Рішення № 57239811, 13.04.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/634/16 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Черненко В. В.

РІШЕННЯ

Іменем України

13.04.2016 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді: Черненко В.В.

суддів: Потапенка В.І.,Чорнобривець О.С.

за участю секретаря: Гончар В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на заочне рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 14.01.2016 року по справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі - Банк) звернувся у суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між Банком та ОСОБА_2 10.09.2008 року укладений кредитний договір № KGGAGK0000000002.

Згідно договору Банк зобовязався надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 21726,18 доларів США на термін до 10.09.2028 року, а відповідач зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Банк свої зобовязання за договором виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 21726,18 доларів США., однак відповідач в порушення умов кредитного договору свої зобовязання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом.

У звязку з невиконанням належним чином зобовязань відповідачем , станом на 14.09.2015 року утворилась заборгованість по платежам у розмірі 63055,43 доларів США, яка складається з 17398,19 доларів США заборгованість за кредитом, 13592,84 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом, 3573,29 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом, 25477,49 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, 11,53 доларів США штраф (фіксована частина), 3002,09 доларів США штраф (процентна складова).

Позивач зазначив, що в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором з ОСОБА_3 укладено договір поруки.

Позивач зазначив, що ним було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобовязань за кредитним договором, однак дана вимога залишена без задоволення.

Просив суд стягнути солідарно з відповідачів на користь Банку заборгованість у розмірі 63055,43 доларів США, що за курсом НБУ від 14.09.2015 року складає 1367672,20 грн. за кредитним договором від 10.09.2008 року.

Заочним рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 14.01.2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в звязку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 10.09.2008 року було укладено кредитний договір №KGGAGК0000000002, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 21726,18 (Долар США) на термін до 10.09.2028 року, а ОСОБА_2 зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

У звязку з неналежним виконанням ОСОБА_2 умов договору, станом на 14.09.2005 року утворилася заборгованість у сумі 63055,43 долара США.

Суд першої інстанції встановив , що в забезпечення виконання зобовязання за даним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого він зобовязався нести солідарну відповідальність за виконання зобовязань за кредитним договором.

Суд першої інстанції встановив, щоу зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 18.10.2011 року відповідач ОСОБА_2 мав заборгованість в сумі 24598,69 доларів США, що за курсом НБУ від 14.10.2001 року 7.97 - складала 196051,56 грн.. Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 08 листопада 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KGGAGК0000000002 від 10.09.2008 року на загальну суму 21726,18 дол. США, звернуто стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок, який розташований за адресою:Кіровоградська область Ульяновський район с. Грушка вул. Леніна,4, з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням "ПриватБанку" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Також вирішено виселити ОСОБА_2 та інших осіб, які зареєстровані і проживають у вищезазначеному будинку.

Суд першої інстанції зазначив, щообумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 116433 грн. Дане рішення набрало законної сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач звертається із позовними вимогами про стягнення заборгованості , вдруге за тим же самим договором кредиту №KGGAGК0000000002 від 10.09.2008 року. За порушення відповідачем ОСОБА_2 договору кредиту № KGGAGК0000000002 від 10.09.2008 року він поніс відповідальність , шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Стягнення із відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку суми боргу, після того, як вступило в дію рішення суду про стягнення на предмет іпотеки, є фактично стягнення боргу у подвійному розмірі.

Суд першої інстанції зазначив, що в п.9 абз. 1 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" зазначено, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України та ст. ст. 3, 4 ЦПК України).

Суд першої інстанції зазначив, що позиція ВССУ про можливість одночасного пред'явлення позову про стягнення боргу і стягнення на предмет іпотеки, але в даному випадку вже є рішення суду, що набрало законної сили про стягнення на предмет іпотеки і на даний час подано позов про стягнення суми боргу, а тому суд не може керуватися п.9 Постанови ВССУ № 5 від 30.03.2012 р., оскільки задоволення позову про стягнення суми боргу за умови, що вже є рішення суду, що набрало законної сили про стягнення на предмет іпотеки є фактично стягнення боргу у подвійному розмірі, що прямо заборонено ст. 61 Конституції України.

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки, в даному випадку позивачем не розмежовані вимоги про стягнення звернення та стягнення заборгованості, суд приходить до висновку, що в позовних вимогах позивача слід відмовити в повному обсязі.

Проте погодитись з такими висновками суду першої інстанції не можливо.

Відповідно до статті 213 ЦПК України обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин , на якісторони посилаються,як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказамиякі були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 215 ЦПК України в рішенні судуповинно бути зазначено на підставі яких доказів таз яких мотивів суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів якими обґрунтовувались вимоги чи заперечення.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним нормам права.

Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних , свобод чи інтересів. У випадках встановлених законом, до суду можуть звертатись органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Відповідно до ст.. ст.. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду є стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя.

З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 10.09.2008 року було укладено кредитний договір №KGGAGК0000000002, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 21726,18 доларів США на термін до 10.09.2028 року, а ОСОБА_2 зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

У відповідності до вищевказаного договору ОСОБА_2 зобовязався у строки здійснювати погашення заборгованості по кредиту, проте через неналежне виконанням останнім умов договору, станом на 14.09.2015 року утворилася заборгованість у сумі 63055,43 доларів США.

В забезпечення виконання зобовязання за даним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого він зобовязався нести солідарну відповідальність за виконання зобовязань за кредитним договором.

Відповідно до ч.1 статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобовязанням у повному обсязі або в частині , встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобовязання.

Згідно із статтею 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду , виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

З матеріалів справи вбачається , що на момент розгляду справи заочне рішення Уляновського районного суду Кіровоградської області від 08.11.2012 року , яким було стягнуто звернення на предмет іпотеки , не було виконано, предмет іпотеки не реалізовано і відповідно погашення вимог кредитора за рахунок іпотеки не відбулося.

Встановлені обставини свідчать, що зобовязання відповідача за кредитним договором не припинилось, право вимоги банку про повернення кредиту і сплату відсотків залишилось дійсним і підлягала судовому захисту.

Суд першої інстанції не врахував, що за змістом статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобовязанням ,і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобовязання як такого, що вважається виконаним згідно із статтею 599 ЦК України.

Забезпечувальне зобовязання має похідний характер, а не альтернативний основному.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобовязання на забезпечувальне . Тому задоволення вимог за дійсним основним зобовязанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може бути наслідком подвійного стягнення за основним зобовязанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним правом відсутня.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, , викладеній у постанові від 03.02.2016 року у справі №-1080цс15, яка в силу статті 360-7 ЦПК України , є обовязковою для всіх судів України.

Приймаючи до уваги встановлені обставини колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при розгляді справи не встановив дійсні обставини справи в повному обсязі , не застосував норми матеріального права які регулюють спірні правовідносини, що як наслідок вплинуло на висновки суду які не ґрунтуються на законі.

Відповідно до п. 4 ст. 309 ЦК України зазначені обставини є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким позов підлягає задоволенню частково

З матеріалів справи вбачається , що станом на 14.09.2015 року ОСОБА_2 має заборгованість по кредитному договору № KGGAGK0000000002 від 10.09.2008 року у розмірі 63055,43 долара США, (що за курсом НБУ станом на 14.09.2015 року 1долар = 21,69 грн. ) становить 1367672,20 грн. яка складається з наступного :

-заборгованість за кредитом - 17398,19 доларів США , що за курсом НБУ складає 377366,74 грн.

- заборгованість по процентам - 13592,84 доларів США, що за курсом НБУ складає 294828,70 грн.

- заборгованість по комісії за користування кредитом - 3573,29 доларів США , що за курсом НБУ складає 77504,66 грн.

-пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, 25477,49 доларів США, що за курсом НБУ складає 552606,76 грн.

-штраф (фіксована частина) 11,53 доларів США, що за курсом НБУ складає 250,00 грн.

-штраф (процентна складова). 3002,09 доларів США що за курсом НБУ складає 65115,34 грн.

Зазначений розрахунок заборгованості відповідачами не спростований.

Колегія суддів дійшла висновку , що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості за кредитом, заборгованості по процентам, заборгованість по комісії за користування кредитом, стягненні пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором , що становить - 1302306,8 (один мільйон триста дві тисячі триста шість грн. 80 коп.)

В частині стягнення штрафу (фіксована частина) ,штраф (процентна складова) позов не підлягає задоволенню оскільки в розділі 5 договору , яким визначена відповідальність сторін вбачається дублювання штрафних санкцій в 5,1, 5.2, 5.3.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Заочне рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 14.01.2016 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору № KGGAGK0000000002 від 10.09.2008 року яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 377366,74 грн. заборгованості по процентам у розмірі 294828,70 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 77504,66 грн. пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором у розмірі 552606,76 грн. Всього 1302306,8 (один мільйон триста дві тисячі триста шість грн. 80 коп.)

Стягнути з ОСОБА_2, на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 6511 грн. 50 коп.(шість тисяч пятсот одинадцять грн. 50 коп.)

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 6511 грн. 50 коп.(шість тисяч пятсот одинадцять грн. 50 коп.).

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: