Рішення № 57231147, 18.04.2016, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 2/331/612/2016

331/1790/16-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2016 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя в складі :

головуючого судді - Скользнєвої Н.Г.,

при секретарі - Постарнак М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТДС ГРУПП» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТДС ГРУПП» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 07 квітня 2012 року він працював електрогазозварювальником 6 розряду дільниці № 3 механо-ремонтного відділу ТОВ «ТДС Групп».

В порушення положень ст.ст. 115, 116 КЗпП України та ст. 24 Закону України „Про оплату праці, його заробітна плата за листопад-грудень 2015 р., по сьогоднішній день не виплачена, а також не виплачена компенсація за невикористану відпустку, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 10685,16 грн.

29.01.2016 року він був звільнений за власним бажанням, проте в день звільнення не отримав заробітку плату, що була затримана за листопад-грудень 2015 року, а також компенсацію за невикористану відпустку на загальну суму 10685 гривень 16 копійки.

На підставі вищевикладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь суму заробітної плати, невиплаченої при звільненні за період з листопада по грудень 2015 року, а також не виплачена компенсація за невикористану відпустку в розмірі 10685 гривень 16 копійки та допустити негайне виконання рішення суду.

В процесі розгляду справи позивач неодноразово уточнював свою позовні вимоги та остаточно просив суд стягнути з відповідача на його користь суму заробітної плати, невиплаченої при звільненні за період з листопада по грудень 2015 року, а також не виплачена компенсація за невикористану відпустку в розмірі 10685 гривень 16 копійки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.01.2016 року по 18.04.2016 року в розмірі 10326 гривень 40 копійок, моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн., та допустити негайне виконання рішення суду

Позивач звернувся до суду з письмовою заявою про розгляд справи за його відсутності, зазначивши, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та в разі повторної неявки у судове засідання представника відповідача просить розглянути справу у заочному порядку.

Представник відповідача в судове засідання не з»явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи від нього до суду не надходило.

Статтею 157 ЦПК України визначено, що суд розглядає справу протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п»ятнадцять днів.

Крім того, однією з основних вимог до поведінки судді, закріплених у ст. 6 Закону України « Про статус суддів»: - при здійсненні правосуддя дотримуватися вимог Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об»єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом строків.

Виходячи з зазначених нормативно-правових актів України та з урахуванням того, що справа перебуває в провадженні суду значний час, її розгляд неодноразово відкладався у зв'зку з неявкою у судове засідання представника відповідача, взявши до уваги заяву позивача, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін по справі, суд ухвалою від 18 квітня 2016 року ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Суд, вивчивши позовні вимоги позивача, перевіривши наявні в матеріалах справи докази, взявши до уваги заяву позивача, приходить до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що з 07 квітня 2012 року ОСОБА_1 працював електрогазозварювальником 6 розряду дільниці № 3 механо-ремонтного відділу ТОВ «ТДС Групп». (а.с. 6)

В порушення положень ст.ст. 115, 116 КЗпП України та ст. 24 Закону України „Про оплату праці, заробітна плата ОСОБА_1 за листопад-грудень 2015 р., по сьогоднішній день не виплачена, а також не виплачена компенсація за невикористану відпустку, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 10685,16 грн.

29.01.2016 року ОСОБА_1 був звільнений за власним бажанням, проте в день звільнення не отримав заробітну плату, що була затримана за листопад-грудень 2015 року, а також компенсацію за невикористану відпустку на загальну суму 10685 гривень 16 копійки. (а.с. 7-9)

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ст. 43 Конституції України громадяни України мають право на своєчасне одержання винагороди за працю.

Згідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно, але не рідне двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищую шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 21, ст. 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства. Субєкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 166 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 5 ст. 97 КЗпП України, ч. 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» оплата праці здійснюється в першочерговому порядку, всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобовязань щодо оплати праці.

Згідно з ч. 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Аналізуючи зазначені норми матеріального права, надані докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «ТДС ГРУПП» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При нарахувані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в ст. 116 КЗпП України підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановлено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у звязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після предявлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно ч. 1 ст. 614 ЦК України, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Стороною відповідача, який належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи не надано суду будь-якого належного чи допустимого доказу того, що підприємством вживаються залежні від нього заходи щодо належного виконання покладеного на нього зобовязання, а тому суд приходить до висновку, що повний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 з підприємства не проведений з вини роботодавця.

Згідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999р. при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число календарних днів.

Розмір середнього заробітку за термін затримки виплати заробітної плати з 29.01.2016 р. по 18.04.2016р. за розрахунком позивача становить: (184,40 грн. (середній заробіток за робочий день) х 56 робочих днів) = 10326,40 грн.

Суд приходить до висновку,що наданий позивачем розрахунок сум є вірним,оскільки іншого розрахунку відповідачем по справі на надано.

Аналізуючи зазначені норми матеріального права, надані докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «ТДС ГРУПП» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог позивача щодо стягнення на її користь з відповідача по справі моральної шкоди у розмірі 1000,00 грн., суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, відшкодування моральної шкоди може здійснюватися не тільки в силу договору, але й закону.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.3 постанови "«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995р. № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (п.5 Постанови).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Як на спричинення відповідачем позивачу моральної шкоди, останній посилається на те, що порушення його законних прав призвели до моральних страждань та вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, через що він несе певні моральні страждання, які оцінює у 1000 гривень.

За подібних обставин, та керуючись принципом розумної достатності, суд вважає за необхідне, що визначений позивачем розмір моральної шкоди є співмірним та адекватним, а тому приходить до висновку, що в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 також підлягають задоволенню.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Виходячи з наведеної норми статті, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати, невиплаченої при звільненні у межах стягнення платежу за один місяць.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивач на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру встановлена в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Оскільки мінімальна заробітна плата на 1 січня 2016 року становить 1378 грн., то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру в розмірі 551,20 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215, 224-226, 88 ЦПК України, ст.ст. 47, 115, 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст. 124 Конституції України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999р., Порядком обчислення заробітної плати, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТДС Групп», яке знаходиться за адресою: 69095, м. Запоріжжя, вулиця Українська, буд. № 52, (код ЄДРПОУ 37834883, р/р 26008346322 в АТ «ОСОБА_2 Аваль» МФО 380805, ІПН : 378348808261) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який мешкає за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Ногіна, буд. № 2 «а»АДРЕСА_1, (ІПН: НОМЕР_1) нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 10685 (десять тисяч шістсот вісімдесят пять) гривень 16 копійок; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.01.2016 року по 18.04.2016 року в розмірі 10326 (десять тисяч триста двадцять шість) гривень 40 копійок; моральну шкоду в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок, а всього 22011 (двадцять дві тисячі одинадцять) гривень 56 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТДС Групп», яке знаходиться за адресою: 69095, м. Запоріжжя, вулиця Українська, буд. № 52, (код ЄДРПОУ 37834883, р/р 26008346322 в АТ «ОСОБА_2 Аваль» МФО 380805, ІПН : 378348808261) на користь держави (Державний бюджет Жовтневого району м. Запоріжжя, код ЄДРПОУ: - 38025440, ОСОБА_2 одержувача: - УДКСУ у Жовтневому районі м. Запоріжжя, МФО: 813015, рахунок: 31214206700003, код бюджетної кодифікації: 22030101) судовий збір в розмірі 551 (пятсот пятдесят одна) гривень 20 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, у межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Жовтневий районний суд м. Запоріжжя шляхом подання в 10-денний строк з дня отримання рішення суду апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя: Н.Г.Скользнєва

18.04.2016