Ухвала суду № 57232572, 18.04.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 332/3995/15-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 332/3995/15-к Головуючий у 1-й інстанції Сінєльнік Р.В.

Провадження № 11-кп/778/661/16 Доповідач у 2-й інстанції ОСОБА_1

Категорія ч. 1ст. 212, ч. 1 ст. 366,

ч. 3 ст. 358 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Рассуждая В.Я.,

суддів Городовенко В.В., Тютюник М.С.,

при секретарі Хрипченко Н.А.,

за участю прокурора Мотренко М.В.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Запорізької області в місті Запоріжжі апеляційну прокурора у кримінальному провадженні прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 1 Запорізької області ОСОБА_4 на ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 1 березня 2016 року, якою обвинувальний акт відносно

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, маючого вищу освіту, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України, повернуто прокурору Запорізької місцевої прокуратури № 1 Запорізької області, -

В С Т А Н О В И Л А:

22 грудня 2015 року до Заводського районного суду м. Запоріжжя надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 32014080020000087 від 19 серпня 2014 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 1 березня 2016 року вказаний обвинувальний акт було повернуто прокурору Запорізької місцевої прокуратури № 1 Запорізької області з підстав його невідповідності вимогам ст. 291 КПК України.

Мотивуючи вказане рішення, суд першої інстанції зазначив, що всупереч вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт є неконкретним, оскільки не містить повного та докладного викладу фактичних обставин, які прокурор вважає встановленими, всіх інкримінованих ОСОБА_2 суспільно-небезпечних діянь.

В тому числі, як зазначив в ухвалі суд першої інстанції, щодо обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України в обвинувальному акті не наведено даних, які вказують на наявність в діях ОСОБА_2 умислу, не зазначено що саме в його діях свідчить про те, що йому було відомо про недостовірність інформації, яка міститься в первинних документах, а також документах податкової звітності, наданих контрагентами; не наведено даних в обґрунтування мети та мотивів, якими керувався обвинувачений під час вчинення службового підроблення тобто не зазначено, які обставини вказують на те, що інкриміноване ОСОБА_2 діяння було вчинено ним з метою заниження саме податкового кредиту ТОВ «ЗІМЗ» з ПДВ та, як наслідок з метою ухилення товариства від сплати саме податку на додану вартість, а не на прибуток, а також про те, чи мав обвинувачений корисливі мотиви, чи ні.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про неконкретність обвинувачення також і за ч. 1 ст. 212 КК України, яка полягає в тому, що в обвинувальному акті відсутні відомості про конкретні обставини, що утворюють як обєктивну так і субєктивну сторону складу кримінального правопорушення.

Зокрема в обвинувальному акті відсутні відомості, на підставі яких сторона обвинувачення прийшла до висновку щодо фіктивності всіх договорів, укладених між ТОВ «ЗІМЗ» та ПП «Буджол», ТОВ «Природоохоронні технології ЕКМО», ПП «Трансенергопром», а також щодо фіктивності (безтоварності) всіх господарських операцій, проведених в рамках таких договорів. В обвинувальному акті відсутні відомості, на підставі яких сторона обвинувачення робить висновок про наявність в діях ОСОБА_2, нібито спрямованих на ухилення від сплати податку на додану вартість, ознак субєктивної сторони продовжуваного злочину. Відомості, зазначені в обвинувальному акті, зокрема з посиланням на висновки судово-економічної експертизи № 170 від 29.07.2015 року, суперечать твердженню сторони обвинувачення про наявність продовжуваного кримінального правопорушення та вказують на неконкретність інкримінованих ОСОБА_2 дій.

Також суд першої інстанції прийшов до висновку про неконкретність обвинувачення за ч. 3 ст. 358 КК України, оскільки в ньому відсутні відомості про конкретні обставини, що утворюють обєктивну сторону вказаного кримінального правопорушення. Так стороною обвинувачення не конкретизовано, за якою ознакою встановлено підробленість офіційних документів, не наведено які саме неправдиві відомості вони містили, хто де, коли і за якою метою вніс такі відомості; не вказано коли саме та за яких обставин ОСОБА_2 стало відомо про підробленість офіційних документів, отриманих від контрагентів; не наведено інформацію про час та місце вчинення злочину.

Як також зазначив суд першої інстанції, в супереч п. 8 ч. 2 ст. 291 КПК України в обвинувальному акті відсутні обєктивні дані відносно витрат на залучення експерта, зокрема, в ньому зазначено, що відповідні витрати відсутні, при тому, що під час досудового розслідування слідчим було призначено 4 судових експертизи.

Як також зазначив суд в ухвалі про повернення обвинувального акту, постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25.04.2014 року кримінальну справу відносно ОСОБА_2 за ст. 212 КК України було направлено для проведення додаткового розслідування з підстав неконкретності предявленого обвинувачення, органу досудового розслідування було вказано на необхідність встановити первинну документацію бухгалтерського та податкового обліку ТОВ «ЗІМЗ» за період з 01.01.2008 року по 01.10.2010 року, вилучити її та провести повторну експертизу, однак згідно реєстру матеріалів досудового розслідування, слідчим вказана постанова суду виконана не була.

Крім того, повертаючи обвинувальний акт, суд першої інстанції зазначив, що станом на 22.12.2015 року прокурор прокуратури Жовтневого району ОСОБА_4 не мав процесуальних повноважень звертатись до суду з обвинувальним актом від імені прокуратури Жовтневого району м. Запоріжжя, оскільки з 15.12.2015 року ОСОБА_4 був призначений на посаду прокурора Запорізької міської прокуратури № 1.

З пояснень прокурора в судовому засіданні суду першої інстанції стало відомо, що на виконання ухвали про повернення обвинувального акту від 26.10.2015 року 30.11.2015 року було складено цей обвинувальний акт, який має суттєві відмінності від попереднього, але як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування, зміна повідомлення про підозру у відповідності до ст. 279 КПК України вручена не була.

В апеляційній скарзі прокурор просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, матеріали кримінального провадження повернути до того ж суду для повторного призначення підготовчого судового засідання у новому складі суду.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що з доводами суду першої інстанції про неконкретність обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України він не згоден, оскільки обвинувальний акт містить зазначення форми вини обвинуваченого (умисел) та корисливі мотиви, які прокурор вважає встановленими. Вважає, що конкретні обставини, що вказують на наявність умислу та обґрунтовують мотиви та мету злочину, підлягають встановленню під час судового розгляду обвинувального акту по суті.

Вважає посилання суду першої інстанції на вимоги ст.ст. 91, 92 КПК України недоречними, оскільки ними передбачено перелік обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а не перелік фактичних обставин, які повинні бути викладені в обвинувальному акті.

Прокурор зазначає що достеменно встановити момент виникнення умислу ОСОБА_2 на вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України при його відмові від давання показань на досудовому розслідуванні є неможливим.

Що стосується обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України, то в обвинувальному акті із посиланням на висновки судової-економічної експертизи сформульовано обєктивну сторону кримінального правопорушення, а також зазначено субєктивну сторону у формі прямого умислу. Сторона обвинувачення крім того вважає встановленим факт вчинення продовжуваного злочину, оскільки всі дії охоплені єдиним умислом, вчинені єдиним способом (внесення до податкових документів завідомо недостовірних даних), мають єдину мету (ухилення від сплати податків у значному розмірі) і вчинені ці дії протягом відносно незначного проміжку часу.

Що стосується обвинувачення за ст. 358 КК України, то в обвинувальному акті зазначено, що підробленість офіційні документі мають за ознакою внесення в них завідомо неправдивих відомостей про купівлю товарно-матеріальних цінностей та про надання послуг.

В обвинувальному акті наведено нормативне обґрунтування того факту, що ОСОБА_2, обіймаючи посаду генерального директора ТОВ «ЗІМЗ», був відповідальним за організацію бухгалтерського обліку на підприємстві, повноту відображення в обліку всіх господарських операцій, правильність віднесення доходів і витрат до відповідних звітних періодів, достовірність і своєчасність нарахування і сплати податків, зборів і обовязкових платежів, ухилився від сплати податку на додану вартість у значних розмірах.

ОСОБА_2 інкриміновано вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України в редакції 20.08.2010 року, а саме використання завідомо підроблених документів і в обґрунтування цього обвинувачення в обвинувальному акті наведено перелік податкових декларацій з ПДВ, які містили неправдиві відомості. Отримання завідомо підроблених документів не є злочином та ОСОБА_2 не інкримінувалось.

У кримінальному провадженні дійсно відсутні відомості щодо витрат на проведення експертиз, про що і зазначено в обвинувальному акті.

Що стосується доводів суду про невиконання вимог постанови про повернення справи для проведення додаткового розслідування, то з ними прокурор також не згоден і зазначає, що висновки суду, викладені у вказаній постанові, були результатом розгляду справи по суті і не можуть свідчити про невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України.

Також прокурор зазначає, що відповідно до додатку до Закону України «Про прокуратуру», що набрав чинності 15.12.2015 року, наказу прокурора Запорізької області від 15.12.2015 № 532-к, а також постанови першого заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури № 1 від 15.12.2015 року він є повноважною процесуальною особою для направлення обвинувального акту до суду та подальшого підтримання державного обвинувачення.

Щодо неповідомлення ОСОБА_2 про зміну раніше повідомленої підозри, прокурор в апеляційній скарзі зазначає, що ухвала Заводського районного суду від 26.10.2015 року про повернення обвинувального акту не містила вимог про повідомлення ОСОБА_2 про зміну раніше повідомленої підозри, тому у відповідності до ч. 8 ст. 233 КПК України за відсутністю вказівки суду про це та за межами строків досудового розслідування орган досудового слідства не мав процесуальних повноважень вчиняти вказану процесуальну дію, крім того, зміни внесені до обвинувального акту на підставі ухвали суду від 26.10.2015 року не стосуються кваліфікації дій обвинуваченого або суті обвинувачення, а лише конкретизують його.

Прокурор вражає, що обвинувальний акт за формою та змістом відповідає вимогам ст. 291 КПК України та наявні вичерпні підстави для його призначення до розгляду.

На апеляційну скаргу прокурора від захисника підозрюваного ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 надійшли письмові заперечення, в яких він зазначає, що ухвалу суду про повернення обвинувального акту вважає законною та обґрунтованою, просить залишити її без змін.

Заслухавши доповідача, прокурора, яка апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити, обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника адвоката ОСОБА_3, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, ухвалу суду про повернення обвинувального акту просили залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі та провівши судові дебати, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України в підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Вимоги до обвинувального акту та додатків, що до нього додаються, встановлені ст. 291 КПК України та даний перелік вимог і документів є вичерпним. Статтею 109 КПК України визначено форму та зміст реєстру матеріалів досудового розслідування.

Як вбачається з обвинувального акту, направленого до суду, вимог зазначеної норми закону прокурор дотримав, виклавши поряд з іншими відомостями фактичні обставини кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_2 в тому обсязі, який він вважає встановленим.

Будь-яких обмежень або правил викладення фактичних обставин для прокурора кримінальним процесуальним кодексом не встановлено, тому зазначення в ухвалі про неконкретний виклад фактичних обставин, є необґрунтованим.

Твердження суду про неконкретний виклад фактичних обставин колегія суддів вважає передчасними та такими, що порушують принцип диспозитивності, згідно до якого суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що внесені на його розгляд сторонами та віднесені до його компетенції.

Так, під час підготовчого судового засідання, суд, стверджуючи, що в обвинувальному акті відсутні відомості про конкретні обставини, що утворюють субєктивну та обєктивну сторону злочинів, інкримінованих ОСОБА_2, фактично вдався до оцінки доказів та почав досліджувати обставин, які підлягають доказуванню лише під час судового розгляду, що є неприпустимим на даній стадії процесу.

Що стосується висновків суду першої інстанції на обґрунтування рішення про повернення обвинувального акту з підстав не зазначення в ньому розміру витрат на залучення експерта, то як вбачається з обвинувального акту, прокурором дійсно зазначено, що такі витрати відсутні, тобто прокурором повністю дотримано вимоги п. 8 ч. 2 ст. 291 КПК України з цього приводу.

Судова колегія погоджується з апеляційними доводами прокурора про те, що невиконання постанови суду першої інстанції про повернення кримінальної справи для проведення додаткового розслідування на підставі ст. 281 КПК України 1960 року, на що як на підставу для повернення обвинувального акту прокурору через відсутність відомостей про проведення відповідних слідчих та процесуальних дій не зазначено у реєстрі матеріалів досудового розслідування, посилається суд першої інстанції, не може бути підставою для повернення обвинувального акту у цьому кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2, оскільки зазначені в постанові суду від 25.04.2014 року внаслідок розгляду кримінальної справи по суті факти стосуються раніше предявленого ОСОБА_2 обвинувачення і не можуть свідчити про невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України.

Що стосується висновків суду першої інстанції з приводу того, що прокурор Грушанський А.О. станом на 22.12.2015 року не мав процесуальних повноважень звертатись до суду із обвинувальним актом від імені прокуратури Жовтневого району м. Запоріжжя, оскільки з 15.12.2015 року він був призначений на посаду прокурора Запорізької міської прокуратури № 1 Запорізької області, то вказані висновки, на думку судової колегії апеляційного суду, не ґрунтуються на матеріалах провадження, оскільки відповідно до них обвинувальний акт ОСОБА_4 як прокурором Жовтневого району м. Запоріжжя затверджено 30.11.2015 року і тією ж датою датовано супровідний лист про надсилання обвинувального акту до суду. Як вбачається з копії наказу № 532к, на посаду прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 1 Запорізької області ОСОБА_4 було призначено 15.12.2015 року, тобто після затвердження і направлення до суду обвинувального акту.

Судова колегія вважає передчасними висновки суду про те, що відомості, викладені в обвинувальному акті і відомості, викладені в повідомленні про підозру ОСОБА_2 є відмінними, оскільки як свідчать матеріали кримінального провадження до обвинувального акту повідомлення про підозру додано не було і судом під час проведення підготовчого судового засідання не досліджувалось.

Відповідно до положень ст.ст. 314, 315 КПК України завданням підготовчого провадження є процесуальне та організаційне забезпечення проведення судового розгляду.

На даній стадії процесу суд не має права встановлювати обставини, які підлягають встановленню лише в ході судового розгляду, а саме, про наявність чи відсутність складу злочину, правильність правової кваліфікації, наявність чи відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

З огляду на викладене, та враховуючи, що наведені в оскаржуваній ухвалі суду підстави не вбачаються достатніми для повернення обвинувального акту прокурору, судова колегія вважає, що апеляційна скарга прокурора є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції, скасуванню з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.

Разом з тим, судова колегія вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню апеляційні вимоги прокурора про призначення підготовчого судового засідання у новому складі суду, з огляду на що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 1 Запорізької області ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 1 березня 2016 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України повернуто прокурору скасувати.

Кримінальне провадження повернути Заводському районному суду м. Запоріжжя для розгляду зі стадії підготовчого судового засідання.

Дана ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

1. 2. 3.