Рішення № 57251148, 14.04.2016, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 666/4474/13-ц Головуючий в 1 інстанції:

Номер провадження 22-ц/791/638/16 Рябова О.Д.

Доповідач : Бездрабко В.О.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2016 року квітня місяця 14 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого : Бездрабко В.О.

Суддів : Кузнєцової О.А.

Приходько Л.А.

Секретар: Гуров Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 29 грудня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а :

У липні 2013 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 10 квітня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 укладений договір про іпотечний кредит №12Р-018, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит для придбання житла у розмірі 650 000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17,5 % на рік, кінцевим терміном повернення коштів не пізніше 09 квітня 2032 року.

Для забезпечення належного виконання умов договору, 10 квітня 2012 року між банком та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки №12Р-018-013, предметом якого є нерухоме майно - житловий будинок літ. «Е», загальною площею 221,6 кв.м, житловою площею 130,6 кв.м, розташований за адресою АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0624 га., що знаходиться за тією ж адресою.

Того ж дня, між банком та ОСОБА_4 укладений договір поруки №12Р-018-009, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався перед банком солідарно, в повному обсязі відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником договору про іпотечний кредит.

Оскільки ОСОБА_3 зобов'язання за договором належним чином не виконує, станом на 01 липня 2013 року, утворилася заборгованість у загальному розмірі 689 600,64 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 648 749,33 грн.; заборгованість по сплаті процентів - 38 478,11 грн.; пеня за прострочення основного боргу - 263,43 грн.; пеня за несплату відсотків - 2109,77 грн.

Посилаючись на вищевикладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, банк просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0624 га, на якій розташований вказаний будинок, шляхом реалізації предметів іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна на час проведення виконавчих дій.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 29 грудня 2015 року у задоволені позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Державний ощадний банк України» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити у справі нове рішення про задоволення вимог банку у повному обсязі.

В судовому засіданні представник банку пояснила, що на час звернення до суду з позовом прострочена заборгованість ОСОБА_3 становила 34821,08грн., а саме заборгованість по кредиту - 3430,70грн.; прострочені відсотки - 29017,18грн. та пеня у сумі 2373,20грн., які обраховані з серпня 2012року.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили у скарзі відмовити та пояснили, що заборгованість виникла в наслідок незаконних дій представників банку щодо викрадання сплачених коштів по кредиту. У теперішній час позбавленні можливості оплачувати кредит у зв'язку з тим, що відкриті рахунки для погашення заборгованості є заблокованими. Дані обставини є предметом розгляду кримінальної справи.

Заслухавши доповідача, учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10 квітня 2012 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 укладений договір про іпотечний кредит №12Р-018, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит для придбання житла у розмірі 650 000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17,5 % на рік, кінцевим терміном повернення коштів не пізніше 09 квітня 2032 року.

Згідно п.1.5 договору позичальник зобов'язалася щомісячно до 10 числа місяця, наступного за звітним, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані банком проценти ануїтетними платежами в сумі 9783,00грн. шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань, починаючи з 10 квітня 2012року на відповідні позичкові рахунки позичальника.

На забезпечення виконання зобов'язань за договором, 10 квітня 2012 року між банком та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки №12Р-018-013, за яким іпотекодавець передав в іпотеку кредитору житловий будинок літ. «Е», загальною площею 221,6 кв.м, житловою площею 130,6 кв.м, розташований за адресою АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0624 га., що знаходиться за тією ж адресою.

Того ж дня, між банком та ОСОБА_4 укладений договір поруки №12Р-018-009, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався перед банком солідарно, в повному обсязі відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником договору про іпотечний кредит.

Згідно позовної заяви ПАТ «Державний ощадний банк України» позичальник ОСОБА_3 належним чином не виконувала зобов'язання за кредитним договором, з приводу чого утворилася заборгованість, загальний розмір якої станом на 01 липня 2013 року становив 689600,64грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 на дату звернення до суду не мала простроченої заборгованості перед банком за кредитним договором.

Проте, повністю погодитися з висновком суду не можна.

Відповідно до положень ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, в строк встановлений у зобов'язанні.

За змістом ч.1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ст. 589 ЦК України, ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зібранні у справі докази свідчать, що в рахунок погашення заборгованості за договором 29 листопада 2012 року ОСОБА_3 був здійснений платіж по квитанції №31667545 у розмірі 36777,50грн. Разом з цим, проведений позичальником платіж не був зарахований банком на рахунок боржника, а за квитанцією №31676631, по якій остання кошти не вносила, на рахунок надійшло лише 15000грн.

Ці обставини встановлені під час розгляду справи за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про захист прав споживача, за результатами розгляду якої рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 04 лютого 2014року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 12 березня 2014 року, банк був зобов'язаний зарахувати проведений ОСОБА_3 платіж від 29.11.2012р. у рахунок погашення заборгованості. В силу ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Несвоєчасне зарахування проведеного позичальником платежу потягло нарахування банком простроченої заборгованості за договором та штрафних санкцій.

Відповідно до ст.60 ч.1, 4 ЦПК України кожна особа зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно висновку додаткової судової економічної експертизи №311/15-д від 16 листопада 2015року встановлено, що фактично на час проведення 13 грудня 2012року засідання кредитного комітету банку, на якому прийнято рішення щодо подання позову до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, у ОСОБА_3 відсутня прострочена заборгованість по кредитним зобов'язанням (т.4 а.с.122-136).

Ці обставини представником банку не спростовано під час розгляду справи, а відтак не можна прийняти до уваги посилання представника кредитора про наявність у боржника заборгованості із серпня 2012року.

Ураховуючи, що погашення заборгованості за кредитним договором передбачено проведенням позичальником щомісячних платежів у розмірі 9783,00грн. до 10 числа наступного місяця, то з 13 грудня 2012року по 10 липня 2013року (подача позову до суду) боржник повинна була сплатити поточну заборгованість у загальному розмірі 68481грн. (9783грн.х7міс.).

Надані ОСОБА_3 квитанції про проведення платежів свідчать, що протягом вказаного періоду нею сплачено заборгованість у розмірі 53490,89грн. (23.01.2013р. - 3500грн.; 30.01.2013р. - 3500грн.; 09.02.2013р. - 6000грн.; 21.02.2013р. - 1014,68грн.; 21.02.2013р. - 3693,21грн.; 31.03.2013р. - 9783грн.; 15.04.2013р. - 10000грн.; 25.05.2013р. - 10000грн.; 10.07.2013р. - 6000грн.). Отже, прострочена заборгованість (кредит та проценти) становить 14990,11грн. (68481,00грн.-53490,89грн.) + 695,79грн. (пеня згідно п.5.2 договору), а всього 15685,90грн.

З огляду на наведене не можна погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що на час звернення банку з позовом до суду у ОСОБА_3 була відсутня прострочена заборгованість за кредитом.

Разом з цим, у пункті 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», роз'яснено, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення щодо співмірності є оціночним, то слід співставити обставини справи, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів визнає, що заявлена банком до стягнення вимога про звернення стягнення в рахунок дострокового погашення заборгованості за кредитним договором при наявній поточній заборгованості у розмірі 15685,90грн. є не співмірною з вартістю предмета іпотеки - житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою м.Херсон, смт.Антонівка, АДРЕСА_1

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що саме дії банку щодо не зарахування проведених боржником платежів потягли безпідставне нарахування штрафних санкцій; оскарження боржником в судовому порядку дій ПАТ «Державний ощадний банк України» та необґрунтоване пред'явлення вимог про розмір наявної заборгованості за договором про іпотечний кредит, який не відповідав фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_3 в порушення вимог договору не проводила страхування об'єкту іпотеки та без дозволу банку зареєструвала у будинку інших осіб є неприйнятними, оскільки дані обставини не були предметом заявленого банком позову та судом першої інстанції по суті не розглядалися, а отже на підставі положень ст.303 ЦПК України не можуть бути предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який перевіряє законність та обґрунтованість рішення в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Окремо слід зазначити, що поручитель ОСОБА_4 не є майновим поручителем за кредитними правовідносинами, а отже пред'явлення до нього вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є безпідставним та необґрунтованим, з приводу чого у задоволенні цих вимог слід відмовити.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в порядку ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову у задоволені позовних вимог ПАТ"Державний ощадний банк України" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Керуючись ст.303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 29 грудня 2015 року скасувати, ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : В.О.Бездрабко

Судді: О.А.Кузнєцова

Л.А.Приходько