Рішення № 57248684, 14.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/1790/15-ц 14.04.2016 14.04.2016 14.04.2016

Провадження № 22ц/784/909/16 Суддя першої інстанції Совін О.І.

Справа№486/1790/15-ц

Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 квітня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Козаченка В.І., Мурлигіної О.Я.,

із секретарем Андрієнко Л.Д.,

за участю представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 22 лютого 2016 року за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (надалі Банк, ПАТ «ОТП Банк») про визнання договору поруки припиненим, -

В С Т А Н О В И Л А:

23 вересня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк» про визнання договору поруки припиненим.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 4 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № МL -402/013/2008, за яким останній було надано кредит у розмірі 26 166,82 швейцарських франків, строком до 4 січня 2038 року зі сплатою за користування кредитом плаваючої процентної ставки, що складає фіксовану процентну ставку у розмірі 4,49% плюс FIDR.

Для забезпечення виконання умов кредитного договору 4 січня 2008 року між ним та Банком було укладено договір поруки, згідно умов якого він поручився за виконання ОСОБА_4 своїх зобовязань за вказаним кредитним договором.

В серпні 2015 року під час розгляду Южноукраїнським міським судом Миколаївської області справи за позовом ПАТ «ОТП Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором №МL -402/013/2008, він дізнався, що сторони кредитного договору без його відома 3 лютого 2009 року уклали додаткову угоду, якою доповнили умови кредитного договору пунктами, за якими у випадку будь-якого порушення позичальником своїх зобовязань, встановлених умовами Кредитного договору та/чи цього додаткового договору фіксована процентна ставка підвищується на 4% річних.

Такі умови додаткового договору змінюють основне зобовязання без його згоди, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності як поручителя.

Посилаючись на викладене та положення ч. 1 ст. 559 ЦК України, ОСОБА_3 просив суд визнати припиненим договір поруки № SR-402/013/2008 від 4 січня 2008 року, укладений між ним та закритим акціонерним товариством «ОТП Банк».

Представник Банку, заперечуючи проти задоволення позову, посилався на те, що додатковий договір укладався в межах обсягу відповідальності позивача за основним кредитним договором.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 22 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, суд не дав оцінки доводам представника позивача, не навів їх в судовому рішенні та не мотивував чому ці доводи не взяті до уваги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

За положеннями ст.ст. 553, 554 ЦК України порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобовязання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобовязальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобовязання боржника, та кредитором боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобовязання сторін змінюються відповідно до зміни умов щодо предмету, місця, строків виконання тощо (ч. 1 ст. 653 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобовязання, а також у разі зміни зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобовязання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.

З розяснень, що містяться в п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», вбачається, що відповідно до частин першої статті 559 ЦК України припинення договору порукипов'язується зізміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, якими визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобовязання виникає у разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобовязання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-70цс14.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 4 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № МL -402/013/2008, відповідно до умов якого остання отримала кредит в сумі 26166,82 швейцарських франків, строком до 4 січня 2038 року зі сплатою за користування кредитними коштами плаваючої процентної ставки, що складає фіксовану процентну ставку у розмірі 4,49% плюс FIDR (а.с. 3-7).

4 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № SR-402/013/2008 з метою забезпечення вимог кредитора за кредитним договором № МL -402/013/2008 в частині виконання боржником обовязків щодо повернення кредитних коштів (а.с. 8).

За цим договором поруки поручитель зобовязався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобовязань за кредитним договором щодо повернення основної частини кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, сплату пені за прострочення повернення кредиту, прострочення сплати відсотків та штрафу за нецільове використання кредиту.

3 лютого 2009 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_4 було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору № МL -402/013/2008 від 4 січня 2008 року, яким внесено зміни та доповнення до кредитного договору (а.с. 9). Зокрема, кредитний договір доповнено підпунктами 2.1.4, відповідно до якого у випадку порушення позичальником будь-яких своїх зобовязань, встановлених умовами кредитного договору та/чи цього додаткового договору, фіксована процентна ставка чи фіксований відсоток ( (в залежності від виду процентної ставки, що застосовується за кредитним договором (плаваюча чи фіксована процентна ставка)) підвищується на 4% річних, в порядку передбаченому цим додатковим договором та підпунктом 2.1.5, який передбачає, що таке підвищення процентної ставки буде здійснено в силу порушення позичальником будь-якого зобовязання, передбаченого кредитним договором та/чи цим додатковим договором, та не потребує укладення будь-якого додаткового договору до кредитного договору чи графіку платежів у новій редакції, та сторони згодні з таким підвищенням по відношенню до всієї неповернутої суми кредиту, при цьому процентна ставка по кредиту підлягає підвищенню в перший банківський день місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено порушення будь-яких підпунктів кредитного договору та/чи цього додаткового договору.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідності до підпункту 1.4.1.5.1 кредитного договору передбачено підвищення фіксованої процентної ставки на 4% річних у випадках порушення позичальником п.п. 2.3.6, 2.3.7 цього договору, а тому внаслідок укладання додаткової угоди від 3 лютого 2009 року збільшення обсягу відповідальності поручителя не відбулося.

Проте з таким висновком районного суду погодитися не можна.

Підпунктом 1.4.1.5.1 кредитного договору передбачено підвищення фіксованої процентної ставки на 4% річних за конкретні види порушень, визначені пунктами 2.3.6 та 2.3.7 кредитного договору.

Пункт 2.3.6 кредитного договору передбачає зобовязання позичальника протягом дії кредитного договору без попередньої згоди банку не укладати інших правочинів по отриманню нових кредитів, а пункт 2.3.7 містить зобовязання позичальника, повязані з іпотечним майном, його утриманням, переобладнанням, реєстрацією прав власності, страхуванням, тощо.

Отже, колегія суддів вважає, що зміни внесені додатковим договором від 3 лютого 2009 року, в частині доповнення кредитного договору пунктами 2.1.4 та 2.1.5, збільшують обсяг відповідальності поручителя за основним зобовязанням, оскільки розширюють перелік порушень позичальником своїх зобовязань за кредитним та додатковим договорами, перелік яких не конкретизований, у звязку з чим встановлюють нові випадки підвищення фіксованої процентної ставки у разі допущенням таких порушень позичальником.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати ОСОБА_3 у вигляді сплати судового збору при зверненні з позовом до суду та за подачу апеляційної скарги підлягають стягненню з Банку у загальному розмірі 1092 грн. 20 коп. (487.20 + 605.00).

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 22 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Визнати договір поруки № SR-402/013/2008, укладений 4 січня 2008 року, між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», припиненим.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на користь ОСОБА_3 1092,20 грн. судових витрат.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Л.М. Царюк

Судді: В.І. Козаченко

ОСОБА_5