3 616 грн. 77 коп. (31 день);

- у квітні 2013 року орендна плата становила 3 500 грн. 10 коп. (30 днів);

- у травні 2013 року орендна плата становила 3 616 грн. 77 коп. (31 день);

- у червні 2013 року орендна плата становила 3 500 грн. 10 коп. (30 днів);

- у липні 2013 року орендна плата становила 3 616 грн. 77 коп. (31 день);

- у серпні 2013 року орендна плата становила 3 616 грн. 77 коп. (31 день);

- у вересні 2013 року орендна плата становила 3 500 грн. 10 коп. (30 днів);

- у жовтні 2013 року орендна плата становила 3 616 грн. 77 коп. (31 день);

- у листопаді 2013 року орендна плата становила 3 500 грн. 10 коп. (30 днів);

- у грудні 2013 року орендна плата становила 3 616 грн. 77 коп. (31 день);

- у січні 2014 року орендна плата становила 3 616 грн. 77 коп. (31 день);

- у лютому 2014 року орендна плата становила 3 266 грн. 76 коп. (28 днів);

- у березні 2014 року орендна плата становила 3 616 грн. 77 коп. (31 день);

- у квітні 2014 року орендна плата становила 3 500 грн. 10 коп. (30 днів);

- у травні 2014 року орендна плата становила 3 616 грн. 77 коп. (31 день);

- у червні 2014 року орендна плата становила 3 500 грн. 10 коп. (30 днів);

- у липні 2014 року орендна плата становила 3 616 грн. 77 коп. (31 день);

- у серпні 2014 року орендна плата становила 3 616 грн. 77 коп. (31 день);

- у вересні 2014 року орендна плата становила 3 500 грн. 10 коп. (30 днів);

- у жовтні 2014 року орендна плата становила 3 616 грн. 77 коп. (31 день);

- у листопаді 2014 року орендна плата становила 3 500 грн. 10 коп. (30 днів);

- у грудні 2014 року орендна плата становила 3 616 грн. 77 коп. (31 день);

- у січні 2015 року орендна плата становила 3 616 грн. 77 коп. (31 день);

- у лютому 2015 року орендна плата становила 3 266 грн. 76 коп. (28 днів);

- у березні 2015 року орендна плата становила 3 616 грн. 77 коп. (31 день);

- у квітні 2015 року орендна плата становила 3 500 грн. 10 коп. (30 днів);

- у травні 2015 року орендна плата становила 3 616 грн. 77 коп. (31 день);

- у червні 2015 року орендна плата становила 3 500 грн. 10 коп. (30 днів);

- у липні 2015 року орендна плата становила 3 616 грн. 77 коп. (31 день);

- у серпні 2015 року орендна плата становила 3 616 грн. 77 коп. (31 день);

- у вересні 2015 року орендна плата становила 3 500 грн. 10 коп. (30 днів);

- у жовтні 2015 року орендна плата становила 816 грн. 69 коп. (7 днів).

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем на виконання умов договору було сплачено орендну плату в сумі 3 000 грн. 00 коп., що підтверджується прибутковим касовим ордером № 72 від 05.02.2013.

Отже, у відповідача утворилась заборгованість в сумі 117 170 грн. 10 коп. (120 170,10 - 3 000,00).

Стосовно заперечень відповідача щодо відсутності у нього зобов'язання зі сплати орендної плати в період з січня 2012 року по жовтень 2015 року, оскільки між сторонами не підписувались акти виконаних робіт та позивачем не виставлялись рахунки на оплату, суд зазначає таке.

Так, у пункті 3.2. сторони визначили, що орендна плата вноситься орендарем щомісяця у готівковому або безготівковому порядку в касу або на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 5 числа кожного місяця, відповідно до рахунку та актів виконаних робіт.

При цьому, під час розгляду справи представниками обох сторін було підтверджено, що акти між сторонами протягом дії договору не підписувались.

Здійснивши системний аналіз умов договору, а також наявних матеріалів справи, суд приходить до таких висновків:

- умови договору не містять умов щодо порядку складання актів виконаних робіт;

- умови договору (розділ 5 договору) не містить також обов'язків, зокрема, і позивача, складати та направляти такі акти відповідачу;

- умови договору не передбачають необхідності підтвердження факту перебування майна в оренді підписаними та скріпленими з обох сторін актами;

- пункт 8.1. договору визначає, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором;

- фактично майно в оренду було передано 12.12.2012 (акт приймання-передачі в оренду), а повернуто з оренди 08.10.2015 (акт приймання передачі з оренди), отже, суд приходить до висновку, що вказаними документами підтверджується факт користування відповідачем майном позивача в період з 12.12.2012 до 08.10.2015, а отже, не підписання між сторонами актів виконаних робіт, не звільняє відповідача від обов'язку сплачувати орендну плату.

Щодо посилання відповідача на те, що позивачем не були виставлені рахунки на оплату, суд зазначає наступне.

Відсутність рахунків не спростовує наявності у орендаря обов'язку зі сплати орендних платежів, який у розумінні статті 762 Цивільного кодексу України та статті 286 Господарського кодексу України виникає на підставі самого факту перебування майна у користуванні (оренді).

При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку внесення орендних платежів (Постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405).

Як було зазначено вище, матеріалами справи підтверджується факт користування відповідачем в період 12.12.2012 до 08.10.2015 орендованим майном.

