Постанова № 57252629, 13.04.2016, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року Справа № 903/784/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКоробенка Г.П., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргупершого заступника прокурора Рівненської областіна постановуРівненського апеляційного господарського судувід10.02.2016у справі№903/784/15Господарського судуВолинської областіза позовомПрокурора Маневицького району в інтересах держави в особі Маневицької селищної радидо1.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5про стягнення суми

за участю

- прокурора:Савицька О.В. (посвідчення № 041103 від 04.02.2016),

В С Т А Н О В И В:

Перший заступника прокурора Рівненської області звернувся у суд з даним позовом в інтересах держави в особі Маневицької селищної ради (далі - позивач) про стягнення на користь місцевого бюджету: з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач-1) 13611грн. 09 коп. плати за оренду землі, 610,82грн. - 3% річних та 10208,32 грн. інфляційних нарахувань - всього 24430,23грн.; з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - відповідач-2) 23033,22 грн. плати за оренду землі, 1955,62 грн. 3% річних, 17551,31грн. інфляційних нарахувань - всього 42540,15 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у порушення укладеного між сторонами у справі договору оренди земельної ділянки відповідач-1 не вніс орендну плату за 2014 рік та 6 місяців 2015 року, а відповідач -2 не вніс орендну плату за період з вересня 2012 року по червень 2015 року, в результаті чого виникла заборгованість у вищезазначених розмірах, на яку відповідно були нараховані суми 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 07.09.2015 (суддя Кравчук В.О.), з урахуванням ухвали про виправлення описки від 21.09.2015, вказаний позов задоволено повністю, постановлено стягнути з відповідача-1 на користь позивача 24430,23 грн. заборгованості, з яких: 13611,09грн. основного боргу, 610, 82 грн. 3 % річних та 10 208,32 грн. інфляційних втрат. Постановлено стягнути з відповідача-2 на користь позивача 42540,15 грн. заборгованості, з яких: 23 033,22 грн. основного боргу, 1 955,62 грн. 3% річних та 17551,31 грн. інфляційних втрат. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 (судді: Сініцина Л.М., Мельник О.В, Олексюк Г.Є.) вказане рішення суду в частині стягнення з відповідача-1 3 % річних в сумі 369,29 грн. і інфляційних втрат в сумі 10208,32 грн., та з відповідача-2 основного боргу в сумі 2 342,60 грн., 3 % річних в сумі 1 291,68 грн. і інфляційних втрат в сумі 17 551,61 грн., скасовано. В цій частині прийнято нове рішення про відмову в позові, постановлено рішення суду викласти в новій редакції, якою позов задоволено частково. Постановлено стягнути з відповідача-1 13 852,64 грн. заборгованості, з яких: 13 611,11 грн. основний борг, 241,53 грн. 3 % річних. Постановлено стягнути з відповідача-2 21 354,56 грн. заборгованості, з яких: 20 690,62 грн. основний борг, 663,94 грн. 3 % річних.

В стягненні з відповідача-1 3 % річних в сумі 369,29 грн. і інфляційних втрат в сумі 10 208,32 грн. та з відповідача-2 основного боргу в сумі 2 342,60 грн., 3 % річних в сумі 1 291,68 грн. і інфляційних втрат в сумі 17 551,61 грн. відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Рівненської області просить скасувати вищевказану постанову апеляційної інстанції, а справу передати до Рівненського апеляційного господарського суду на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник вказує на те, що висновок апеляційного суду про те, що інфляційні втрати нараховані позивачем в подвійному розмірі не відповідає дійсності, оскільки при розрахунку щорічного розміру орендної плати враховувалися лише індекси інфляції за попередні роки, а не за період прострочення грошового зобов'язання.

Сторони відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24.06.2008 між позивачем як орендодавцем та відповідачем-1 і відповідачем-2 як орендарем укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 0,7655 га, у тому числі: під забудовою - 920 м кв., під проїздами, проходами, площадками - 6735 м кв., яка знаходиться в АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 5 договору нормативна грошова оцінка орендованої земельної ділянки становить - землі промисловості: 457 860, 88 грн.

Пунктом 8 договору сторони погодили, що договір укладено на 10 років.

Орендна плата, починаючи із 27.05.2008 вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3 % від нормативно-грошової оцінки, що становить 13 735, 83 грн. в рік (пункт 9 договору).

Згідно з пунктом 10 договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Пунктом 11 договору передбачено, що орендна плата вноситься у такі строки: рівними частинами щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця на розрахунковий рахунок №33212815700288, код платежу 13050500 в УДК у Волинській області, МФО 803014, одержувач - Маневицька селищна рада.

Додатковою угодою від 20.01.2009 до договору оренди землі, яка була підписана та скріплена печатками сторін, було змінено нормативну грошову оцінку земельної ділянки на суму 527 455,73 грн. та орендну плату, починаючи з 01.01.2009 р., на суму 15 823,67 грн. на рік.

Додаткова угода від 30.01.2014 р, наявна в матеріалах справи, не підписана орендодавцем та орендарями, тому не бралась до уваги колегією суддів апеляційної інстанції.

Вказана земельна ділянка передана орендарям відповідно до акта приймання-передачі земельної ділянки, скріпленого підписами та печатками сторін.

Відповідачі свої зобов'язання по своєчасному та повному внесенні орендної плати не виконали, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.

За наданими позивачем до суду першої інстанції розрахунками заборгованість відповідача-2 (з вересня 2012 року по червень 2015 року) становить 23 033,22 грн. а відповідача-1 (з 2014 року по червень 2015 року) - 13 611,09 грн. При цьому позивач виходив з того, що обумовлена орендна плата кожним із орендарів повинна сплачуватися порівну.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтоване тим, що укладений сторонами договір оренди землі є чинним, відповідачі свої зобов'язання зі сплати орендної плати не виконали, тому позовні вимоги про стягнення з них основної заборгованості по орендній платі, інфляційних втрат та 3 % річних згідно статті 625 Цивільного кодексу України є підставними та підлягають повному задоволенню.

Зважаючи на умови п.10 укладеного сторонами договору, апеляційний господарський суд зобов'язав позивача повторно провести розрахунок заборгованості по кожному із відповідачів.

За повторно поданими позивачем розрахунками, які перевірені судом апеляційної інстанції, заборгованість відповідача-1 з орендної плати за період з січня 2014 року по червень 2015 року складає 13 611,11грн., заборгованість відповідача-2 з орендної плати за період з вересня 2012 року по червень 2015 року, з врахуванням часткової її сплати, складає 20 690,62 грн., розмір яких, як визначено цим судом, і підлягає до стягнення.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не повністю дослідив обставини щодо розміру заборгованості відповідачів, включаючи і суми річних та інфляційних втрат. За висновком суду апеляційної інстанції, наведені суми 3% річних у повторному розрахунку є правильними та підлягають до стягнення: відповідача-1 в розмірі 241, 53 грн., а з відповідача-2 - в розмірі 663, 94 грн.

Стосовно заявлених позовних вимог про стягнення інфляційних (з відповідача-1 в розмірі 10208, 32 грн., з відповідача-2в розмірі 17551,31грн.) суд апеляційної інстанції відзначив, що дані вимоги до задоволення не підлягають, оскільки, пунктом 10 договору оренди землі від 24.06.2008 сторони домовилися, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. При цьому судом взято до уваги пояснення бухгалтера позивача, що даний пункт договору застосовувався і орендна плата змінювалася з врахуванням річного індексу інфляції. А відтак, суд дійшов висновку, що подвійне нарахування інфляційних втрат не відповідає вимогам чинного законодавства.

Підстав для скасування оскарженої постанови немає з огляду на наступне.

За змістом частин 1, 2 статті 21 Закону "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата, яка встановлюється згідно з методикою розрахунку орендної плати. Ця методика та порядок використання орендної плати для земель, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлюються в договорі відповідно до Закону України "Про плату за землю" (статті 15 та 21 Закону України "Про оренду землі" в редакції на час укладення договору оренди).

В подальшому Закон України "Про плату за землю" з 01.01.2011 втратив чинність згідно з Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI.

Статтею 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, однак не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки, та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Порядок проведення нормативної грошової оцінки земель не рідше ніж один раз на 5 - 7 років передбачений статтею 18 Закону України "Про оцінку земель".

Таким чином орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заперечуючи проти висновків суду апеляційної інстанції прокурор у своїй касаційній скарзі вказував на те, що висновки цього суду про подвійне нарахування інфляційних втрат не відповідають дійсності.

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що пунктом 10 договору оренди землі сторони визначили, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, а у пунктів 9 цього договору розмір орендної плати визначений за рік.

Зважаючи на умови п.10 укладеного сторонами договору, апеляційний господарський суд зобов'язав позивача повторно провести розрахунок заборгованості по кожному із відповідачів.

За повторно поданими позивачем розрахунками, які перевірені судом апеляційної інстанції, з урахуванням пояснення бухгалтера позивача, судом апеляційної інстанції встановлено, що даний пункт договору застосовувався і розмір заборгованості із орендної плати змінено з врахуванням річного індексу інфляції.

Заперечуючи проти цих обставин справи прокурор вказаних висновків суду не спростував, контрозрахунку не навів, його доводи фактично зводяться до необхідності додатково перевірити докази, що відповідно до приписів частини 2-ї статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не допускається.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

З приписів даної норми права вбачається, що розмір боргу визначається з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а отже висновки суду апеляційної інстанції про визначення розміру заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, тобто включення інфляційних у суму боргу, є правильними, а із обставин справи не вбачається, що індекс інфляції за весь час прострочення не застосовувався.

Враховуючи викладене, оскільки неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального не встановлено, підстави для скасування прийнятої у справі постанови, відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 у справі Господарського суду Волинської області №903/784/15, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук