Постанова № 57252243, 12.04.2016, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року м. Луцьк Справа № 803/3863/15

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого, судді Смокович В.І.,

при секретарі Литвиненко І.П.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохолл» до Ковельської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автохолл» (далі позивач, ОСОБА_3 «Автохолл», підприємство) звернулося в суд з адміністративним позовом до Ковельської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі відповідач, Ковельська ОДПІ, інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03 вересня 2015 року №0001152200 та №0001162200.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Ковельською ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ОСОБА_3 «Автохолл» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» за період липень-грудень 2014 року. У ході перевірки податковим органом встановлено порушення податкового законодавства. За результатами перевірки інспекцією складено акт від 20 серпня 2015 року №642/03-06-22-37707439 на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішення від 03 вересня 2015 року №0001152200, яким нарахований податок на прибуток підприємств за основним платежем у розмірі 19656 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 4914 грн. та №0001162200, яким нарахований податок на додану вартість за основним платежем у розмірі 21481 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 10740,50 грн.

Позивач вважає висновки податкового органу викладені в акті перевірки про неналежність первинних документів по господарським операціям з ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» помилковими, оскільки сторони договору в повному обсязі виконали свої зобовязання, що підтверджується відповідними первинними документами та вказує на те, що податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням норм законодавства, а тому мають бути визнані протиправними та скасовані.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав додаткові докази в обґрунтування позовних вимог, уточнив позовні вимоги та просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03 вересня 2015 року №0001152200 та №0001162200.

Відповідач, Ковельська ОДПІ, та її представник в судовому засіданні проти позову заперечили з підстав викладених у поданих письмових запереченнях (т.3 а.с.54-55 зворот) зміст яких зводиться до того, що під час перевірки господарських операцій з ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» позивачем не було надано належним чином оформлених первинних документів, зокрема у актах виконаних робіт вказувалася лише загальна сума робіт без відображення кількості, ціни за одиницю та назви автотранспортних засобів по яких проводилися сертифікаційні роботі.

Крім того, у судовому засіданні представник відповідача надав пояснення та письмові докази про відсутність дільниці «Укр-Тест-Стандарт» (лабораторії) за адресою: село Воля Ковельська, Ковельського району Волинської області та м.Ковель, вул. Варшавська, 38. В ході документальної позапланової перевірки товариством не було предявлено заявки на проведення сертифікаційних робіт, рішення за заявкою, протоколи випробувань транспортних засобів та інших документів, що засвідчують проведення сертифікації. Операції між позивачем та контрагентом не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операції, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, які економічно необхідні для виконання таких видів робіт, послуг, постачання ТМЦ або здійснення діяльності. На підставі вищевикладеного, податковою інспекцією зроблений висновок про неправомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по вищезазначеним господарським операціям. На підставі вищевикладеного просять суд відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх письмовими доказами, дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлено, що в період з 13 серпня 2015 року по 19 серпня 2015 року головним державним ревізором-інспектором відділу податкового аудити Ковельської обєднаної державної податкової інспекції проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохолл» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр-Тест-Стандарт» за період липень-грудень 2014 року.

За результатами даної перевірки відповідачем складено акт від 20 серпня 2015 року №642/03-06-22-37707439 (т.1 а.с.8-25 зворот).

Згідно висновків акту перевірки, Ковельською ОДПІ встановлено порушення позивачем підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.2, статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 19656 грн. Крім того, інспекцією встановлено порушення пунктів пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 21481,00 грн. (т.1 а.с.25 зворот).

Вказані висновки мотивовані тим, що підприємством віднесено до витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування сертифікаційні роботи, які проводилися ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» згідно договору №173/536/1 від 26 лютого 2014 року без надання належним чином оформлених первинних документів, а саме у актах виконаних робіт вказувалася лише загальна сума робіт без відображення кількості, ціни за одиницю та назви автотранспортних засобів по яких проводилися сертифікаційні роботі. Відтак, Ковельською ОДПІ зроблений висновок, що надані позивачем первинні документи не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» з огляду на що, не можуть бути підставою для формування валових витрат та податкового кредиту (стор. 19-20 акту, т.1 а.с.19-20).

За результатами перевірки та на підставі акту від 20 серпня 2015 року №642/03-06-22-37707439 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 03 вересня 2015 року №0001152200, яким нарахований податок на прибуток підприємств за основним платежем у розмірі 19 656 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 4 914 грн.; №0001162200 яким нарахований податок на додану вартість за основним платежем у розмірі 21481 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 10740,50 грн. (т.1 а.с.6-7).

Позивач оскаржував дані рішення в адміністративному порядку до Головного управління ДФС у Волинській області, Державної фіскальної служби України однак рішеннями за результатами розгляду скарг податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги без задоволення.

Надаючи правову оцінку податковим повідомленням-рішенням Ковельської ОДПІ ГУ ДФС У Волинській області від 03 вересня 2015 року №№0001152200, НОМЕР_1 суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Автохолл» 19 грудня 2011 року зареєстровано як юридична особа Ковельською райдержадміністрацією Волинської області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію від 19 грудня 2011 року №118510200000000661 (т.1 а.с.8 зворот).

Підприємство з 24 травня 2012 року є платником податку на додану вартістю, що підтверджується свідоцтвом №200048343 від 24 травня 2012 року (т.1 а.с.8).

Основними видами діяльності товариства згідно КВЕД-2010 є 46.61 оптова торгівля сільськогосподарськими машинами й устаткуванням, 45.11 торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами, 45.19 торгівля іншими автотранспортними засобами (т.1 а.с.8 зворот).

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр-Тест-Стандарт» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автохолл» (заявник) 26 лютого 2014 року в місті Дніпропетровську було укладено договір на виконання робіт №173/536/1 (т.1 а.с.34).

Предмет даного договору визначений у пункті 1.1 згідно якого, заявник доручає, а виконавець приймає на себе зобовязання по виконанню робіт з оцінювання відповідності, в тому числі: сертифікація продукції та послуг; випробування продукції; технічний нагляд; та інших робіт згідно поданих заявником заявок та (або) листів-заяв.

У пунктах 2.1, 2.2, 2.3 договору сторони встановили, що роботи по договору оплачуються попередньо. Для проведення передплати виконавець надає заявнику рахунок-фактуру на оплату. Вартість робіт з сертифікації визначається відповідно до вимог «Правил визначення вартості робіт по сертифікації продукції і послуг», затверджених наказом Держстандарту України від 10 березня 1999 року №100 на основі трудомісткості їх виконання і вартості калькуляційної одиниці (людино-години). Остаточно розрахунки між сторонами оформлюються актом здачі-приймання робіт за кожну конкретну роботу.

Письмовими матеріалами справи підтверджується, що контрагент позивача, ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт», зареєстрований як юридична особа та є платником ПДВ, що підтверджується свідоцтвом №200159362 від 04 лютого 2014 року (т.1 а.с.14 акт).

Основним видом діяльності ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» згідно КВЕД-2010 є 71.20 технічні випробування та дослідження.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» має атестат акредитації Національного агентства з акредитації України в галузі випробування колісних транспортних засобі, випробуванням с/г техніки. При цьому, одна з випробувальних лабораторій підприємства знаходиться у Волинській області за адресою с.Воля Ковельська, вул. Воля, 38, Ковельського району Волинської області (т.2 а.с.196; т.3 а.с.160-164).

Виконання сертифікаційних робіт здійснювалося на підставі заявок на проведення сертифікації у системі УкрСЕПРО та рахунків фактур, в яких визначалися зміст сертифікаційних робіт згідно договору від 26 лютого 2014 року №173/536/1 та обєкт їх проведення транспортні засоби.

Факт виконання робіт згідно договору від 26 лютого 2014 року №173/536/1 підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) (т.2 а.с.224-250; т.3 а.с.1-50).

Розрахунок за виконані роботи здійснений у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями (т.3 а.с.107-123).

Для відображення виконаних робіт у податковому обліку, ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» видало ОСОБА_3 «Автохолл» податкові накладні (т.3 а.с.85- 106; 174-234).

За результатом виконаних робіт, ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» як уповноваженим органом з сертифікації видані сертифікати відповідності на імпортовані підприємством автомобілі ( т.1 а.с.46-250; т.2 а.с.1-195).

Крім того, факт імпорту позивачем автомобілів підтверджується контрактом 04/15 від 25 грудня 2014 року між позивачем та фірмою «ISOREX TRADE CORP» (Канада) (т1.а.с.39-40 зворот), а також не заперечується представниками сторін у судовому засіданні.

Перевіривши належність первинних документів складених між позивачем та ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт», а також керуючись принципом офіційного зясування всіх обставин у справі перевіривши реальність господарських операцій суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що правочини, укладені між позивачем та ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» виконані обома сторонами.

Податковим органом не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем та ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Так, згідно зі статтею 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договорів однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договорів відсутній.

У Постанові Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі, якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:1)правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів укладених між позивачем та контрагентом ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано частини пятої статті 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 07 вересня 2015 року №1079/2201/00991522.

У пункті 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009р. № 9 Верховним Судом України відзначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів на сертифікаційні роботи (послуги) з контрагентом без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Цих доказів не надано і під час судового розгляду справи, навпаки, документально доведено виконання зобовязань обома сторонами щодо виконаних робіт згідно укладених договорів та оплати за виконані роботи.

Зазначені обставини було встановлено податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатись нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за статтею 228 ЦК України.

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини другої статті 234 ЦК України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, крім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України, суд прийшов висновку про те, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Факт надання послуг підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами: договорами, рахунками-фактурами, заявками на виконання сертифікаційних робіт, актами прийому-передачі послуг, податковими накладними, платіжними дорученнями.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, що підтверджують господарські операції позивача із ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» відповідають зазначеним вимогам законодавства, оскільки містять усі вищевказані реквізити.

Суд не погоджується з висновком податкового органу про неналежність складених первинних документів позивачем та ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» з тих підстав, що в них детально не розкритий зміст сертифікаційних робіт, обсяг господарської операції та плата за кожний вид робіт з огляду на наступне.

Як встановлено судом ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» надавало ОСОБА_3 «Автохолл» послуги з сертифікації імпортованих позивачем автомобілів.

Правовідносини у сфері сертифікації продукції регулюються Декретом Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» (далі Декрет).

Відповідно до статті 16 Декрету, сертифікація продукції здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації - підприємствами, установами і організаціями з метою:

запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища;

сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;

створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.

Як встановлено судом та не заперечувалося представниками сторін у судовому засіданні, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр-Тест-Стандарт» є уповноваженим органом з сертифікації, в тому числі автомобілів та запчастин до них.

Згідно статті 18 Декрету, відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, стандартам, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом відповідності чи свідоцтвом про визнання відповідності, виданим або визнаним центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері. Підтвердження відповідності харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється в порядку, визначеному законом.

Органи митного контролю здійснюють митне оформлення імпортних товарів на підставі зазначеного Єдиного реєстру в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як визначено статтею 19 Декрету, оплаті підлягають всі види робіт, пов'язані з обов'язковою сертифікацією продукції: підготовчі, експертні, щодо акредитації, атестації, випробування, контролю та реєстрації. Кошти, витрачені заявником на обов'язкову сертифікацію продукції, відносяться на собівартість. Вартість робіт, пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції, визначається в договорі між замовником і виконавцем. Методика розрахунку вартості робіт, пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відтак, для митного оформлення імпортованих автомобілів ОСОБА_3 «Автохолл» зобовязано проводити їх сертифікацію.

Слід зазначити, що одна з випробувальних лабораторій ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» знаходиться у Волинській області за адресою с.Воля Ковельська, вул. Воля, 38, Ковельського району Волинської області, що підтверджує можливість проведення позивачем сертифікації імпортованих транспортних засобів відразу після їх митного оформлення на Ягодинській митниці (т.3 а.с. 159-164).

Також, у заявках на проведення сертифікації у системі УкрСЕПРО (протоколи) які надавала випробувальна лабораторія ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» детально визначені обєкти сертифікації (транспортні засоби), їх ідентифікаційні номери, технічні характеристики, а також розкритий зміст передбачуваних сертифікаційних робіт (т.4 а.с.2-264; т.5 а.с.1-266; т.6 а.с.1-24).

Правила обов'язкової сертифікації дорожніх транспортних засобів, їх складових та приладдя затверджені Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 січня 1997 року N 23, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11 лютого 1997 р. за N 29/1833 (далі Правила).

Згідно пункту 1.2 Правил, вони є обов'язковими для органів із сертифікації ДТЗ, акредитованих випробувальних лабораторій (центрів), а також суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та фізичних осіб, у тому числі іноземних.

У додатку 1 до правил затверджено форму заявка на проведення сертифікації продукції у Системі сертифікації УкрСЕПРО.

Перевіривши наявні в матеріалах справи заявки на сертифікацію, тобто протоколи, в яких вказано замовника робіт: ОСОБА_3 «Автохолл», Волинська область, Ковельський район, с.Колодяжне, вул. Лесі Українки, 2А суд дійшов висновку, що вони у повній мірі відповідають формі встановленій у додатку 1 до Правил обов'язкової сертифікації дорожніх транспортних засобів, їх складових та приладдя, а відтак доводи представника відповідача у судовому засіданні про неналежність вказаних документів не приймаються судом до уваги.

Крім того, згідно пункту 3.6 Правил, порядок проведення сертифікації ДТЗ (нових) передбачає: - подання заявки на сертифікацію; - розгляд та прийняття рішення за заявкою із зазначенням схеми; - обстеження виробництва або атестацію виробництва ДТЗ, що сертифікується, або аналіз функціонування сертифікованої системи якості, якщо це передбачено схемою сертифікації; - відбір зразків ДТЗ для випробувань; - ідентифікацію ДТЗ; - прийняття зразків ДТЗ випробувальною лабораторією (центром); - перевірка і випробування зразків ДТЗ; - аналіз одержаних результатів та прийняття рішення про можливість надання сертифіката відповідності;- надання сертифіката відповідності та занесення сертифікованої продукції до Реєстру Системи; - визнання сертифікатів відповідності, які підтверджують відповідність імпортної продукції вимогам чинних в Україні нормативних документів і які видані на цю продукцію за кордоном; - технічний нагляд; - інформацію про результати робіт із сертифікації ДТЗ.

На думку суду детальне зазначення в актах приймання-передачі виконаних робіт змісту етапів сертифікації, таких як перевірка та випробування конкретних деталей або вузлів автомобіля, не вимагається з огляду на специфічність цих робіт, а також великої кількості передбачуваних етапів для їх виконання.

Той факт, що в актах приймання-передачі детально не розкрито зміст сертифікаційних робіт не є підставою для позбавлення підприємства права на податковий кредит та віднесення операцій з ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» до валових витрат, оскільки судом встановлено наявність інших первинних документів, які містять всю необхідну інформацію про зміст господарських операцій протоколи перевірки відповідності конструкції та випробувань ДТЗ (т.4 а.с.2-264; т.5 а.с.1-266; т.6 а.с.1-24).

Крім того, зі змісту акту перевірки та пояснень представника відповідача вбачається, що контролюючим органом здійснювалася вибіркова перевірка актів перевірки, без дослідження всіх актів та інших первинних документів, однак висновки щодо неправомірного формування податкового кредиту та валових витрат зроблені за весь період, що перевірявся. Таким чином, висновки перевіряючих Луцької ОДПІ щодо неналежності первинних документів ОСОБА_3 «Автохолл» та ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» був зроблений без належної оцінки всіх наявних у справі первинних документів, а також без врахування специфіки сертифікаційних робіт та наявності результатів їх виконання сертифікатів відповідності на транспортні засоби.

Оскільки матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами факт здійснення товариством діяльності з імпорту автомобілів, крім того під час судового розгляду знайшли своє підтвердження факти видачі ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» сертифікатів відповідності на імпортовані автомобілі, тому суд дійшов висновку, що господарські операції згідно договору від 26 лютого 2014 року №173/536/1 є реальними, а первинні документи по цим операціям складені належним чином, тому витрати понесені позивачем у звязку з виконанням договору є повязаними з господарською діяльністю підприємства та є валовими витратами в розумінні Податкового кодексу України.

На час фактичного надання послуг зі сертифікації правовідносини у сфері оподаткування регулювалися Податковим кодексом України.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

Відповідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, серед іншого, операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пункт 201.6 Податкового Кодексу України).

Судом встановлено, що податкові накладні отримані позивачем від ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» оформлені у відповідності до вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України і містять необхідні реквізити, передбачені Податковим кодексом України і будь-яких зауважень щодо неналежного їх оформлення ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні представниками відповідача не наведено. Зокрема, ревізором, який проводив перевірку товариства, у судовому засіданні вказано, що зауважень до податкових накладних не було та останні виписані належним чином.

За правилами пункту 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом наведених правових норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Отже, Податковим кодексом України чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого пунктом 201.11 статті 201 ПК України, які позивач виконав у повному обсязі.

З урахуванням вищезазначених положень чинного законодавства суд вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ, сплачене в вартість послуг отриманих від ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт».

Податковий кодекс України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів і лише у такого постачальника товарів який у складі вартості проданого товару отримав податок на додану вартість виникають зобов'язання стосовно подання звітності та сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів не може нести відповідальність за постачальника. Відповідно, неподання звітності, несплата податку на додану вартість постачальником сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку Товариству, яке віднесло до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару.

За таких обставин суд приходить висновку, що ОСОБА_3 «Автохолл» для отримання податкового кредиту виконано всі, передбачені Податковим кодексом умови, що дають право на отримання податкового кредиту. Сума, яка була включена до складу податкового кредиту, підтверджена належним чином оформленими податковими накладними та первинними бухгалтерськими документами, що засвідчують факт надання послуг та підтверджують правомірність формування товариством податкового кредиту.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позивач при формуванні податкового кредиту діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а висновки відповідача - безпідставні.

