Ухвала суду № 57244664, 12.04.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

суддів Міцнея В.Ф., Одинака О.О.

секретаря Герман Я.І.

з участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Українського добровільного товариства автолюбителів, ОСОБА_4 про поділ майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 21 грудня 2015 року,

встановила:

ОСОБА_2 у травні 2014 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Вказувала, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з липня 2000 року, який розірваний актовим записом №370 відділу державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції від 17 грудня 2011 року.

За час шлюбу набуто гараж АДРЕСА_1

Посилаючись на неподільність майна, зазначала про поділ гаража АДРЕСА_1 шляхом визнання ідеальної частки в майні.

Просила визнати право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на ? частину гаража АДРЕСА_1 кожного.

№22ц-314 2016 рік Головуючий у 1 інстанції Слободян Г.М.

Категорія: 46 Доповідач Половінкіна Н.Ю.

Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Українське добровільне товариство автолюбителів ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 22 вересня 2014 року та ОСОБА_4 ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 20 листопада 2015 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 21 грудня 2015 року у позові відмовлено.

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить рішення Шевчнеківського районного суду м.Чернівці від 21 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про поділ спільного майна задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню з наступних підстав.

Постановляючи судове рішення, суд першої інстанції послався на недоведеність права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на гараж АДРЕСА_1

Водночас судом першої інстанції встановлено право власності ОСОБА_4 на гараж АДРЕСА_1 на час розгляду справи.

Такі висновки суду першої інстанції стверджуються матеріалами справи.

На підставі ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Предметом позову ОСОБА_2, тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої остання просила ухвалити судове рішення, є визнання права власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на ? частину гаража АДРЕСА_1 кожного.

Обставинами, якими ОСОБА_2 обгрунтовувала позовні вимоги, зазначала право спільної сумісної власності подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на гараж АДРЕСА_1

Таким чином ОСОБА_2 пов»язувався захист своїх прав та інтересів з правовідносинами з права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на гараж АДРЕСА_1

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст.16 ЦК України.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3 ст.16 ЦК України).

Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з липня 2000 року, який розірваний актовим записом №370 відділу державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції від 17 грудня 2011 року (а.с.4).

До матеріалів справи приєднано картку обліку Товариства власників індивідуальних гаражів №11 м.Чернівці, відповідно якої ОСОБА_3 був членом товариства з 2006 року (а.с.5).

Пунктом 1.6 Статуту Товариства власників індивідуальних гаражів №11 м.Чернівці передбачено надання кожному члену товариства земельної ділянки під будівництво гаража.

На підставі довідки Товариства власників індивідуальних гаражів №11 м.Чернвіці від10 вересня 2013 року №4 ОСОБА_3 належало право власності на гараж АДРЕСА_1

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 під час розгляду справи здійснено відчуження гаражу АДРЕСА_1

Наведене стверджується довідкою Товариства власників індивідуальних гаражів №11 м.Чернівці, відповідно якої ОСОБА_3 здійснено відчуження гаражу НОМЕР_1 у червні 2014 року (а.с.21).

На підставі довідки Товариства власників індивідуальних гаражів №11 м.Чернівці право власності на гараж НОМЕР_1 набуто ОСОБА_4 (а.с.60).

Також третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_4, допитаний як свідок, зазначив про вчинення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору купівлі-продажу гаражу АДРЕСА_1

Згідно із пп.й п.4.8.1 Статуту Товариства власників індивідуальних гаражів №11 м.Чернівці правління при купівлі-продажу гаража переоформляє облікову картку та ордер на земельну ділянку.

До матеріалів справи приєднано картку обліку Товариства власників індивідуальних гаражів №11 м.Чернівці, відповідно якої ОСОБА_4 є членом товариства (а.с.61).

Сама ОСОБА_2 в апеляційній скарзі визнає обставини відчуження ОСОБА_3 гаражу АДРЕСА_1 на час розгляду справи.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

За змістом ч.1 ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, за взаємною згодою.

Частиною 2 та 3 цієї статті передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Відповідно до п.24 Постанови № 11 Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Крім того, у п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» з'яснено про рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Таким чином, один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя ? частини вартості майна, яке відчужено, у тому випадку, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби.

Тому за обставин відчуження ОСОБА_3 гаражу АДРЕСА_1 підстав для визнання права власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на ? частину гаража АДРЕСА_1 кожного немає.

Відповідно до вимог п.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як роз»яснив Пленум Верховного Суду у п.3 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до ст.19 Конституції України, ст.1 ЦПК та з урахуванням положення ч.4 ст.10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

ОСОБА_2 питання про стягнення ? частини вартості майна, яке відчужено, не порушувалося.

У такому разі судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ч.2 ст.308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 21 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді