Ухвала суду № 57236076, 13.04.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/14619/15-ц Головуючий у 1-й інст. Полонець С. М.

Категорія 8 Доповідач Шевчук А. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Заполовського В.Й., Талько О.Б.,

з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Житомирської міської ради. Просить визнати за нею право власності на квартиру №43 у будинку №5 на майдані Короленка в м. Житомирі за набувальною давністю. Позов обґрунтовує тим, що з 1999 року проживала у вищезазначеній квартирі з власником ОСОБА_2 та піклувалась про неї до смерті останньої, яка померла 06 грудня 1999 року. Після смерті попереднього власника нерухомого майна вона залишилася проживати у квартирі та одноособово користується житлом більше пятнадцяти років. Вважає, що вона добросовісно заволоділа чужим майном та понад десять років відкрито безперервно ним володіє.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 24 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що вона добросовісно заволоділа чужою квартирою, відкрито та безперервно нею користується понад п'ятнадцять років, а тому має право на визнання за нею права власності на нерухоме майно за набувальною давністю в порядку ст.344 ЦК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, викладених у скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що сторони визнали ту обставину, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого у 1994 році відділом приватизації державного житлового фонду, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних частках набули право власності на квартиру №43 у будинку №5 на майдані Короленка в м. Житомирі (а.с.162).

Судом установлено, ОСОБА_3 помер 18 червня 1996 року (а.с.145). Після його смерті спадщину прийняла його дружина ОСОБА_2 Так, ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на вклади, що зберігалися в Ощадбанку (а.с.150).

ОСОБА_2 померла 06 грудня 1999 року (а.с.122). Після її смерті відкрилася спадщина, у тому числі, на вищевказану спірну квартиру.

Як убачається із копії спадкової справи №779, заведеної Другою Житомирською державною нотаріальною конторою, спадщину після смерті матері прийняв її син ОСОБА_4, подавши 17 грудня 1999 року до нотаріальної контори відповідну заяву (а.с.152-154).

Під час перегляду справи в апеляційному порядку в судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила, що вона поховала ОСОБА_2, тоді як син небіжчиці розпоряджався антикварними речами, яких у квартирі по смерті залишилося чимало. Після похорон син померлої власниці квартири поїхав до Російської Федерації, а вона залишилися проживати у спірній квартирі та сплачувала комунальні послуги, фактично виконуючи функції володільця. З 2011 року вона стала сплачувати рахунки за комунальні послуги на своє ім'я, оскільки до цього часу була зареєстрована за іншою адресою: м. Житомир, майдан ПривокзальнийАДРЕСА_1. Наразі вона не зареєстрована за жодною адресою, а за адресою спірної квартири зареєстрованою ніколи не була.

Відповідно до ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом пяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Як убачається з розяснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом пяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.

При вирішенні спорів, повязаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним. Якщо воно не переривалося протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або предявлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя ст.344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України).

Виходячи зі змісту зазначеної статті, обставини, які мають значення для справи і які відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести саме позивач є: законний обєкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Суд апеляційної інстанції не може переоцінювати показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які допитувалися судом першої інстанції.

Якщо ОСОБА_1 і володіла спірною квартирою у період з 01 січня 2001 року до листопада 2011 року, але у цей період володіння не можна визнати відкритим, оскільки рахунки за комунальні послуги сплачувалися не на її ім'я (а.с.35-46).

Із довідки КП «ВЖРЕП №5» №60/2 вбачається, що при перевірці паспортного режиму ОСОБА_1 за спірною адресою проживала без реєстрації у 2013 - 2014 роках (а.с.162).

Володіння не можна визнати давнім та безперервним, оскільки позивач з 17 березня 1979 року зареєстрована за іншою адресою (а.с.9).

Актовим записом про смерть від 06 грудня 1999 року спростовуються пояснення позивача про те, що ОСОБА_2 поховала вона, оскільки із графи 14 актового запису вбачається, що до органів реєстрації актів цивільного стану звертався син померлої ОСОБА_4, а не позивач (а.с.122 зворот).

Володіння не можна визнати й добросовісним, оскільки при заволодінні нерухомістю ОСОБА_1 знала про відсутність у неї підстав для набуття права власності на спірну квартиру, оскільки про існування сина померлої законного спадкоємця їй було відомо та дії останнього щодо розпорядження спадковим майном (відчуження антикваріату) свідчили про прийняття ним спадщини. Окрім того, прийняття спадщини спадкоємцем підтверджується і заявою про прийняття спадщини, яка міститься у спадковій справі щодо майна спадкодавця.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову до суті, оскільки позивач не довела, що добросовісно заволоділа спірною квартирою і продовжувала відкрито, безперервно нею володіти протягом десяти років.

Окрім того, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що позов заявлено до Житомирської міської ради. Як розяснено судам у п.13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. Про існування спадкоємця за законом позивачу було відомо, тобто відомо про існування правонаступника попереднього власника квартири, але позов заявлений не до нього, а до органу місцевого самоврядування.

Вищевикладеним повністю спростовуються доводи апеляційної скарги, які додаткового правового обґрунтування не потребують.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив обставини справи, висновки їм відповідають, правильно застосував норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду, згідно ст.308 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду залишає без змін.

Рішення законне та обґрунтоване. Підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.209,303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча

Судді: