Ухвала суду № 57248517, 14.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №474/100/16-ц 14.04.2016 14.04.2016 14.04.2016

Провадження № 22ц/784/1030/16 Суддя першої інстанції Фасій В.В.

Справа№474/100/16-ц

Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

14 квітня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Козаченка В.І., Мурлигіної О.Я.,

із секретарем Андрієнко Л.Д.,

за участю: представника позивача ОСОБА_2,

представників третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 ОСОБА_2 на ухвалу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 10 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_5 до приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» (надалі ПП «ВКП «Каро»), Реєстраційної служби Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог Управління Держгеокадастру у Миколаївській області, відділу Держгеокадастру у Врадіївському районі Миколаївської області, Врадіївської районної державної адміністрації, Врадіївського відділення Первомайської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС Миколаївської області про визнання недійсним договору оренди землі, -

В С Т А Н О В И Л А:

25 січня 2016 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ПП «ВКП «Каро» та Реєстраційної служби Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області про визнання недійсним договору оренди землі.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що земельна ділянка площею 47 га. була надана їй у користування у 1998 році для ведення фермерського господарства на підставі державного акту на право постійного користування землею. В подальшому вона створила фермерське господарство «Золота Нива» та у 2012 році уклала договір про спільну обробку землі з приватним підприємством «Веселий роздол».

У червні 2015 року, у зв'язку з тим, що директор ПП «ВКП «Каро» запропонував їй кращі умови, вона погодилась на укладення з ним договору про спільний обробіток землі. Згодом дізнавшись, що в односторонньому порядку відмовитись від договору про спільний обробіток землі з ПП «Веселий роздол», вона не може, повідомила про це директора ПП «ВКП «Каро» та просила повернути документи, які вона надала йому напередодні. З відмови останнього дізналася про укладення між нею та ПП «ВКП «Каро» договору оренди зазначеної земельної ділянки, який пройшов державну реєстрацію.

Крім того, вона не є власницею цієї земельної ділянки, а є лише користувачем, тому не мала права виступати як орендодавець, підписуючи спірний договір діяла як фізична особа, а не як голова ФГ «Золота Нива».

Посилаючись на вказані обставини, просила суд визнати недійсним договір оренди землі, укладений 15 травня 2015 року між нею та ПП «ВКП «Каро».

Ухвалою Врадіївського районного суду Миколаївської області від 23 лютого 2016 року до участі у розгляді справи залучені як треті особи, які не заявляються самостійних вимог щодо предмету спору Управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Управління Врадіївської районної державної адміністрації, Врадіївського відділення Первомайської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС Миколаївської області.

Ухвалою цього ж суду від 10 березня 2016 року при попередньому розгляді справи провадження у справі закрито на підставі п.1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

В апеляційній скарзі представник позивачки просив ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пункт 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України визначає, що у порядку цивільного судочинства розглядаються справи щодо захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

За приписами ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Статтею 1 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Виходячи з положень ст. 3 Господарського Кодексу України, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема за таких умов: участь у спорі субєкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору господарським судом; відсутність у законі норми , що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 112 ГПК України визначено, які справи підвідомчі господарським судам.

Отже, з урахуванням приписів ст.ст. 1, 12 ГПК України справи зі спорів, повязаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, розглядають господарськими судами за одночасної наявності двох умов: якщо ці спори виникають з цивільних або господарських відносин, у тому числі з корпоративних, та субєктивний склад сторін спору відповідає вимогам ст. 1 ГПК України.

Відповідно розяснень п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16 квітня 2004 року за загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та повязаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від субєктивного складу їх учасників. Ті земельні та повязані із земельними відносинами майнові спори, сторони в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші в порядку цивільного судочинства, крім спорів, зокрема, повноважень при реалізації ними владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з пунктами 1,3 частини першої ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства віднесено до компетенції адміністративних судів.

Судам підсудні справи за заявами, зокрема, про вирішення спорів, повязаних з орендою землі.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції послався на те, що захист права користування спірною земельною ділянкою після створення фермерського господарства належить фермерському господарству, а не фізичній особі, якій земельна ділянка була надана у користування для ведення фермерського господарства, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, та є підвідомчою господарському суду.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_5 відповідно до державного акту на право постійного користування землею вона отримала 47 га землі для ведення фермерського господарства у 1998 році, яка відповідно до Уставу фермерського господарства «Золота Нива», керівником якого є позивачка, на час виникнення спірних правовідносин, перебуває у користуванні цього господарства. Позивачка стверджувала, що вона, діючи як фізична особа , 15 травня 2015 року уклала договір оренди вказаної земельної ділянки з ПП «ВКП «Каро», який просила визнати недійсним, оскільки вона була необізнана та помилялася стосовно юридичних наслідків укладення такого договору.

На підтвердження зазначених обставин позивачка надала договір оренди, за змістом якого вона як фізична особа з відповідним своїм ідентифікаційним номером передала в оренду відповідачу вказану земельну ділянку. Цей договір зареєстрований реєстраційною службою 7 вересня 2015 року.

Таким чином, суд першої інстанції помилково повязує захист права користування спірною земельною ділянкою після створення фермерського господарства з визначенням юрисдикції суду для вирішення спору.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Якщо суд першої інстанції дійде висновку, що особа, яка звернулася до суду є неналежним позивачем, або права та інтереси цієї особи відповідачами не були порушені, суд приймає рішення по суті позовних вимог.

Більш того, відповідно до положень ст. 122 ЦПК України суддя при відкритті провадження у справі перевіряє підсудність та юрисдикцію позовної заяви, у випадку, коли заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи суддя дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_5 підсудна Врадіївському районному суду Миколаївської області та ухвалою від 4 лютого 2016 року відкрив провадження у справі та призначив попереднє засідання у справі.

Ця ухвала в частині підсудності справи та юрисдикції сторонами не оскаржувалася.

Проте, суд при попередньому судовому засіданні, яке відповідно до положень ст. 130 ЦПК України проводиться з метою зясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи, задовольнив клопотання представника відповідача по закриття провадження у справі з тих підстав, що заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Отже, постановляючи ухвалу про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що спір між сторонами підлягає розгляду у судах в порядку цивільного судочинства. Разом з тим, при попередньому судовому засіданні, не встановивши будь-яких інших обставин, районний суд дійшов протилежного висновку та закрив провадження з підстав п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

При цьому районний суд не врахував, що відповідно до приписів ст. 130 ЦПК України, на стадії попереднього розгляду справи суд не може досліджувати обставини, якими обґрунтовується позов та доводи на їх заперечення, а також давати оцінку наданим сторонами доказам.

Між тим, суд першої інстанції цих вимог закону не врахував, частково дослідивши при попередньому розгляді деякі обставини справи та давши наданим доказам правову оцінки.

З огляду на викладені обставини та аналіз зазначених правових норм, суд першої інстанції при розгляді справи дійшов помилкового висновку, що матеріально-правова вимога, заявлена позивачем, не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

За такого, ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права і на підставі п. 4 ст. 311 ЦПК України підлягає в цій частині скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для розгляду.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 311, 315 ЦПК У країни, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 10 березня 2016 року скасувати, а справу направити для розгляду до того ж суду, але в іншому складі суду.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді В.І. Козаченко

ОСОБА_6