Щодо правомірності формування позивачем валових витрат по господарським операціям з ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» та відповідно сум податку на прибуток підприємства суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пунктом 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, обєктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За правилами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, до складу валових витрат не включаються витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

При чому, за положеннями підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарською є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналіз наведених норм чинного законодавства України дає підстави суду дійти висновку, що валові витрати при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств може бути сформований лише при фактичному здійсненні і підтвердженні належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції (зміну активів), яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» укладено господарські договори, факт виконання яких підтверджений належним чином оформленими первинними документами.

Суд зазначає, що укладання позивачем з ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» договору на виконання сертифікаційних робіт мало господарську мету на отримання прибутку, оскільки реалізація імпортованих транспортних засобів в Україні та їх реєстрація в органах Державної автомобільної інспекції можлива лише після проведення їх обовязкової сертифікації, яку в даному випадку проводило ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт».

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість суд зясовує рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

У постанові Верховного суду України від 31 січня 2011 року № 21-42а10 (реєстраційний номер в ЄДРСР 14222189) зазначено, що у разі невиконання контрагентом зобовязання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних. Водночас зібраними у справі доказами підтверджується реальність господарський операцій позивача, а відтак спростовуються висновки акта перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договорів укладених позивачем з ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт», та в акті перевірки Ковельської ОДПІ не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого з посадових осіб ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені статтями 205, 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт».

Суд критично оцінює доводи представника відповідача щодо не встановлення за місцем знаходження дільниці випробувальної лабораторії за адресою Волинська область, Ковельський район, с.Воля Ковельська, вул. Волі,38 оскільки дана лабораторія вказана в атестаті акредитації випробувальної лабораторії за №3 (т.3 а.с.145) та довідки Зеленської сільської ради №1629 від 21 вересня 2015 року (т.3 а.с.153).

Стосовно подальшого руху придбаного позивачем товару, суд зазначає наступне.

Керуючись статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України на вимогу суду для повного всебічного зясування обставин справи представником позивача вибірково за весь період перевірки надано весь пакет документів, а саме: інвойс на транспортний засіб, видаткова накладна, митна декларація, сертифікат відповідності, довіреність на отримання товару, акт приймання-передачі транспортного засобу, договір купівлі-продажу, що підтверджує реальність здійснення господарських операцій (т.6 а.с.200-230).

Крім того, надано інформаційну довідку та фінансові звіти підприємства з яких вбачається в цілому збитковість роботи ОСОБА_3 «Автохолл». Оскільки контрагент позивача ОСОБА_3 «Укр-Тест-Стандарт» надавало тільки послуги і на пряму не входить в залежність отримання кінцевого результату господарської діяльності товариства.

У судовому засіданні та письмових поясненнях до справи представник позивача зазначив, що збитки напряму залежать від перерахунку курсових різниць за валютними коштами, в тому числі за придбання іноземної валюти для розрахунку з продавцем за поставлений товар (автомобілі). Валюта контракту Євро (т.6 а.с.233).

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. При цьому реальність господарських операцій доведена позивачем належними та допустимими доказами.

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки, Ковельська обєднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області, субєкт владних повноважень, не довела правомірності винесених 03 вересня 2015 року податкових повідомлень-рішень №0001152200, №0001162200, тому суд дійшов висновку, що зазначені в акті перевірки висновки є необґрунтованими та безпідставними, а податкові повідомлення-рішення такими, що не відповідають чинному законодавству та підлягають скасуванню, тому позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

За правилами частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Автохолл» за подання даного позову сплатило судовий збір у розмірі 1218,00 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.474122167.1 від 11 грудня 2015 року (т.1 а.с.2).

Оскільки суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі, тому на користь ОСОБА_3 «Автохолл» необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ковельської обєднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Волинській області судовий збір у розмірі 1218,00 грн.

Керуючись статтею 94, частиною третьою статті 160, статтями 162-163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохолл» до Ковельської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ковельської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 03 вересня 2015року № НОМЕР_2, № НОМЕР_1.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ковельської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (45008, Волинська область, місто Ковель, вулиця Чубинського, 1, ідентифікаційний код 39497686) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохолл» (79032, Львівська область, місто Львів, Личаківський район, вулиця Пасічна, будинок 93, ідентифікаційний код 37707439) судові витрати у сумі 1 218, 00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень) .

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І.Смокович

Повний текст постанови виготовлений 17 квітня 2016 року.