Крім того часткова сплата орендної плати в сумі 3 000 грн. 00 коп. була здійснена відповідачем також без виставленого позивачем рахунку, а також за відсутності підписаного між сторонами акту виконаних робіт.

Враховуючи викладене, суд вважає факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 117 170 грн. 10 коп. належним чином доведеним, документально підтвердженим і відповідачем не спростованим, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 117 170 грн. 10 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Отже, доказів перерахування орендної плати за користування спірним майном відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період користування обєктом оренди у сумі 117 170 грн. 10 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

За наведеного, є правомірними та підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 117 170 грн. 10 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 7.1.2. договору сторони погодили, що у випадку прострочки по сплаті орендних платежів, орендар несе відповідальність у вигляді пені у розмірі 0,5 % від суми боргу за кожен день прострочення.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення з 06.04.2015 по 14.04.2016 у загальному розмірі 6 307 грн. 25 коп.

Судом не приймається до уваги заперечення відповідача щодо пропуску відповідачем строку спеціальної позовної давності (1 рік) в частині заявлених вимог про стягнення пені за порушення строків внесення орендної плати за період з лютого по квітень 2015 року, оскільки, позивач заявив вимоги про стягнення пені за загальний період з 06.04.2015 по 14.04.2016, починаючи розрахунок з порушення зобов'язань із внесення орендної плати за березень 2015 року, отже, строк спеціальної позовної давності не є порушеним.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (до заяви про зменшення розміру позовних вимог), та встановлено, що під час його проведення позивачем помилково було визначено розмір орендної плати за грудень 2012 року, у зв'язку з чим в розрахунку по відповідному періоду прострочення застосований розмір основного боргу, який не відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, позивачем не були враховані положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку невірно було визначено граничний строк внесення орендної плати за квітень, вересень та грудень 2013 року, березень, червень та вересень 2014 року, а також березень, червень та серпень 2015 року.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом було встановлено що пеня за загальний період прострочення з 07.04.2015 по 14.04.2016 складає 6 443 грн. 75 коп. Отже, розрахована сума пені є більшою, ніж визначена позивачем у розрахунку та позовній заяві (з урахуванням зменшення розміру позовних вимог).

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума пені в розмірі 6 307 грн. 25 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення пені.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 6 307 грн. 25 коп., яка визначена позивачем.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо внесення орендної плати у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період з квітня 2013 року по січень 2016 року в сумі 59 941 грн. 87 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наведеного розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що він містить ті ж помилки, що і розрахунок пені (в частині визначення суми основного боргу в кожному заявленому періоду прострочення), не відповідає вищевказаним вимогам та фактичним обставинам справи, а отже, також визнається судом необґрунтованим.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання, застосувавши положення частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за фактичний загальний період прострочення з квітня 2013 року по січень 2016 року, провівши його по кожному місяцю окремо, судом було визначено розмір інфляційних втрат, який є більшим (62 118 грн. 08 коп.), ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) - 59 941 грн. 87 коп.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 59 941 грн. 87 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 59 941 грн. 87 коп., яка визначена позивачем.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в загальний період з 06.04.2013 по 14.04.2016 у сумі 5 795 грн. 99 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, що доданий до заяви про зменшення розміру позовних вимог, судом встановлено, що він містить такі ж помилки, що і розрахунок пені, а саме: позивачем помилково було визначено розмір орендної плати за грудень 2012 року, у зв'язку з чим в розрахунку по відповідному періоду прострочення застосований розмір основного боргу, який не відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, позивачем не були враховані положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку невірно було визначено граничний строк внесення орендної плати за квітень, вересень та грудень 2013 року, березень, червень та вересень 2014 року, а також березень, червень та серпень 2015 року.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом було встановлено що 3% річних за загальний період прострочення з 06.04.2013 по 14.04.2016 складають 5 877 грн. 22 коп. Отже, розрахована сума 3% річних є більшою, ніж визначена позивачем у розрахунку та позовній заяві (з урахуванням зменшення розміру позовних вимог).

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума 3% річних в розмірі 5 795 грн. 99 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення 3% річних.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 5 795 грн. 99 коп., яка визначена позивачем.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову на момент звернення з ним до суду становила 218 851 грн. 72 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 3 282 грн. 78 коп. (1,5 відсотка ціни позову). Після прийняття заяви про зменшення розміру позовних вимог від 14.04.2016 ціна позову стала складати 189 915 грн. 23 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 2 848 грн. 73 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

При цьому, відповідно до квитанції від 05.03.2016 № 0.0.515974672.1 позивачем було сплачено 3 282 грн. 78 коп. судового збору.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 23714/16 від 18.04.2016), в якій він просить суд повернути йому надмірно сплачений судовий збір в сумі 434 грн. 05 коп.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 434 грн. 05 коп. (3 282,78 - 2 848,73).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (50017, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Южина, будинок 3; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Терни-Авто" (50015, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Конституційна, будинок 15; ідентифікаційний код 05522022) - 117 170 грн. 10 коп. - основного боргу, 6 307 грн. 25 коп. - пені, 59 941 грн. 87 коп. - інфляційних втрат, 5 795 грн. 99 коп. - 3% річних, 2 838 грн. 23 коп. витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Терни-Авто" (50015, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Конституційна, будинок 15; ідентифікаційний код 05522022) надмірно сплачений судовий збір у сумі 434 грн. 05 коп., сплачений згідно з квитанцією від 05.03.2016 № 0.0.515974672.1, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складно 19.04.2016.

Суддя ОСОБА_4